Гидливе рукостискання миру

Обурені вигуки із приводу рукостискання президента України й тирана говорять про необізнаність багатьох представників вітчизняної еліти.

Отже, це рукостискання є частиною протоколу. Частиною традиційного вітання керівників держав під час офіційного візиту, прийняте в міжнародних відносинах.

Не електриків або сантехніків біля гастроному – проте саме керівників держав, у чиїх руках знаходяться долі багатомільйонних націй, і які приїхали домовлятися про мир.

Саме тому вони не мають право на особисті емоції. Вони зобов'язані діяти відповідно до протоколу!

"Та навіщо він потрібен, цей протокол!" – кричать герої диванної сотні по всій країні, сміливі громадські активісти ФБ та інший інтелектуальний цвіт нації.

Потрібен. Адже, якби Порошенко не потиснув би руки Путіну на офіційному рівні –читай, на очах усієї світової громадськості і його ж російського народу ,– то про жодні мирні переговори не йшлося б. Цей крок означав би демонстративне публічне приниження Путіна й фактично оголошення війни Росії.

Між тим, Порошенко приїхав домовлятися про мир – а не починати повномасштабну війну із РФ.

"Вони й так давно почали війну!" – звучать обурені вигуки людей, які за кілька місяців стали експертами в міжнародному праві, геополітиці, військовій справі і багатьох інших нікчемних речах.

Ні, повномасштабної війни ще не було. Дай Бог, щоб ми про це ніколи й не дізналися – що таке справжня повномасштабна війна з Росією.

Саме тому Порошенко був зобов'язаний тиснути руку Путіну.

Тому що він – президент України. Тому що Путін захопив владу над умами всієї Росії. Тому що від цього залежить мир.

А отже, будь-яке, нехай бридливе, нехай через силу, рукостискання – виправдане.

Сергій Влащенко, політичний аналітик, консультант, "Центр політичних рішень", спеціально для УП