Гуманітарна ціль війни

Із цієї війни українці вийдуть інакшими й відкриють у собі дещо інакші риси ментальності.

Політологи зазвичай вважають російську агресію таким собі копняком під зад сплячого українця, який зруйнує міф про дружбу народів і об'єднає українську політичну націю. При цьому під політичною нацією розуміють рівноетнічне суспільство без апріорного визнання домінуючої ролі українців.

Цікаво, що навіть після Майдану ця модель, яка активно пропагувалась "руськім міром" за часів Януковича, продовжує лежати на п'єдесталі, і жодних спроб замінити її іншою не передбачається.

За всіма ознаками так звана "гібридна війна" відбувалась давно в гуманітарній сфері життя. Про це воліють не говорити, натякаючи лише на засилля російської агентури й руйнування сил захисту держави. Ціль гуманітарної війни очевидна – так змінити ментальність близького за ментальністю народу, щоб непомітно цю різницю стерти, а тоді в Україні можна поводитись як у себе в Тамбові з галантністю тамбовського вовка.

Як не дивно, при зміні деяких рис ментальності навіть україномовність, одержана від народження, уже не є надійним оберегом збереження самобутності. Ми ж бачимо, що етнічні українці в містах переважно дуже швидко стають двомовними, тимчасово-постійно самозросійщуються, не роблячи із цього проблеми. Їхні діти та онуки закономірно стають російськомовними, вважаючи себе етнічними українцями, породжуючи гуманітарний конфлікт суперництва всередині етносу.

Із часом може дійти до ідіотської ситуації, коли російськомовні українці вважатимуть себе справнішими від українськомовних лише на підставі більшої освіченості, впливовості й багатства.

У майданний період винили так звані російськомовні українські націоналісти, яких не буває і яким личила б назва ситуативний патріот. Справжній європейський патріот має принаймні бути гідним громадянином, тобто публічно шанувати державну мову. Отже, непомітно для нас, майстрами гуманітарної інформаційної війни в українське суспільство впроваджуються дуже шкідливі гуманітарні віруси у вигляді підміни понять і дискредитації ментальності.

Це відбувається давно й процес формування так званого радянського – читай: російсько-імперського – народу із проголошенням Україною незалежності не припинявся ніколи. Цей процес уже завершився в крайніх східних областях. Цей гуманітарний конфлікт став мотором російської "гібридної" війни", у яку втягується ледь не півсвіту.

Решта українського населення теж нездорова, інакше вона змогла б за 23 роки не тільки подолати в собі руйнівні гуманітарні вади, але й виробити імунітет та вилікувати схід прикладом власної успішності.

Факт інформаційної гуманітарної війни проти нас очевидний. Але надійним способом протидії ми ще не володіємо, бо відповіді треба шукати не тільки в Україні й Росії. Нарешті, ми не розуміємо, чому й за яку кару це сталося з нами, з народом традиційно спокійним, терплячим і мирним.

Усім, хто став жертвою пропагандистської гуманітарної війни й вважає, що українці в Україні це просто етнічний архаїзм, повинні затямити – без українців цю територію світ вважатиме беззахисною толокою на пашу.

Усе погане, що твориться з нами, включно з війною й бідністю – це наслідок безжального витравлювання українського чинника з держави, політики, інформаційного простору й освіти. Якщо ми не знайдемо спосіб протидіяти інформаційній війні, ми ризикуємо стати населенням полігону безконечної дивної сучасної війни в ролі жертви, що метається між агресивною Росією та в міру співчуваючими учасниками світової гри.

Так, ми справді цікаві азартному світові в першу чергу тим, що в нас вийшло не так, як у Єгипті чи Алжирі. Не сталося й за планом Путіна, бо ми в багатьох випадках повелися нестандартно.

Хоча в останньому твердої певності в мене немає. Бо саме Росія володіє найвитонченішою й найсильнішою технологією гуманітарної війни.

Стрімко зростаюче число російськомовного потомства етнічних українців свідчить про те, що гуманітарна війна проти нас уже дає пекельні плоди. Ми просто не зважаємо на те, як змінюється наша поведінка і як руйнується ментальність. Говорити про це можна довго, і це справа фахових соціологів, але я дозволю собі кілька зауваг, які нам страшно не сподобаються, і про що ми не думали.

Приміром, матюкливий плакат і така ж пісенька про Путіна, яка так сподобалась масам, насправді могла бути вкинутою технологією російської гуманітарної агресії. Як казала пані Фаріон, матюки роблять з нас москаля. У спокійний час змусити нас масово співати похабну пісеньку й спілкуватися російським матом нереально, а на емоційній хвилі протесту – можливо.

Другий болючий приклад – масове "опускання" знервованим майданним натовпом беркутівців під час Революції Гідності.

Іде війна, а на війні людина честі перемагає тоді, коли встоїть перед спокусою поводитись так як противник чи принижувати противника. Ми повинні перемогти, залишаючись ментально й психологічно українцями, не дозволяючи опустити себе до рівня ворога.

Якщо ми встоїмо, то після цієї збройної війни ми й наші діти відчуємо ціну свого українства й вийдемо переможцями й у гуманітарній війні проти нас. Якщо ні, це може повторитися знову.

Мало подолати сепаратизм як наслідок. Це телебачення, яке нас знищує, – повинно бути подолане, як Карфаген, а нове українське мусить бути створене якомога далі від цього місця й зовсім іншими людьми з українським мисленням та совістю. Нам відкриються очі, і ми зможемо знаходити істину в морі інформації, відкидаючи чужу пропагандистську пресу, ігноруючи "голоси" чужої намови як старий мотлох полігону минулої війни.

І не треба чекати, поки настане перемога. Виграти гуманітарну війну – це вже перемога, не тільки проти агресії Росії. Це шанс стати сильною й багатою нацією світу.

Володимир Ференц, Івано-Франківськ, спеціально для УП