Ні кроку назад, капіталісти!

Наш час є конфронтацією двох цивілізації – універсалістської "Захід" та партикулярної – "Азія".

Образно кажучи, в одній – закон діє, а в іншій – застосовується.

Це визначає абсолютну відмінність їх політичного та інформаційного простору, в побуті це виявляється різним уявленням людей про успіх.

Але непереборною причиною конфлікту є різні способи легалізації власності в капітал: загальна доступність, з одного боку, та вибірковість, з іншого.

Капітал партикулярної цивілізації буде завжди позалегальним в цивілізації універсалістській. А універсалістський капітал в партикулярній цивілізації буде завжди сприйматися як чужинський.

Тому, цей конфлікт цивілізацій, який проявився зараз в Україні, був неминучим. Він був спровокований вибором України, яка своє майбутнє пов’язала з універсалізмом.

Росія та Україна були уламками Радянського Союзу, в якому панував партикулярний соціалізм.

"Перестройку" можна в певному наближенні розглядати як спробу заміни партикулярного соціалізму на соціалізм універсалістський, що позбувся би механізмів вибірковості та ідеологічних догм.

Але, натомість, в Росії, Україні та інших рештках Союзу впровадився партикулярний капіталізм, який і капіталізмом вважати не можна, тому що за механізмами легалізації власності в капітал усе це більше нагадує модернізований феодалізм.

Країни Балтії позбулися цих вад, впровадивши в себе європейські універсалістські закони і норми.

Україна ж залишається модернізованим феодалізмом, що яскраво втілив попередній режим правління: вибірковість у всьому – ось що було його найвиразнішою ознакою.

Партикулярність мала родинні, регіональні, партійні та корупційні ознаки – весь букет. А це – не капіталізм.

Усе в Україні, що ще зберігало капіталістичні ознаки, було тимчасовим, і втрата цих ознак – це була лише справа часу.

Такою є Україна на даний момент, до того ж вона перебуває у стані війни.

Ми маємо Україну як країну "ніш виживання".

А в якому стані перебуває політичний простір країни? Які змісти генерує її політичний клас?

Відповіді на ці питання дає навіть поверховий погляд на її інформаційний простір. І, як це не прикро, аналіз того, що в ньому відсутнє.

В ньому немає послідовної і серйозної розмови про стан власності і встановлення взаємних прав як основи корпоративної культури.

В ньому немає розмови про стан домогосподарства, аналіз його умовно-постійних витрат, і стан його діалогу з оточуючим світом.

В ньому немає людини з її бажаннями, примхами, тривогами і забаганками.

В ньому немає політики.

Натомість інформаційний простір – це поле битви, битви носіїв "коридорної ренти": пліток, інтриг, провокацій і відвертої дурі.

Це все пропонується як політична новина, аналіз експерта, окрема думка політолога.

Політика стає пустою і такою стає тому, що наслідком такого стану справ стає тотальна зневіра людей у всіх і у все.

А це означає, що довірою більше не користується інституційна процедура, бо власність "оголошується", а не реєструється.

Довірою більше не користуються інститути суспільства, через які домогосподарство (людина) веде діалог з громадою, суспільством.

Довіру втрачає держава, якість якої і визначається станом власності і станом діалогу в країні.

Відсутність довіри – це смерть власності і смерть діалогу. Це і визначає порожнечу політики. Вона наповнюється сурогатом.

В такій системі щезає вигодонабувач. Тому що навіть "косарі коридорної ренти" опиняються в країні, де немає власності і немає суспільства.

Довіра ще жевріє в "нішах виживання", але їх сукупність – стає потворою. Такою і стає країна.

Якщо твоя власність визначається не об’єктивною процедурою, а "оголошується", це означає, що тобі вона не належить, бо довіри до неї немає.

Якщо діалог ти ведеш не через інститути громадянського суспільства, а через ангажовані майданчики, це означає, що діалогу немає, бо довіра з цих майданчиків давно сховалась по "нішах виживання".

Ця обставина формує найголовніше політичне завдання вже капіталістів, а не політиків, бо вони вбудовані в існуючий політичний простір.

Головним політичним завданням капіталістів стає вимога до політиків про припинення маніпуляцій та спекуляцій і тотальне встановлення взаємних прав у країні – нове завдання, що сформує новий політичний клас.

Це поверне довіру до інституційної процедури і до капіталів, зробить їх невразливими і стійкими в часі, забезпечить їх спадковість!

Власне, вибір між універсалізмом та партикуляризмом це є вибір тих засадничих понять, на основі яких будуть встановлюватись взаємні права.

Для капіталістів, метафорично, це означатиме вибір того, що вони залишать у спадок своїм нащадкам: захищені і респектабельні капітали, чи непевні і страшенно затратні в обслуговуванні владні повноваження, які є тимчасовим захистом їх псевдокапіталів?

Не менш важливим завданням капіталістів є розвиток та зміцнення незалежних, і, в першу чергу, від капіталістів, інститутів громадянського суспільства. Це поверне довіру до діалогу і витягне людей з "ніш виживання".

Разом з довірою повернеться і легальність капіталів, і легітимність влади, і підстави для розвитку домогосподарства та поступу людини за межі її "ніші виживання".

Всі ці питання потрібно буде вирішити, і вони зазначені для того, щоб усім нам стало зрозуміло за що зараз йде війна.

Це навіть не війна за територіальну цілісність України, це війна за її місце в цивілізації! А його вже не купиш ні за які гроші.

Капіталісти повинні усвідомити, що вибір, за який точаться бої, визначає також чи в країні буде капіталізм, чи – феодалізм.

Тому, "Ні кроку назад, капіталісти!".

Валентин Ткач, Чернівці, для УП