Контрреволюція Негідності a la "Батьківщина"
Політичну силу Юлії Тимошенко часто звинувачували у відсутності стандартів і послідовності. Дарма. Стандарти у "Батьківщини" є.
Послідовно-антидемократичні.
Днями народні депутати фракції "Батьківщина" Соболєв, Власенко, Чорноволенко і Павловський зареєстрували проект закону "Про вибори народних депутатів України (за відкритими партійними списками)".
У статті 1 законопроекту передбачається, що "вибори народних депутатів України здійснюються за пропорційною системою із відкритими партійними списками – загальнодержавним виборчим списком із закріпленням кандидатів у депутати за територіальними виборчими округами".
Нижче – основні елементи виборчої системи, запропонованої тимошенківцями:
- вибори відбуваються в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. Проміжними територіальними виборчими одиницями є 450 територіальних виборчих округів (ТВО), які утворюються "для ефективної організації підготовки та проведення загальнодержавних виборів";
- черговість кандидатів у загальнодержавному списку від партії затверджується на партійному з’їзді. Кожен кандидат із загальнодержавного списку закріплюється за одним із ТВО. Перші десять осіб у загальнодержавному виборчому списку за округами не закріплюються;
- у бюлетені зазначаються перші десять осіб із загальнодержавного списку партії, а також кандидат, закріплений за конкретним виборчим округом. Між номером кожної партії та її назвою розміщується порожній квадрат. Тобто, виборець голосує за партію;
- виборчий бар’єр для партій встановлюється на рівні 5%;
- виборча квота – кількість голосів виборців, необхідних для одержання одного представницького мандату, обчислюється діленням загальної кількості голосів виборців, відданих за політичні партії, що подолали виборчий бар’єр на загальну кількість мандатів – 450.
Далі загальна кількість голосів виборців відданих за кожну з партій, що подолали бар’єр, ділиться на виборчу квоту. Таким чином визначається кількість представницьких мандатів, яку одержить кожна політична партія;
- і ultimus at non minime. Стаття 163 законопроекту передбачає буквально наступне: "Партія – суб’єкт виборчого процесу, яка має право на участь у розподілі депутатських мандатів, відповідно до статті 166 цього закону, отримує право на внесення змін до черговості (порядкових номерів) кандидатів у загальнодержавному виборчому списку".
Ця норма стосується кожного кандидата у депутати окрім тих, хто знаходиться у першій десятці виборчого списку.
Технічно це виглядає так, що ЦВК складає протокол про попередні результати виборів і на основі цього протоколу визначає, скільки мандатів належить одержати кожній партії.
Після цього партіям надається сім днів, щоб провести з’їзди – збори, конференції, на яких можна внести зміни до черговості, порядкових номерів, кандидатів у загальнодержавному виборчому списку і передати його до ЦВК.
У тій же статті 163 вказується, що "внесення змін до черговості, порядкових номерів, кандидатів у загальнодержавному виборчому списку повинно відбуватися лише на основі результатів протоколу про попередні результати виборів народних депутатів України".
На жаль колектив авторів не конкретизує алгоритму "внесення змін до черговості кандидатів у загальнодержавному виборчому списку".
Більш інформативною виявилась пояснювальна записка, у якій цей алгоритм дещо уточнюється: "Підставою для зміни черговості може бути тільки кількість голосів виборців, отримана партією в конкретному територіальному виборчому окрузі.
Якщо результат є позитивним, то особа може бути підвищена у виборчому списку, і навпаки".
Ці уточнення хоч і не є вичерпними, однак, дають краще розуміння механізму післявиборчого розподілу мандатів, який пропонує "Батьківщина".
По-перше, кількість голосів виборців є "плаваючою" підставою для внесення змін до черговості кандидатів у партсписку. Адже ця кількість може бути як абсолютною, так і відносною. Проект закону цього не уточнює.
По-друге, позитивність результату, яка є ще більш невизначеною підставою, ніж кількість голосів виборців. У даному контексті ця позитивність може визначатись як результатами голосування, так і передвиборчими внутріпартійними рознарядками щодо того, скільки голосів виборців повинна набрати партія у кожному із округів.
За таких обставин той кандидат, який набрав більше голосів, але не виправдав партійних сподівань, може поступитись мандатом кандидату, який набрав менше голосів, проте, перевиконав поставлене партією завдання.
По-третє, навіть позитивний результат не є запорукою підняття по драбині партійного списку – це є можливістю, а не гарантією.
Зрештою, як і негативний результат не є гарантією, а лише можливістю погіршення свого становища у списку партії.
Якщо колективу авторів законопроекту йшлося про максимальну зрозумілість процедури, то чому б не використати більш категоричні формулювання як от "обраними вважаються кандидати у депутати, закріплені за тими територіальними виборчими округами, у яких за загальнодержавний список партії було віддано найбільшу кількість голосів виборців у порядку спадання, з обов’язковим уточненням, яка кількість голосів мається на увазі – абсолютна чи відносна".
При бажанні цю процедуру можна було прописати так, що прозорістю вона б не поступалась сльозі немовляти.
В цілому норма законопроекту про можливість внесення змін до черговості кандидатів у партійному списку після голосування заміщує принцип обрання депутатів принципом їх призначення.
Політичні партії не лише формуватимуть списки кандидатів, але й зможуть їх тасувати після підрахунку голосів. До того ж тасувати на власний розсуд – без обмежень і стримуючих факторів.
Чи має це щось спільне із демократичними стандартами проведення виборів? Навряд чи. Так само як і з відкритими списками, які авторський колектив законопроекту анонсував у його назві.
Про реальну відкритість списків можна говорити лише тоді, коли виборці можуть впливати на послідовність кандидатів, володіючи опцією голосування за конкретного кандидата із партійного списку.
Одним із аргументів, який використовуватиме "Батьківщина" для просування законопроекту у публічній площині може стати апеляція до необхідності відновлення парламентської дисципліни і радикальної боротьби із "тушкуванням" депутатів майбутньої Ради.
На користь цього свідчить і відновлення імперативного мандату для депутатів ВРУ, передбачене у Прикінцевих і Перехідних положеннях законопроекту.
Проте, є у цього аргументу одна особливість: у виконанні "Батьківщини" він звучатиме як мінімум непереконливо, як максимум – фальшиво.
Щоб зрозуміти чому, потрібно згадати весну 2008 року, коли президент Віктор Ющенко намагався розпочати широку дискусію щодо конституційної реформи. Одним із найбільших скандалів тодішнього конституційного процесу стало анонімне оприлюднення БЮТівського проекту Основного Закону.
Саме в цьому проекті – хоча й без конкретних уточнень – була присутня норма щодо можливості зміни черговості кандидатів у списках після дня голосування. Ця ж норма нікуди не зникла і восени 2009 року, коли надбанням громадськості став спільний проект Конституції Партії регіонів і БЮТ.
Таким чином, запропонований представниками "Батьківщини" проект виборчого закону – стара заготовка з минулого: стара за формою і морально застаріла за змістом. Однак, від того не менш небезпечна.
Назар Бойко, керівник Моніторингово-аналітичної групи "ЦИФРА", спеціально для УП
