Централізована децентралізація
Ну от ми й дочекались, доки в новообраного президента дійдуть руки до зміни Конституції. Ці зміни Петро Олексійович подав до Верховної Ради й закликав їх підтримати. Рада сприйняла їх без особливого ентузіазму, і ухвалювати не поспішає. Чому? Бо обгортка, як і раніше, не відповідала її змісту.
Головним аргументом на користь ухвалення змін стала давно анонсована "децентралізація".
Однак для реальної децентралізації необхідно змінювати не назви адміністративних одиниць чи посад. Необхідно змінювати податкове законодавство, бюджетну, судову, правоохоронну системи, тощо.
Що ж пропонує Порошенко? Змінити вивіски. Області пропонується назвати регіонами, голів держадміністрацій – представниками президента. Причому, останні отримують практично необмежені повноваження й жодної відповідальності.
Жодного слова про скорочення кількості "регіонів" – у той час, як кількість сіл, селищ, районів пропонується скоротити; про зміну їх меж; про визначення зрозумілих критеріїв у формуванні цих меж – історичного, економічного, демографічного тощо, адже радянські області й райони формувались по кількості партактиву, що нині для України точно не актуально.
Натомість пропонується погіршити ситуацію з використанням української мови, адже регіонам пропонується надати можливість визначати "регіональні" мови, які будуть застосовуватись на рівні з державною. Нагадаю, у Криму подібне рішення в мовній сфері – російська там використовувалась як офіційна – призвело до його швидкої окупації військами РФ, адже ми програли регіон ідеологічно. Натомість там, де використовувалась українська мова, окупація не вдалась.
Не зрозуміло, навіщо, маючи відчутні успіхи у військовій операції на Донбасі, здавати інтереси держави в культурній та ідеологічній сферах, створюючи передумови для подальших втрат територій?..
Щодо "режиму одностороннього припинення вогню".
Це дійсно міг би бути гарний тактичний хід на міжнародній арені, якби він закінчився одразу ж після того, як терористи збили український гелікоптер. У крайньому разі – він не мав би продовжуватись ані на хвилину. Сьогоднішнє ж продовження АТО – це швидше заслуга громадян і громадського тиску, ніж самого президента.
Не зрозумілою залишається ініціатива президента щодо ухвалення закону про звільнення від відповідальності терористів.
Навіщо? Щоб вони знову взялись за своє, відчувши безкарність? Адже в пропонованому законопроекті звільнити пропонується звільняти не лише тих, хто "складе зброю" чи хто "не вбивав". Звільняти планують практично всіх…
Та й наскільки успішною є нинішня АТО?
Деякі міста ніби звільнили, але виникає дуже багато питань із приводу виходу бойовиків Гіркіна зі Слов’янська. Чому терористи, рухаючись організовано, великою колоною, не були знищені авіацією чи артилерією? Складається враження, що вони діяли згідно якоїсь домовленості…
Перевибори Верховної Ради, анонсовані президентом, досі не оголошено.
Не зрозуміло, ані в який спосіб відбудеться розпуск парламенту, ані правила наступних виборів – чи то мажоритарна, чи то пропорційна, чи то змішана система, чи все ж таки вдасться проштовхнути незрозумілу форму відкритих списків.
І якщо обіцянка президента перезавантажити ВРУ дійсно дуже складна у виконанні, то що заважає негайно ратифікувати угоду про асоціацію з ЄС? Чому Молдова та Грузія спрацювали значно швидше, ніж ми? Адже подібна процедура при бажанні може зайняти лише кілька днів.
Більшість реформ громадських ініціатив, таких як "Реанімаційний Пакет Реформ", також гальмується. З величезними зусиллями громадськості інколи вдається продавлювати ухвалення необхідних державі законів, однак активного сприяння з боку влади, поки що, не відчувається.
Дивують також деякі призначення нового президента.
Дякувати Богу, посад голів східних ОДА не отримали Медведчук і Шуфрич. Дуже радує призначення патріотичних голів РДА, зокрема, Артемівської – ним став командир однойменного спецбатальйону. Вважаю, що таку традицію необхідно продовжувати.
Але не зрозуміло, навіщо треба було змінювати, наприклад, Міністра закордонних справ? Дещиця не лише став народним героєм, назвавши президента держави-агресора народною назвою. Він, на моє переконання, був одним із найефективніших на своїй посаді. Новопризначений Клімкін, наразі, лише пожинає здобутки свого попередника.
До чого це я веду? Ні, не до того, що в нас усе погано. Швидше до того, що варто зробити, аби було краще.
Майдан хотів змінювати Конституцію, адже це один з етапів зміни всієї корумпованої системи. Але якщо такими змінами знову займатимуться зацікавлені особи, усе завершиться перетягуванням ковдри повноважень між різними владними інституціями.
Конституцію варто ухвалювати в установчий спосіб. Цим має зайнятись окремий орган установчої влади. Не дорадчий орган при президентові, ВРУ чи КМУ, як це було з Конституційною асамблеєю, а окремий незалежний орган – Установчі збори. Яким чином його можна створити, я вже писав.
Але повноцінно зайнятись цією справою можливо лише після повної перемоги на Донбасі.
Дмитро Сінченко, спеціально для УП
