За Вовою Путіним досі біжить великий щур
Постріл із Бука дуже нагадує залп із "Аврори". Остання імперія в Європі може розпочати нову історію. Або її закінчити. Разом із царями.
Путін збив Боїнг. Приблизно такими заголовками світові ЗМІ прореагували на катастрофу пасажирського малайзійського Боїнга в небі Донбасу. Одним пострілом ракети знищено близько 300 пасажирів, серед яких – 80 дітей.
Для солідної преси, що турбується про своє реноме, такий однозначний присуд ще задовго до попередніх висновків експертів, не кажучи про офіційне розслідування, виглядає просто неймовірно. Але якщо, не змовляючись, у різних точках земної кулі журналісти вдалися до такого жорстокого присуду, то, очевидно, мали для цього підстави.
І висновок тут напрошується однозначний: світова громадська думка вже була підготовлена, що саме російський лідер і нинішня Росія здатні до подібних вчинків.
Хоч ця однозначність і певна категоричність у висновках і відводить підозри від України – але саме ці однозначність і категоричність незалежних ЗМІ в оцінці дій кремлівських лідерів несуть для нашої країни велику загрозу.
Тобто, "хлопці здатні на все". А особливо, коли вони мають комплекс переслідування.
У залишках незалежних російських мас-медіа нині дехто з пам'ятливих оглядачів згадує одне з перших інтерв'ю нового російського самодержця Володимира Путіна, у якому він розповідав про своє становлення в столиці Російської імперії – Петербурзі. Дитинство його пройшло в комунальній квартирі, де кухня й туалет були спільними для 20 родин. І все це на фоні імперських помпезних красот.
Одного разу маленький Вова погнався за зграєю щурів, яких у його мікрорайоні – треба думати – було безліч. Дуже швидко ця зграя розчинилася по різних тільки їм відомим шпаринам. І лише один великий щур і, очевидно, вожак зграї вперто не ховався й все далі тікав від хлопця. Врешті, Вова загнав його в глухий кут. Коли вождь зграї зрозумів, що вже нікуди тікати, то враз ошкірився й кинувся на хлопця. Від несподіванки Вова злякався й тепер уже сам кинувся тікати.
Щур був надзвичайно впертим і злим. Він переслідував хлопця довго й наполегливо, перестрибуючи по кілька сходинок і долаючи високі перегородки. Врешті, Вова здогадався шукати надійні двері й швидко їх за собою закрити. Таким чином він сховався від щура. Але не від страху переслідування.
Оговтавшись після першого шоку й жорстокого присуду світових ЗМІ, Володимир Володимирович зібрав позачергове засідання Ради національної безпеки та оборони, оголосивши тему: суверенітет Росії та її територіальна цілісність. Тема була цілком несподіваною.
І тепер уже світ знову злякався, зрозумівши, що Вова загнав себе в глухий кут і змушений якось захищатися.
* * *
Історія останніх десятиліть знає чимало прикладів, коли один лише постріл змінював історію й світоустрій не тільки держав, а й цілих континентів. Але світ знає й чимало фактів останнього цивілізованого століття, коли заможна й сита Європа робила вигляд, що не помічає в себе під боком гарматної канонади, де по-варварськи розстрілювалося тисячі мирних ні в чому не винних людей.
Сьогодні півсвіту з напруженою увагою спостерігають, як цього разу так званий цивілізований світ зреагує на факти жахливого злодійства щодо пасажирів нещасного Боїнга, вчиненого російськими емісарами російською зброєю з української території. Інтригу в процес внесли самі ж європейські політики своїм неоднозначним реагуванням на катастрофу в небі Донбасу.
Несподівано в кулуарах європейської політики залунали голоси, що з Росією не можна вчиняти як із пересічним злодієм, хоч вона нині саме так і діє. Все-таки це наш великий торговий партнер, постачальник газу та нафти. Її долари є стабілізаційним резервом для багатьох банків Європи. Та й не треба забувати про внесок великої російської гуманістичної культури у світову...
Між тим, Росія вже дано не є у світі репрезентантом великої культури. Власне, великої культури як такої в Росії ніколи й не було. Було справді велике мистецтво. Прекрасне мистецтво. І був його Золотий і Срібний вік.
Але все це вже давно в минулому.
"Сострадательное" гуманістичне російське мистецтво повністю витіснили свого часу художня література й кінофільми про доблесть, самовідданість і патріотизм російської людини, котра героїчно повсякчас захищає Батьківщину, яку оточують злі, жадібні й жорстокі вороги. І тільки справжній росіянин може протистояти вселенському злу. У цьому місія Росії. Її особливе місце.
Месіанство, як принцип, уже кілька століть є наріжним каменем виховання й формування російської людини. Зрештою, комуністична пропаганда довела цей принцип до повного абсурду. Але режим Володимира Путіна спробував реанімувати те, що вже давно потрапило в нафталін.
...Як не сумно й жорстоко це визнавати, але якби в цьому нещасному Боїнгу були громадяни України, то реакція світу була б цілком прогнозовано трохи іншою. Така реальність.
Українці поки не вміють себе захищати. Бо не вміють жорстко ошкіритися й кинутися на свого переслідувача. Попри різницю в розмірах і вазі, попри велику палицю, котру тримає нападник у руці. Попри генетичний страх винищення й приниження, вироблений останніми століттями. Конформізм дав можливість українцям вижити, але вкрай заважає нині оформленню самодостатності нації.
А мудре світове співтовариство Володимира Путіна й російське керівництво за масове вбивство українців суворо б засудили, як і нині засуджують, висловили б чергову глибоку стурбованість політикою Кремля, – але продовжили б і далі виконувати свої договірні зобов'язання. Тобто поставляти Росії "Містралі", зброю, автомашини, електроніку, електротехніку й усе, що не виробляє й не може виробляти остання імперія. Бо вона насправді є гасовою лавкою, або ж автозаправкою Європи. Але дуже платоспроможною.
Однак несподіваний перебіг подій поставив це цивілізоване співтовариство в дуже незручне становище: як зреагувати на мавпу під російським триколором, котра кинула щойно гранату в гурт твоїх співгромадян, а решті протягує дуже багато бананів? І ще й купу грошей?
Як виявилося, дилема не така вже й проста. Але то дилема нормального, добре влаштованого, заможного й успішного світу, який, сподіваємося, неодмінно прийде до думки: якщо Путін збив Боїнг, то й Боїнг має його, врешті, збити, зупинивши істерію маленького закомплексованого пітерського хлопчика, за яким досі біжить великий щур.
А в українців немає іншого вибору, як брати до рук зброю, учитися нею користуватися й захищати власний дім. Як сказано в мудрій книзі: Бог не допоможе нам без нас.
Здається, цю мудрість українці вже зрозуміли. Усе останнє питання часу. Чи не так?
Віктор Мороз, спеціально для УП
