Влада, опозиція і вороги, або тупик мирного "розвитку"

Вдруге за рік Україна, в умовах абсолютної невизначеності та нестабільності як зовнішньо, так і внутрішньополітичної, проводить вибори народних депутатів. Заради президентських виборів держава віддала Крим, заради парламентських може втратити Донбас… Тим не менше, мирний Порошенко взяв курс на перевибори.

Ні, я не говорю про те, що вибори не потрібні, однак віддавати свою територію ми також не маємо права. Необхідно, для початку, перемогти у війні. Варто змінити виборчий закон. Ратифікувати угоду про Асоціацію з ЄС, врешті решт… однак, пріоритетом обрані вибори. Тому, маємо те, що маємо.

Президент, в обмін на відносний спокій під час виборчої кампанії, "заморозив" ситуацію на сході і дозволив росіянам міцніше закріпитись на окупованих територіях, щоб ретельніше підготувати подальший наступ. Країна знову поринула у виборчі перегони.

На сьогодні маємо вже оформлені списки від Громадянської позиції Гриценка та Демократичного Альянсу, Самопомочі та Волі, скоро побачимо списки Народного Фронту та Блоку Петра Порошенка, Радикальної партії Ляшка, ВО "Батьківщина", Правого Сектора та ВО "Свобода"…

Однак, в той же час, на вибори підуть КПУ, Сильна Україна, Партія розвитку України та Партія регіонів, тобто ті, на кому лежить відповідальність за розвал українських Збройних Сил, за окупацію територій нашої держави. Частина з цих, з дозволу сказати, політиків, безпосередньо і неприховано сприяли таким процесам.

А сьогодні вони мають нахабство називати себе опозицією і вимагати "миру" та переговорів з терористами і окупантами. На мою думку, це вершина цинізму. Опозиція – це не ті, хто проти діючої влади, а ті, хто мають альтернативні думки щодо державної політики.

Такі політичні сили тільки-но почали в Україні зароджуватись. В ідеалі, і владу, і опозицію, мають складати політичні сили, народжені на Майдані, ті, хто має бачення стратегічного розвитку нашої держави, системних змін, і бажання це бачення втілювати.

Україні дійсно потрібна і влада, і опозиція. Однак вороги в наших же органах влади нам не потрібні. І якщо нашій недосформованій владі бракує політичної волі, щоб "жити по-новому" і, нарешті, покарати зрадників, це знову доведеться робити нам, громадянам.

Смерть ворогам! Хоча би політична…

Дмитро Сінченко, для УП