Чи стане Донбас українським?
У даному випадку знак питання у заголовку статті не означає, що маю сумнів щодо територіальної цілісності України.
Навпаки, заважаючи на високий бойовий дух бійців Української армії, Національної гвардії та загонів територіальної самооборони, – приналежність Донбасу до України уже навіть не дискутується.
Проблема ж, яку треба розв’язати: максимально швидка адаптація місцевого населення, яке перебувало під окупацією терористів, до нових, передусім політичних, реалій у яких перебуває сучасна Українська держава.
Уже зараз бачимо, що для цього існує план "А".
Українські військові, які входять на території, що перебували під окупацією діють виважено, без будь-яких ознак, які би вказували на помсту. Вслід за військовими одразу ж прибувають гуманітарні місії, які безкоштовно роздають людям продукти харчування і воду.
Ремонтуються пошкоджені бойовиками комунікації, водогони, інфраструктура, яка забезпечує життєдіяльність міст і сіл.
Не минає і дня, щоб президент Порошенко чи інші високопосадовці не запевняли мирне населення Слов’янська і Краматорська, що українська влада зробить усе можливе, щоб настало "мирне життя".
Більше того, нещодавно глава держави доручив Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення розробити "адаптовану" до умов деокупації інформаційну політику, яка б дозволила мешканцям Донбасу дивитися на світ не очима російської озвірілої пропаганди, а вітчизняного телебачення і радіо.
Інколи навіть складається враження, що лояльність Києва до мешканців міст і сіл, які ще зовсім недавно вважалися форпостом російського тероризму та оплотом сепаратизму, втрачає здоровий глузд.
Скажімо, силовики у Краматорську перешкодили патріотам України демонтувати пам’ятник Лєніну, якого небезпідставно світ вважає "міжнародним терористом №1".
У будь-якому випадку, план "А" діє, а значить існує розуміння, що лише військовими методами мир на Донбасі буде складно повернути.
Проте має існувати план "Б". Не треба бути глибоким аналітиком, щоб не розуміти, що на звільнених від терористів територіях продовжуватимуть свою диверсійну діяльність залишені там бойовики.
Також не секрет, що не всюди Українську армію зустрічають з квітами і хлібом-сіллю. Існує невеликий, але істотний відсоток "мирного населення", який не приховує, що всіляко допомагав окупантам, а Збройні сили України сприймає як "загарбницькі", "фашистські", "Правий сектор".
Не полінувався і подивився "стрім" із Донецька, де кілька сотень "громадян" мітингували на підтримку "ДНР". В основному закликають вбивати українців і викрикують "Расєя". Тут ніяка інформаційна політика уже не допоможе.
І це проблема, на яку не можна закривати очі.
Одразу треба відкинути усі намагання "домовитися", "переконати", чи "сісти за круглий стіл" із, скажемо м’яко, не прихильною до самостійної України частиною мирного населення.
Це буде втрачений час, оскільки маємо справу не просто із "за зомбованими" людьми, а категорією населення, яке ніколи більше не сприйматиме Україну як свою батьківщину; для якої богом є Сталін або Путін, а все, що пов’язане із українською національною ідеєю – "фашизм".
А тому паралельно з планом "А" має реалізуватися план "Б".
Ось кілька пунктів цього плану, які, на мою думку, допоможуть зробити Донбас не лише невід’ємною частиною України, а й українським за змістом краєм.
Передусім не можна наступати на граблі й почати формувати місцеву владу у той спосіб, як це робилося до цього часу. Скажімо, не здивуюся, коли мером Слов’янська знову стане Штепа, яка у черговий раз "покається".
Тимчасові адміністрації і комендатури мають очолити люди, які зі зброєю в руках воювали проти московських окупантів, свідомо відстоювали соборність і незалежність України.
Таких людей у лавах загонів територіальної самооборони на зразок "Азову" чи "Донбасу" достатньо. Ще раз передивіться відео, яке Мустафа Найєм привіз із Донбасу, де він бере інтерв’ю у місцевих чоловіків, які стали на бік Української армії.
Це абсолютно підготовлені до управління містами і селами люди. А головне, вони ніколи не стануть зрадниками України.
Нова влада Донбасу має створити усі умови для того, щоб кожен, хто ненавидить Україну, вважає нинішню українську владу "хунтою", й надалі визнає терористичні організації "ДНР" і "ЛНР" змогли виїхати в Росію.
"Поїзди щастя" мають курсувати регулярно. Це, до речі, можливо, убезпечить від підриву колії, які йдуть у бік Росії.
Українські військові й спецслужби не мають покидати деокупавані території до часу поки не впевняться, що терористи і диверсанти знешкоджені.
Очевидно, що буде категорія, людей, які одночасно ненавидять Україну і не хочуть виїжджати в Росію. Цим "патріотам Донбасу" слід приділити особливу увагу. Існує міжнародний досвід вирішення цієї проблеми. Його треба вивчити. Найефективніші зразки – реалізувати на Донбасі.
Головне – місцева влада більше ніколи не повинна загравати із людьми, які визнали "ДНР" і "ЛНР".
Байдуже, якими аргументами при цьому послуговувалися. Батьківщину зраджувати не можна. А хто це зробив, має бути покараний. Якщо такий висновок буде зроблений, рецидивів не буде.
Донбас має стати українським, не лише за формою, а й змістом. При цьому треба розуміти, що Донбас завжди відрізнятиметься, наприклад, від Галичини чи Волині.
Але Донбас, Галичину і Волинь завжди має об’єднувати ідея спільної Батьківщини – Української держави.
Богдан Червак, голова ОУН, для УП
