Без подолання корупції національну ідею України не реалізувати
Корупція в Україні за своїми масштабами і глибиною проникнення у суспільство набрала таких загрозливих форм, що стала найбільшою небезпекою як для суспільства, так і для держави.
Як метастази ракових пухлин корупція вразила усі без винятку владні структури, тому її видалення, без проведення системних цілеспрямованих реформ у сфері державного управління, політиці, фінансово-економічній, духовній та культурній сферах, не представляється можливим.
Корупція призводить до зниження обсягів інвестицій, знецінює вже здійснені інвестиції, мотивує непродуктивне зростання державних витрат та стимулює розростання бюрократичного апарату.
Корупція – явище комплексне і системне. Світовий досвід доводить, що чим вище рівень корупції, тим бідніша країна. Україна вже потрапила в пастку, коли корупція породжує ще більш велику корупцію і перешкоджає розвитку законослухняного бізнесу.
Корупція – симптом хвороби системи державного управління, вона провокує невизначеність для ділового клімату та прокладає дорогу злочинній діяльності. Вона породила настільки серйозні диспропорції як у самому суспільстві, так і у відносинах між державою і суспільством, які руйнують українську державу зсередини і викликають серйозне занепокоєння міжнародного співтовариства.
За індексом корупції Україна займає 144 місце з 177 держав, де проводилися дослідження.
Найвищий рівень небезпеки представляє корупція у вищих ешелонах української влади. Через продажність чиновників політична корупція вийшла за межі порогових значень, внаслідок чого відбувається здача національних інтересів, і заради отримання особистої матеріальної вигоди приймаються політичні рішення не на користь українському народові.
Крім цього корупція є основною базою функціонування кланово-олігархічної моделі економіки, що паразитує на українському суспільстві.
Представники олігархічних груп в українській владі, не зважаючи на свою "антикорупційну риторику", фактично не прикладають зусиль для реального подолання корупції як негативного суспільного явища, а навпаки – створюють сприятливі умови для її поширення.
Ціна такої поведінки невиправдана через неефективну та деструктивну політику урядових структур. Такі дії лише посилюють руйнівну дію корупції та зневіру й розчарування населення до політичних лідерів та еліти в цілому, що призводить до втрати надії у можливість проведення реальних реформ та модернізацію економіки і суспільства.
Через корупційні наслідки український народ платить непосильну ціну як у духовному, так і у матеріальному вимірах: у духовному – морально калічиться молодь, втрачаючи віру у краще майбутнє, у матеріальному – це втрата національного багатства держави, унікальних природних та матеріальних ресурсів. А саме головне – це втрата генофонду нації, який є безцінним багатством України.
Необхідні фінансові потреби для забезпечення оборони України мають складати близько 125 мільярдів гривень, і на цей час Україна не має можливості забезпечити практичну реалізацію такого оборонного бюджету.
Коли громадяни за умов відсутності необхідних витрат на оборонні потреби України роблять усе можливе, щоб допомогти українському війську, незрівнянно більші обсяги державних коштів продовжують безкарно розкрадатися.
І це ще не враховуючи величезних обсягів тіньового сектору економіки та відтоку коштів за кордон. Тому зволікання або імітація боротьби з корупцією на державному рівні має розцінюватися як саботаж та злочин перед українським народом.
Лише подолавши корупцію ми демонтуємо кланово-олігархічну модель економіки, забезпечимо успішність демократичних процесів державотворення, економічний розвиток, необхідний рівень обороноздатності та духовне відродження, що в цілому підвищить добробут і якість життя населення.
Валерій Мунтіян, урядовий уповноважений, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, для УП
