Чи може журналіст або комбат бути депутатом?
Список [будь-якої] партії на цих виборах: 1. Комбат. 2. Батяня. 3. Батяня 4. Комбат. 5. Чувак. 6-26. Журналисты. 27. И экс-депутат...
Блогер Євген Гнедін
В Україні стартувала передвиборча кампанія. Суспільна дискусія логічно змістилась з питання доцільності виборів під час війни на тему кандидатів. Тепер виборці шукають відповідь на питання – чи може журналіст, комбат або громадський активіст стати законотворцем.
Очевидно, психологи та психіатри ще дадуть свою відповідь із приводу наявного роздвоєння колективної свідомості. Бо останні півроку народ наполягав на тому, що у владу мусять іти якраз громадські активісти, незалежно від професійної приналежності. Але, щойно ті публічно заявили про свої політичні амбіції – вони стали об'єктом колективного осуду.
Якщо ж ситуацію розглядати в юридичній площині, то вона має декілька аспектів.
Перший аспект – це встановлене Конституцією однакове для всіх право балотуватись у народні депутати. Якби виконання обов'язків депутата потребували спеціальних фахових знань, це було б обов'язково відображено в законі.
Головне призначення депутата полягає у висловлюванні ним суспільно-політичної позиції стосовно конкретного закону в процесі його підготовки й ухвалення.
А вже складанням грамотного юридичного тексту та його узгодженості із законодавством повинні займатись юристи-професіонали в статусі помічників та консультантів нардепа.
Не варто забувати, що близько половини депутатів попередніх скликань парламенту взагалі були з технічною освітою, бо СРСР масово надавав інженерну освіту.
Згадаймо й ганебний факт – голосування за диктаторські закони 16 січня 2014 року. Чи вплинула професія на погляди цих депутатів? Адже серед них були і юристи, і економісти, і люди із серйозними кар'єрними досягненнями в інших професіях.
Тобто, важливішою за професійну приналежність, є система поглядів і переконань депутата та принциповість позиції.
Другий аспект дискусії щодо кандидатів у нардепи полягає в тому, що питання персоналій не є ключовим, оскільки залишилась стара система та підходи до формування парламенту.
Ми знову наступаємо на ті самі граблі – закриті партійні списки; відсутність механізму відзиву депутата виборцями; недоторканість, яка робить привабливим депутатський мандат для злочинців; високий прохідний бар'єр, який заважає молодим політичним силам потрапити до парламенту.
Так і не з'явилось жодних обмежень для балотування в нардепи. А потрібно було заборонити бути депутатом більше ніж дві каденції, бо дехто там засідає ще з 90-х років. Потрібно було позбавити можливості балотуватись тих, хто голосував за диктаторські закони 16 січня. І, нарешті, уже можна було давно заборонити компартію.
За таких умов важливо максимально оновити персональний склад парламенту, не допустивши під купол Верховної Ради регіоналів та комуністів. Нехай серед нових облич будуть журналісти, комбати, активісти. Вони точно не будуть гіршими за масажисток, охоронців та секретарок-коханок, які мали честь бути законотворцями в минулому скликанні.
Влада в Україні – це закритий елітний клуб. І якщо на такій історичній хвилі в парламент можуть потрапити не лише олігархи та їхні протеже, але й люди з народу, які відзначились своєю позицією, – такий шанс потрібно використовувати.
Примітка: усі "прохідні" політичні партії замовляли собі соціологічні дослідження, аби сформувати списки відповідно до електорального запиту. Тільки-но в нашому суспільстві з'явиться запит на освічених, фахових людей, які зможуть створювати прогресивне законодавство – повірте, такі люди одразу з'являться в списках та в парламенті.
Анна Маляр, спеціально для УП
