Україна на шляху від поразок до перемог
Президент Петро Порошенко у телеінтервʼю для програми "HARDTalk", яку траслювали 5 вересня на каналі "BBC World", сказав англійською про те, що готовий воювати і померти за Україну.
За два місяці він оприлюднив чимало стилістично привабливих текстів багатьма мовами. Проте для нього досі недосяжні перемоги на магістралях розвитку держави: ні встановлення миру, ні втілення реформ.
За Україну помирають не на словах, а насправді.
Для президента Порошенка "медовий місяць" остаточно закінчився у День незалежності 24 серпня, коли його паркетні генерали проґавили російське вторгнення на Донбас, де тривала антитерористична операція військових і правоохоронців України.
У кінцевому підсумку вина за масову загибель українських солдатів лягає на Верховного головнокомандувача, котрий настільки зачарований своїми бездарними висуванцями у генеральських лампасах, що не в силі обірвати нездарам погони.
Оскільки ніхто з колишньої верхівки України за півроку не відповів за загибель Небесної Сотні, то, напевне, нинішнє керівництво розраховує на таке ж милосердя за ганебні військові поразки на Донбасі.
До речі, а хто винний за збитий терористами Іл-76 в небі над Луганськом 14 червня, коли загинули 49 дніпропетровських десантників і членів екіпажу?
До Іловайського котла 29 серпня-3 вересня, де полягли сотні солдатів, цю трагедію називали найбільшою одночасною втратою Збройних сил України за період її незалежності.
За такого командування наслідки повномасштабного вторгнення страшно уявити. Бравадою з телевізора ворога не вигнати.
Неефективна влада порожньою балаканиною поступово втрачає головний ресурс ‒ довіру громадян, які захищають Вітчизну, але не бажають покласти голови за чиєсь недбальство, прорахунки, продажність.
Від глави Української держави чекають адекватних військово-політичних рішень, зокрема кадрових, а їх нема, лише пелена ілюзій від "мирного плану", підписаного в Мінську контактерами ‒ представниками України, Російської Федерації, Організації з безпеки і співпраці в Європі.
Нині для всіх зрозуміло, що Україні швидко стане краще без дилетантів і "СМЕРШовців" у владних кріслах. Адже вже місяць, від 7 серпня, є вільною посада секретаря Ради національної безпеки й оборони. І нічого. Вакансія жодним чином не вплинула на безпекові та оборонні здобутки Української держави.
Нічим виправдати зволікання президента з "перезавантаженням держави", надто у чутливих для суспільства сферах ‒ правоохоронні органи, адміністративні послуги, Збройні Сили, кадрова політика.
Порошенко підвлаштовує під себе "старорежимну" систему, тому погодився на дочасні парламентські вибори на засадах попередньої "злочинної влади".
Але ж у своїй передвиборчій програмі він твердив: "Докладу всіх зусиль у рамках своїх конституційних повноважень, щоб до кінця 2014 року відбулися дострокові парламентські вибори суто на пропорційній основі за відкритими списками". Що завадило докласти "всіх зусиль"?
За три місяці президентства Петра Порошенка не бачимо рішучих дій на позитивні зміни всередині країни. Наприклад, він обіцяв "реформувати правоохоронну систему – суди, міліцію, СБУ, прокуратуру", але для того не зробив і півкроку. Не хочу зайвий раз нагадувати, як левова частка правоохоронців порушила присягу і зрадила у Криму і на Донбасі.
Порошенко сподівається на високий показник його політичної сили на виборах у Верховну Раду 26 жовтня. Марні надії. Лідери громадської думки щоразу голосніше у соціальних мережах висловлюють загальні електоральні розчарування від гедоністичної діяльності висуванців і союзників глави держави.
Затяжні мандрівки на улюбленій яхті під час війни першого заступника глави президентської адміністрації мільярдера Юрія Косюка, куратора силового блоку, є кинжальним ударом у спину президенту.
Народ і влада до сих пір як "два світи, два способи життя".
Як відомо, проект нового закону про прокуратуру, що підготовлений відповідно до стандартів Ради Європи, пройшов експертизу у Венеційській комісії та схвалений в основному, третій місяць очікує на друге читання.
На офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури 27 серпня розміщено повідомлення про те, що у зв’язку з військовими діями на сході країни тисяча прокурорів залишили підконтрольні терористам території. Причому "майже 600 із них звернулися з рапортами про те, щоб їх включили до батальйонів територіальної оборони".
Але Генеральний прокурор Віталій Ярема пошкодував цей "прокурорський батальйон" і на війну не відправив.
За умови схвалення нового закону, чисельність працівників прокуратури скоротиться щонайменше втричі. За різними підрахунками, йдеться про вивільнення понад 12 тисяч осіб, які, за словами Генпрокурора, готові зі зброєю в руках звільняти Україну від російських найманців.
Це зо два десятки цілком боєздатних армійських батальйонів, де в особового складу наявні класні чини цілком відповідають військовим званням. До того ж, вступивши на службу в прокуратуру, всі урочисто присягли служити Українському народові та Українській державі. Саме ‒ служити.
Ось де потужні мобілізаційні резерви для успішного визволення Донбасу та повернення Криму. Ще більші ‒ у Службі безпеки України, Міністерстві внутрішніх справ, де з надлишком матеріально забезпечених захисників Вітчизни, включно з власними джипами "подвійного призначення".
Доки можна виїжджати на волонтерах, добровольцях, забраних за повістками в армію? У пересічних громадян гідний поваги патріотизм, моральний настрій, але вони мільярди гривень на оборонно-наступальні потреби не зберуть.
Мільярди якраз є в тих, хто сподівається "манни небесної" ‒ зовнішньої допомоги від Вашингтона і Брюсселя чи поступливості Москви.
Слово є високоточною зброєю для людини, котра щодня без пафосу жертвує собою заради співвітчизників. Маленький, але промовистий негероїчний епізод із мирного життя.
Через бюрократичну тяганину з виділенням "державних місць" президент України разом із міністром освіти і науки програли змагання за абітурієнтів із Донбасу і Криму, яких університети Росії зараховували на безоплатне навчання на основі елементарної співбесіди з російської мови.
З гіркотою експерти підсумували те, як чиновники провалили вступну кампанію-2014 в українські виші.
Натомість польське Міністерство науки і вищої освіти вирішило частково врятувати реноме офіційного Києва і запропонувало пакет стипендіальних програм для 500 українських студентів у 2014/2015 навчальному році.
Йдеться про річне перебування і навчання у Польщі осіб з територій України, що охоплені військовими діями. Вартість програми склала понад 10 мільйонів злотих. Усього в польських вишах минулого навчального року студіювало 15 тисяч українських громадян. Що ж, перекладемо на плечі Польщі решту проблем України?
Не хочу, щоби мої критичні зауваги були сприйняті за докір "диванного патріота" чинному главі державі та його підлеглим. Але за три місяці вже пора перейти від поразок до перемог.
Якщо сьогодні належно не йдуть справи, то необхідно безжально змінювати і кадри, і систему. Бо завтра президента не пожаліє ніхто: ні нинішні його соратники, ні попутники.
Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор, Ужгород, для УП
