Торез. МН17
За Очеретиним – останній блокпост українських військ. Чоловік в однострої на побажання "щасливо" радісно посміхається. Напевно, це звичне стало вже незвичним тут. Але таким бажаним.
Далі ми самі. Далі – блокпости сепаратистських бойовиків і Донецьк. Прямуємо до місця катастрофи Боїнга.
Увесь цей час у зоні, контрольованій самопроголошеною ДНР, звук авто супроводжує якесь дзижчання. Водій спершу думає на побитий підшипник. Потім з’ясовуємо – поверхня асфальту пошкоджена важкою гусеничною технікою. Тому і гудить.
* * *
Костянтинівська траса – основна транспортна артерія, яка зв'язує Донецьк зі Слов'янськом, і далі з Харковом. Але до Донецька дістатися непросто.
Ще пару тижнів тому підірвали потяг, що йшов по мосту над трасою. Раніше якось можна було втиснутися у щілину між руїнами мосту і дорогою, але тепер – ні. Вказівник показує, що від поруйнованого мосту до центру Донецька 34 км.
Машини, більшість з яких – комерційні фури, розвертаються і шукають інших об'їздів. Легковиків мало – люди зайвий раз намагаються не виїжджати.
З лісосмуги на мить показується чоловік у камуфляжі зі зброєю. Але зникає.
Повернувши на Костянтинівську трасу, опиняємося самі. Просто на розподільчій смузі бачимо блокпост чи, радше, дзот бойовиків. За ним з бетону зводять ще один. І неабияк – а навіки – вкопують прямо у асфальт проїжджої частини.
Ну а на в'їзді в місто блокпост обладнаний протитанковими "їжаками"!
"Дивовижне" видовище для мирної країни.
Ми заїхали з півночі, а на відстані десяти кілометрів звідси йдуть бої навколо аеропорту імені Прокоф'єва.
* * *
Сепаратистські бойовики контролюють смугу землі від Донецька до російського кордону довжиною 200 км і шириною менше сотні кілометрів з апендиксом на півночі.
У самому центрі цієї території – питомий Донбас. Шахтарсько-Торезька агломерація – депресивний регіон, де чи не головне місце заробітку – страшні копанки – нелегальні шахти.
Саме сюди впав малайзійський Боїнг.
На місце падіння літака біля селища Грабове на північ від Тореза дістаємося вже коли стемніло. До того, дорогою, читаємо повідомлення, що місце катастрофи оточене бойовиками і до нього вони нікого не підпускають.
У нормально функціонуючій державі за 20 км від місця катастрофи вже було б оцеплення. Натомість бачимо лише перед самими уламками з десяток чоловіків у камуфляжі з автоматами і бейджами "Прокуратура ДНР".
Видно, що бейджі вони вдягли вперше в житті.
По периметру падіння Боїнга охорони нема.
Той, що керує автоматниками з ДНР, назвався позивним Угрюмий. Каже, що з Херсонщини, весь час курить. Спершу забороняє абсолютно все: "Эй ты, красивая, у тебя что, денег много? Сможешь камеру купить, если я тебе ее разобъю?".
Угрюмий забороняє знімати там, де штаб рятівної операції та обличчя. Але коли цікавиться у хлопців-МНСників, чи можна їх знімати, ті не заперечують.
Тут так – самі встановлюють правила, самі їх і змінюють. Угрюмий скоро стане зіркою інтернету завдяки фото з мавпочкою – м'якою іграшкою однієї із жертв катастрофи. Роль телегероя, який роздає інтерв'ю, йому тепер до душі.
Штаб у величезних наметах МНС України тільки розпочав роботу. У одному з них двоє чоловіків з написами МНС на спині щось обговорюють. У другому – ксерокопія карти-кілометрівки, збільшеної до формату А3.
Десь тут планують складати тіла загиблих. Але поки їх зносять вздовж дороги. В чорних мішках.
Знайомлюсь з охоронцем Ігорем. Йому десь під 50 – в камуфляжі, але без автомата. Зайвого не питаю. Каже, що місцевий. В усьому звинувачує українську армію.
Бере ліхтар і кличе йти за собою. Одразу туди, де лежать тіла.Просто тіла – без одягу. Шокуюче…
Ігор каже, що уламки літака розкидано у радіусі 10 км. У радіусі чи у діаметрі? – питаю. Каже, що у радіусі.
Особливо допитливих приваблюють великі уламки Боїнга подалі від дороги. Угрюмий реагує на розповзання по полю – черга в повітря.
Ігор не такий. Він поводиться коректно, а з жіноцтвом – взагалі галантно. Пропонує допомогу в організації ночівлі у Торезі. Це важливо, бо ж в місті після 22:00 комендантська година. Чутно звуки артилерійської канонади. Вона схожа на грім.
Попри повідомлення, що експертам не дають працювати, пошукова операція триває. Співробітників МНС більшає. Молодий експерт без уніформи пише щось на капоті сусідньої машини. Тихенько питаю, чи він – українська міліція, крадькома відповідає схвальним кивком.
Прибуває місія ОБСЄ на кількох великих білих джипах. Усі співробітники місії в бронежилетах.
Замість команди Угрюмого на місці катастрофи тепер з'являється група у синьо-сірій формі з написом "Беркут" на спинах. Згадується Майдан… Тут же і спецпідрозділ "Сокіл" у сучасному камуфляжі. "Беркут" і "Сокіл" пересуваються на автобусах без номерних знаків.
Вздовж дороги лежать кілька десятків чорних мішків з тілами. Експерти ОБСЄ постійно наголошують, що їхнє завдання — не розслідувати, а моніторити.
На третій день після катастрофи журналіст міжнародного телеканалу у сорочці на запонках прикриває від запаху ніс поролоновою насадкою від мікрофона.
* * *
На Розсипне, так називається село, що розташовано в зоні катастрофи, впало близько 40 тіл.
Пані Інна розказує, що труп жінки зі збитого Боїнга впав просто на дах її літньої кухні. Дах не витримав і обвалився. Тож в катастрофі Боїнга пані Інна теж потерпіла сторона.
Винить українське військо. Вони удвох з сусідкою Тетяною впевнені, що у бойовиків нема такої зброї, що може збити літак. А взагалі, міркують вони, катастрофа – то провокація "хунти", щоб "привести НАТО". Інших версій у жінок нема.
Натомість не бракує версій у експертів і журналістів. Ті, хто бачив обшивку передньої частини літака, кажуть, що там є дірки від осколків. Дехто припускає, що цивільний Боїнг бойовики все-таки збили навмисне. Бо він у три рази більший та у два рази швидший за АН-26, і сплутати їх складно.
Але пані Інна про це не думає. Їй принесли пенсію. Питаю, хто, на її думку, зараз виплачує пенсії. Каже, що ДНР.
- Звідки гроші?
- Раз у ДНР є гроші на контрактну армію, то чому б їй не мати грошей на пенсії?
- Але ж щоб зібрати гроші, потрібна працююча економіка, грамотний державний апарат.
- Ми не знаємо, звідки у ДНР гроші. Нам так сказали... Не нашого це розуміння справи.
Ще двоє мешканців Розсипного – Віктор та Любов – ведуть на город показувати місце, куди впав труп чоловіка. Тут була грядка часнику – подружжя її викорчувало після того.
Кажуть, впала ще й пляшка з-від алкоголю і розбилася на дрібнесенькі друзки. Віктор зауважує, що нещасний чоловік, коли пив у своєму житті останню чарку, навряд чи знав, що є Розсипне.
Запитую, хто винуватий у трагедії. Відповідають, що створено комісію, є експерти – нехай розслідують.
У Віктора і Любові є сателітна антена – вони дивляться і російські, і українські канали… Інтернет в селі теж є – провели рік тому.
Любов щиро висловлює співчуття сім’ям загиблих. З нею легше говорити, ніж з Інною. Згадує, що Розсипне будували після війни. Усім миром. Так і живуть разом – є вулиця Волинська, є Черкаська. До останніх подій жили дружно. А тепер от таке…
* * *
Час і місце проведення прес-конференції самопроголошеної ДНР з приводу передачі бортових самописців малайзійській стороні кілька разів змінюється. Очевидно, лідери ДНР наполягають на тому, щоб подія відбувалася на їхньому полі – у приміщенні Донецької ОДА.
Бус з бойовиками-автоматниками на швидкості роздратовано сигналить, вимагаючи поступитися дорогою. До кого ті сигнали – не ясно. На вулицях майже порожньо.
Прем'єр самопроголошеної ДНР Олександр Бородай пересувається у супроводі озброєної охорони навіть у приміщеннях. В охороні люди точно не місцеві. Раніше думав, що чеченці темноволосі. Ні.
Перед ОДА – пам'ятник великому Кобзарю. Хтось поклав Тарасові квіти…
На вході до облдержадміністрації автоматники перевіряють документи. Вікна у сходових прольотах заклеєні великими плакатами з зображення Януковича. Дожився, землячок.
О першій ночі скриньки заносять у двох будівельних мішках і передають малайзійцям на чолі з їхнім полковником. Бородай зауважує, що розмовляв телефоном з прем'єр-міністром Малайзії. Чоловік у джинсовій куртці, якого називають заступником генпрокурора ДНР, підписує з малайзійцями протокол про передачу.
Ось так – самопроголошена ДНР за підтримки північно-східного патрона отримує елементи міжнародного визнання. Одне з питань до Бородая стосується того, коли він останній раз розмовляв з Путіним. Бородай відповідає, що "доведеться відповісти, що ніколи" та промовисто посміхається.
Міжнародні експерти і журналісти нарешті живцем побачили терористів. По їхнім очам і виразам облич було видно – вони все розуміють. Але не говоритимуть нічого. Принаймні тут і зараз. У них інші завдання. А ще просто страшно.
Володимир Кухар, для УП
