Чого ж хоче Путін? Чого хоче Росія?
За що ведуть війни? За нові землі, за природні ресурси, за стратегічні території… Fле хіба можна воювати за середньовічну історію? Хіба варта цього минульщина 500, 800 та навіть 1000-річної давнини?
Путін хоче повернути СРСР? Російську імперію? Вибачте, мало хто чого хоче.
Мало щось хотіти, необхідно мати об'єктивні причини для радикальних дій. Треба відчувати гостроту історичного моменту та бути абсолютно переконаним – або пан, або пропав. Тобто, бездіяльність смертельно небезпечна, більшість населення тебе підтримає, а втрата часу та темпу означає гарантований крах держави в майбутньому.
Путін хоче утриматися при владі, а демократична Україна "експортуватиме майдан" в Росію? А чи хочуть росіяни справжньої, "несуверенної" демократії? Філософ Станіслав Овчаренко вважає, що росіяни інтуїтивно відчувають небезпеку демократії для Росії.
І що ж таке жахливе несе демократія Росії?
Росіяни – колективісти, колгоспи були, по суті, тими ж общинами царських часів. Росіяни звикли до царів та "цезаризму". Росіяни марять величчю, а без конфлікту зі США, без демаршів усьому світові та без "кузькиної матері" велич якось не проглядається. А сумлінна та важка мирна праця дасть такий ефект не раніше десятка років у неблизькому майбутньому.
Але як тоді пояснити демократичну єльцинську добу? Нехай нетривалу?
Держави не створюються просто так. Держави мають або середньовічне коріння, або утворюються на уламках імперій. І зазвичай, хоча й не завжди, "уламки" мають певне етнічне коріння.
У 1990 році Рамазан Абдулатипов, голова Ради національностей Верховної Ради РРФСР, здивовано питав: "Як Україна може бути державою, у неї ж немає своєї історії?" Але чому етнічного аварця тоді і зараз багатьох росіян так хвилюють проблеми української історіографії? У ті ж роки російські газети та журнали рясніли обурливими цитатами стурбованих читачів: "В Україні ніхто не знає історії. Вони не знають, що була Київська Русь!" Певно, росіянам, які знають ще й імена київських князів, можна зразу ж давати професорські звання.
Проблема існування української мови – а точніше того, що такої мови ніколи не було, немає та бути ніяк не може – центральне питання "рускага міру". Тут є певна логіка: якщо українська мова не діалект російської, скаліченої полонізмами, то заперечити право України на існування це справа даремна.
А чому росіян не дуже цікавить філологія, наприклад, молдовської мови? Чи має право Молдова на існування, чи не повинна вона злитися з єдинокровною Румунією?
Відповідь проста, як насправді все в цьому світі: бо ні Кишинів, ні Бухарест не є "матір'ю городов руських".
Є деякі румуни, які щиро вважають, що їхні предки 1000 років тому жили в Давньому Римі, що римляни, а не даки та волохи, були їхніми прапрадідами. А чого ж тоді їх країна називається Римляніною (Romania), хіба це випадково? Але будь-який вчитель історії знає, що серце румуна "лежить" в Бухаресті, а не в Римі.
Наприкінці 90-х років у місті Краматорську Дмитро Панько видав російською мовою невеличку брошуру під назвою "Манифест украинского фундаментализма", де риторично запитав, а чому: "в "братской" России, геополитику в военных академиях, изучают по учебнику, изданному при содействии самого российского Генштаба, где говорится: "…факт существования "суверенной Украины" является на геополитическом уровне объявлением России геополитической войны"?"
Тобто, сам факт існування навіть бідної, злиденної, але все ж існуючої української держави – є геополітичною загрозою для Росії.
Чому Путін не обурюється, що Македонія не держава, а македонська мова – це сербська мова, попсована болгаризмами? Знову таки, тому що в Скоп'є ніколи не було ні київських князів, ні "руського духу".
Європейські політики нездатні усвідомити, чому Росія так опирається європейській інтеграції України. Хіба ж Росії не вигідно, щоб Україна, як найбільший споживач російського газу, була платоспроможною та стабільною країною?
При бажанні, Росія і за часів Єльцина могла б побудувати хоч зо три абсолютно транзитні газопроводи через Україну, газ по яким би не заходив до ГТС України. Хіба кидати труби у воду економічно доцільно? А справа в тім, що за транзит газу, Росії щось та й довелось би платити Україні. Платити в український бюджет, а не хабарі місцевим колаборантам чи п'ятій колоні – це, з точки зору Росії, допомагати будувати українську державу російськими ресурсами.
Тому Росія ладна платити "ренту" кому завгодно: Німеччині, Польщі, Словаччині – лише не Україні.
Економіка тут і не ночувала. Дії Росії не є просто капостю, це питання існування власне самої Росії. Росії потрібна саме "внутрішня" українська ГТС, як елемент політичного тиску та важіль керування Україною.
Але кінцева мета одна – знищення України.
Яка мотивація дій Путіна? Він просто збожеволів? Людина хоче повернути СРСР і одночасно власним коштом будує пам'ятник Денікіну – ворогу більшовизму? Чи це СРСР без соціалізму, просто повернення російської імперії?
А хіба "енергетичну імперію" вигадав не російський ліберал Чубайс? Хіба під час першої російсько-чеченської війни, полонені російські новобранці не розповідали, як їх командири проводили політінформацію: "Розберемося із Чечнею, підемо в Україну"?
Уся російська ідеологія базується на одному рівнянні: "Росія = Русь". Це альфа та омега, базис російського самоусвідомлення.
Спроби поділити спадок Київської Русі не до чого не привели. Російська версія "триєдиного народу" є ідеологічною шизофренією, це все одне, якби у хворої людини на роздвоєну, чи розтроєну свідомість, розтерзані свідомості вирішили б "подружитися", "побрататися" та "поєднатися" в рамках однієї черепної коробки.
Різноманітні псевдотеорії "України, як антиросії", це банальні реінкарнації старої ідеотології: "Украіни нєбило, нєт і бить нє может!"
Погодінська гіпотеза була відкинута навіть імператорською Санкт-Петербурзькою академією наук, з-за відсутності будь-яких археологічних підтверджень. Але "дєло Погодіна жівьот", певно, краще за ленінське. Хіба ніхто з нас ніколи не чув, що українці прийшли з Карпат десь у 16 столітті, а великороси з 13 століття масово емігрували до сучасної Росії, через болота та ліси назустріч Орді, хоча немовби хотіли врятуватися від неї.
Якщо ідея не спрацювала – то, може, треба поміняти ідею? Поміняти пам'ятник Юрію Довгорукому на пам'ятник хану Менгу-Тімуру в Москві та побудувати купу обелісків славним батирам Чингізхану та Батию – справа щонайлегша. Але як в 21 столітті пояснити росіянам, що вони люди другого сорту після "чурок", які насправді побудували їм велику державу, як таджики зараз будують Москву? Ще треба ставати в довгу чергу після Монголії, Китаю та Казахстану на право спадку Чингізхана.
Чому фіни та естонці не соромляться свого походження? Бо їм, на відміну від імперій, не треба доводити місцевим аборигенам, що сам Бог дав їм право володіти іншими народами. Що вам, аборигенам, годі й думати про власне самовизначення, бо за нами, імперцями, – і довга історія суцільних перемог та звитяг, і вічна та єдина правда життя, що йде в нескінченність.
Імперії завжди живуть світлим минулим. Але що робити, коли минуле фейкове?
Якщо теорія не відповідає фактам, факти треба знищити. Україна була приречена на Голодомор, бо більше 82% українців у ті часи жили в селах. Українські історики, письменники, філологи та фольклористи, люди часто підкреслено аполітичні, певно, не розуміли, що вони є небезпечнішими за батальйон бандер та дивізію шухевичів.
Демократія не дозволяє фізично знищувати наукових опонентів. Та феєрична брехня, що ллється із кремлівських телевеж, є не тільки елементом пропагандистської наступальної війни – це ще і превентивний захист росіян від майбутнього контрнападу з України.
Цей контрнапад буде не футбольною кричалкою з лайкою, а пропозицією до наукової дискусії. Нехай спочатку науково-популярної.
Чим жахлива євроінтеграція України? Росіяни так хвилюються про майбутню долю та місце України в ЄС? Звичайно що ні. Насправді доля України байдужа росіянам, вони про себе любих думають та про своє майбутнє. ЄС – це гарантія існування України та українців, як нації. Тобто, це найжахливіше зі всього, що може трапитися. Україна мусить зникнути, за будь-яку ціну. Інакше Росія не утримається і в кордонах до Уральських гір.
Нарешті, чи потрібно України будувати "стіну Коломойського"? Раптом, російсько-українські відносини покращаться?
Відповідь – будувати треба негайно, і починати треба було ще вчора.
Відносини не покращаться. Справа не лише в окупованому Кримі та в підпаленому Донбасі. Через 8-10 років нафта в Росії закінчитися, а це 65% російського експорту, а газ, до речі, лише 11%. Тобто, якщо ціна на нафту не буде падати, то Путін досягне лише єдиного – він стане святим РПЦ. Він, певно, не вічний, а всі: проблеми та прокляття впадуть на його наступника.
Гарантована економічна криза вкупі зі світовою ізоляцією породить могутні сепаратистські рухи.
Бумеранг повертається. Особливо, якщо ми допоможемо йому повернутися.
Геннадій Ковальов, спеціально для УП
