Чи можливі в Україні відкриті списки?

У Верховній Раді – чергова перерва на консультації щодо виборчих правил. Адже зранку було провалено спроби приступити до змін виборчого законодавства.

Хоча в офіційних заявах фракції УДАРу, "Батьківщини" та "Свободи" підтримують пропорційну систему з відкритими списками – насправді в їхніх інтересах зберегти нинішню змішану систему, коли провладні партії покращують свій результат завдяки переможцям у мажоритарних округах. Для Партії регіонів і КПУ вибори повністю за пропорційною системою взагалі можуть підписати вирок і усунути ці партії з політичного життя, принаймні на наступні кілька років.

Так чому ж почалася вся ця метушня з відкритими списками після розпаду парламентської коаліції?

Існують побоювання, що це була спроба позагравати з виборцем, оскільки пропорційна система з відкритими списками є вимогою громадянського суспільства, яку не можна просто проігнорувати. Коли ж необхідну кількість голосів не вдасться зібрати, з похиленою головою колишні коаліційні фракції будуть змушені обмежитися косметичним ремонтом нинішньої змішаної системи.

Не дарма голова фракції "Батьківщина" Сергій Соболєв заздалегідь визнав, що на підтримку пропорційної системи з відкритими списками не вистачає 55 голосів. Крім того, серйозним недоліком цієї системи є складність її впровадження в нинішніх українських реаліях.

Однак, існує різновид пропорційної системи з відкритими списками, при якому й голосування, і підрахунок доволі прості, а депутати будуть прикріплені до конкретних округів. Ця стаття – просто спроба зробити вклад у дискусію про те, яка виборча система потрібна Україні.

Андрій Магера, заступник голови ЦВК, вважає, що в нинішніх умовах в Україні реальним є застосування однієї з трьох виборчих систем: існуючої змішаної, де пропорційна та мажоритарна складові не пов'язані між собою, мажоритарної системи та пропорційної системи з закритими списками.

Оскільки впровадження пропорційної системи з відкритими списками потребує значного часу на навчання членів виборчих комісій і розробку відповідного програмного забезпечення, усі заяви політиків про можливість її використання вже на найближчих виборах є чистої води популізмом. За ним ховається бажання зберегти стару змішану систему після того, як на підтримку нової системи не вдасться зібрати необхідну кількість голосів у парламенті.

Таким чином, Андрій Магера найбільш прийнятним вважає проведення цих виборів за пропорційною системою із закритими списками та підготовка нового закону про вибори протягом перших шести місяців діяльності нового парламенту.

Дійсно, пропорційна система з відкритими списками доволі складна у використанні. Навіть у такому дрібному питанні як форма бюлетеня. У законопроекті №4906-1 Миколи Рудьковського пропонується, щоб виборець не ставив традиційну "галочку", а вписував у бюлетень номер партії та номер кандидата.

Враховуючи, що під час підрахунку члени ДВК традиційно сортують бюлетені по партіях, а потім вручну їх рахують, наявність значної кількості партій і ще більшої – кандидатів – перетворить процес підрахунку на справжню епопею.

Крім того, не слід виключати людський фактор. Люди можуть нерозбірливо вписувати цифри, плутати номери партій і кандидатів; аналогічні помилки, імовірно, траплятимуться й під час "прочитання" бюлетеня членами виборчих комісій.

Інший варіант – створення регіональних списків, при якому кожна партія номінує 5-10 кандидатів по кожному округу, які вписуються у відповідний бюлетень. При участі у виборах 20-30 партій, що для України є звичним явищем, бюлетень перетворюватиметься на "простирадло" з 100-300 іменами кандидатів. Зате це дозволить уникнути плутанини із цифрами за рахунок використання "галочки".

Однак, є різновиди пропорційної системи з відкритими списками, які доволі прості в застосуванні. Наприклад, у Фінляндії в кожному окрузі виборець голосує не за партію, а за кандидата, якого вона висунула.

Загальний результат партії – це сума результатів її кандидатів у всіх округах. Кількість місць, яку вона отримає в парламенті, пропорційна частці виборців, яку її підтримали. Порядок кандидатів у списку визначається абсолютною кількістю виборців, які проголосували за них.

У нинішніх українських умовах, щоб спростити систему підрахунку, можна ввести норму, що партія номінує лише одного кандидата на округ.

Наприклад, партія Х висунула по одному кандидату в 450 округах. Усі ці 450 кандидатів набрали разом 600 тисяч голосів. Враховуючи, що в середньому на вибори в Україні приходить до 20 мільйонів виборців, цього результату достатньо для подолання 3-відсоткового бар'єру та отримання права на фракцію з 15 депутатів.

ЦВК визначає, у яких 15 округах ця партія мала найкращий результат. Прохідний список створюється в порядку зменшення: перше місце в списку – висуванець партії Х, який отримав найкращий результат по країні порівняно зі своїми однопартійцями, друге місце – другий результат партії по країні й так далі.

Цікаво, що ці кандидати не зобов'язані перемогти у відповідних округах – їм вистачить відносно великої підтримки в абсолютних числах.

Перевагою цього підходу є те, що всі депутати будуть прив'язані до конкретного округу, чого не забезпечується при пропорційній системі із закритими списками.

Крім того, перемога окремо взятого кандидата залежить не тільки від його результату в окрузі, але й від того, які результати отримали кандидати з його ж партії в інших округах. Це породжує внутрішньопартійну конкуренцію, яка сприятиме еволюції партії.

При цьому партійним лідерам буде важче торгувати місцями, тому що високий результат на окрузі не означає автоматичної перемоги. Усе залежатиме від загальнонаціонального результату партії та результатів інших кандидатів від цієї партії. Напевно, бізнесмени не захочуть інвестувати значні кошти у свій мандат, якщо факторів, які впливають на твою перемогу, так багато. Така собі система подвійного захисту від корупції.

У свою чергу, партії будуть зацікавлені висувати рейтингових кандидатів у ключових для себе електоральних регіонах, а також залучати регіональних лідерів. Водночас завжди залишається можливість для стратегічного голосування, коли в окремому окрузі кандидати від різних партій узгоджені, тобто проти рейтингового кандидата союзницькі партії висуватимуть слабших опонентів.

У питанні голосування та підрахунку ця система також є простою. Виборець отримує лише один бюлетень, у якому зазначено по одному кандидату від кожної партії. Члени ДВК підсумовують результати по кожному кандидату й передають їх у центр. ЦВК визначає переможців після отримання результатів зі всіх округів.

У цьому випадку навіть зміни в програмному забезпеченні будуть невеликими, тому що функціонал підбиття загальнонаціональних підсумків по пропорційній системі в ньому вже закладений. Також це зменшує можливості для підтасування протоколів на шляху із ДВК до ОВК, але збільшує роль ЦВК у визначенні переможців. Тому важливо, щоб ЦВК виконувало технічну, а не політичну функцію, а вплив представників партій на роботу ЦВК був нівельований.

Ще одним нюансом запропонованої системи є ймовірність, що в одному окрузі з високою явкою може пройти відразу два кандидати.

За законами фізики збільшення в одному місці веде до зменшення в іншому. Таким чином, округи з низькою електоральною явкою чи великою розпорошеністю голосів за різних кандидатів можуть взагалі не отримати свого представника. Але при пропорційній системі із закритими списками округи не мають своїх представників апріорі.

Хорошим прикладом у ситуації із двома кандидатами може бути округ №120 у Львівській області під час парламентських виборів 2012 року. На цьому окрузі переміг нинішній ударівець, а тоді самовисуванець Ярослав Дубневич, набравши 50 тисяч голосів. Його головну опонентку Тетяну Чорновол, яка представляла партію "Батьківщина", підтримали 42 тисячі виборців.

Цей результат перевищує підтримку 180 депутатів, яким того року вдалося потрапити в парламент. Декому з них для отримання омріяного мандату вистачало й 15 тисяч голосів – той же Юрій Крук, Партія регіонів, Одеська область.

При умові використання системи, описаної в цій статті, висока ймовірність, що й результату Дубневича, і результату Чорновол було б достатньо для потрапляння в прохідну частину списку своїх партій.

Відкритим залишається питання, що робити з виборами в Криму.

При змішаній системі та пропорційній системі з відкритими списками округи на півострові створити не вдасться. У цих умовах пропорційна система із закритими списками є запобіжником від автоматичної легалізації анексії Криму.

Ще одним варіантом є непроведення виборів на тимчасово окупованій території та консервація цих мандатів до того часу, коли півострів буде звільнено. Після виборів 2012 року Верховна Рада змогла ж функціонувати без п'яти депутатів, в округах яких не вдалося встановити результат. Аналогічно вакантними можна залишити місця в десяти округах в Автономній Республіці Крим і двох – у місті Севастополі.

При наявності 450 одномандатних округів, кількість "заморожених" мандатів у цих адміністративних одиницях становитиме 24.

У 1994 році Верховна Рада взагалі умудрялася працювати лише з 338 депутатами, оскільки тоді вибори проводилися за мажоритарною системою абсолютної більшості, коли переможцеві потрібно отримати 50 відсотків плюс 1 голос.

Описану в цій статті виборчу систему не можна вважати найкращою чи найрепрезентативнішою. Однак, доволі просте її застосування та можливість виборців впливати не лише на результат партії, а й на кандидатів, які її представляють, а також прив'язка кандидата до округу дозволяють розглядати цю систему як одну з альтернатив у нинішніх умовах в Україні.

Ярослав Ковальчук, МЦПД, спеціально для УП