Київський тервиборчком: плюнути на громаду

Цинізм на тлі героїзму

На тлі ледь не героїчної поведінки членів ЦВК, що забезпечували голосування по східних регіонах на виборах президента, уся робота й поведінка Київського тервиборчкому видається прикладом цілковито протилежним.

Жодні вибори за останні два десятки років не були настільки скандальними.

Двоє знятих за бездіяльність голів тер виборчкому, другий – 12 травня, просто в розпал виборчої кампанії; розгляд ЦВК питання щодо "прийняття Київською міською виборчою комісією незаконних рішень, а також... фактів грубого порушення нею Конституції України й закону про місцеві вибори"; заява "Демократичного Альянсу" щодо фальсифікацій; вимога в.о. президента Турчинова провести перерахунок голосів на місцевих виборах та заява Сергія Пашинського про "ознаки ганебного широкомасштабного злочину" й "організованої групи негідників"; свідчення Сергія Лещенка про змову між креатурами Чорновецького та "Удару"; дво-тригодинні черги на дільницях, свідками яких були майже усі кияни; пікетування Київської виборчої комісії "радикалами" Ляшка...

Насправді, перелік можна множити.

Так, місцеві вибори визнані такими, що відбулися. Але їх "паровозом" стали вибори президентські – вибори, на яких українці голосували не так за Порошенка, як проти війни. Вибори, що так само поза сумнівом, як і легендарна дружина Цезаря...

Власне ж місцеві вибори було проведено не так завдяки, як усупереч діяльності Київського тервиборчкому. Для їх зриву не треба було багато робити: для цього достатньо було не робити, що необхідно.

Загнати реєстрацію кандидатів від столичного міста до кімнати обсягом 20 квадратних метрів. Не найняти відповідної кількості технічних працівників. Максимально затягувати, або й зривати визначені законом терміни.

Не інформувати ні про що населення, або інформувати так, щоб нічого не можна було знайти. Залишити на сайті матриці документів зразка 2010 (!) року. Ігнорувати норми про відкритість виборчого процесу. Виконувати одні норми законів – і повністю, абсолютно, ігнорувати інші.

*   *   *

Почати з того, що на дільницях програми кандидатів до міськради навіть не передбачалися. Це значною мірою зробило місцеві вибори беззмістовними, та водночас, замість конкуренції програм створило конкуренцію вгодованих облич із білбордів, що могли дозволити собі лише партії.

Дійсно, закон про місцеві вибори, на відміну від закону про вибори президента, не вимагає від виборчкому ознайомлення виборця із програмою кандидата до міськради. Але й не забороняє. Тим більше, що жоден зі членів Київської міської виборчої комісії не міг пояснити, що саме ТВК збирався робити з купою фотокарток та детальних біографій 20-25 кандидатів-марнотратників по кожному округу...

Найбільш вагома підніжка від Київської міської виборчої комісії – це свідоме зменшення кількості працівників виборчих дільниць за одночасного збільшення навантаження на одного працівника дільниці. Якщо на минулих місцевих виборах на одну "точку" на дільниці припадав один багатоквартирний будинок – то на виборах-2014 – три. А це до 2.000 виборців.

Просто поділивши 2.000 на час роботи дільниці, ми отримаємо 22 секунди на перевірку паспорту та видачу чотирьох (!) бюлетенів великого обсягу – за умови, що працівники дільниці не їдять, не п'ють і, вибачайте, не опікуються природними потребами... Навіть за умови далеко не стовідсоткової явки – це явний "перебір".

Колапс на дільницях київського виборчого округу 33 за станом на 20 годину 25.05.2014 року. Усі фото – автора

І це – основна причина не лише того, що вже зранку 25 травня черги на ряді дільниць сягнули півтори години, ближче до вечора – трьох, а після закриття багатьох дільниць у обмежених за обсягом, задушливих приміщеннях залишались черги до 200 чоловік.

На правду, це й причина того, що значна кількість виборців – з малими дітьми, пенсіонерів, тих, хто, побачивши зранку величезні черги, вирішив, що "після обіду буде вільніше" – просто не проголосувала.

Так, виборці та рядові працівники дільничих комісій у цих умовах проявляли фактичний героїзм. Але навіщо це було робити? Для потужного зменшення явки?..

Що працівники Київського тервиборчкому чудово прогнозували ситуацію – говорить їх власна практика. Ще на етапі реєстрації кандидатів у депутати Київради, загнавши всіх самовисуванців від тримільйонного міста до темного коридору другого поверху Печерської РДА, а для самої реєстрації виділивши одну (!) стандартну офісну кімнату – Київська міська виборча комісія створила черги від 250 чоловік із терміном очікування до восьми годин.

Питається: чи міг Київський тервиборчком організувати вибори краще? Не лише міг, а й, згідно закону, повинен був це зробити.

Відповідно закону "Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", саме тервиборчком "...уповноважений організовувати підготовку та проведення... місцевих виборів і забезпечувати додержання та однакове застосування законодавства..."; "забезпечує підготовку та проведення виборів,... надає правову, організаційну, методичну, технічну допомогу дільничним виборчим комісіям,... встановлює порядок використання коштів на проведення відповідних місцевих виборів", при цьому "для організаційного, правового, технічного забезпечення... територіальні виборчі комісії можуть залучати на підставі цивільно-правових договорів відповідних фахівців, технічних працівників, робота яких оплачується...".

Згідно 4-м пунктом 61-ї статті того ж закону, "Територіальна виборча комісія в межах затверджених ЦВК середніх норм складає кошторис видатків на підготовку й проведення... виборів з урахуванням видатків дільничних виборчих комісій"...

І де ж ці підготовлені завчасно розрахунки та кошториси видатків, оприлюднені згідно вимог закону? Хто їх планував, і виходячи з яких "середніх витрат"?

Виходячи з того, що на відповідні інформаційні запити, подані автором цієї статті 12, 18 та 22 травня, досі немає жодної відповіді, навіть відписки – таких розрахунків із боку київського тервиборчкому або зовсім не існує, або вони абсолютно не відповідають вимогам столиці.

*   *   *

Не меншого збитку киянам було нанесено й під час реєстрації кандидатів.

Не зважаючи ні на прецеденти й оцінки з боку ЦВК минулих років, ні на спеціально введені до чинного закону про вибори статті про те, що "неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню й не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати" – через формальні причини тервиборчкомом було "відсіяно" щонайменше кількасот самовисуванців.

Фактично, тервиборчком виконував лише ті статті закону про вибори, які бажав, і просто ігнорував статті, не вигідні для його суто-партійного складу.

Шквал судових процесів, у які потрапив київський тервиборчком внаслідок такої "самодіяльності", вражає: тут були вимушені найняти другого юриста, оскільки тижневе навантаження на одного перевищило 50 процесів.

Та до цього слід зауважити, що до суду подала переважна меншість осіб, щодо яких Тервиборчком порушив закон. Секрет є простим: у більшості для подання просто не залишалось часу, оскільки рішення тервиборчкому щодо реєстрації або відмови в реєстрації були направлені у святкові дні, 2 травня, звичайною поштою – і отримані, відповідно, 5 та 6 травня за останнього терміну подачі судової скарги 7 травня.

А міський номер телефону в Тервиборчкомі був... один.

Характерно, що ті, хто отримував позитивне рішення судів, однаково залишались "проклятими" для столичної виборчої комісії. Хоча рішення суду першої інстанції виборча комісія має виконати протягом 3 днів, а рішення апеляційного суду негайно, – Київський ТВК за кожною виграною позивачем аналогічною справою бомбардував суд заявами "щодо встановлення способу й порядку виконання судового рішення", максимально затягуючи процес відновлення кандидатів у правах, і залишаючи їм для роботи на окрузі по 3-5 днів з усього терміну передвиборчої агітації...

Про вимоги до держслужбовців, до яких прирівняно виборних членів Тервиборчкому, ставлення до інформаційних запитів, та особисте ставлення до відвідувачів, зокрема представників преси, у ТВК – годі й казати.

На тлі всього іншого визнання Голови тервиборчкому, що він "не вміє користуватись базою даних", "не може знайти секретаря" у приміщенні, де зібрались всі працівники тервиборчкому, або така "хохма", як спрямування журналіста за відповіддю до приміщення, куди "вхід заборонено" – видаються просто милими дитячими забавками, такою собі розрядкою на важкій та відповідальній політичній роботі, додатком до "основних" технологій.

Щодо судів, теж необхідно сказати кілька слів.

Окружний адміністративний суд Києва різними колегіями примудрився з одного й того ж прецеденту – неточні дані або не вписане від руки до стандартного бланку слово "мажоритарний" у заяві – неодноразово приймати діаметрально протилежні рішення. Або й просто відкидати частину доказової бази – наприклад, копії вхідних документів до ТВК із проставленим працівником ТВК номером, датою та його ж підписом.

Десь з 12-го травня більшість рішень суду щодо поновлення особистих прав скаржників стало позитивним. Та в будь-якому разі суд залишав без розгляду або відмовляв у задоволенні скарг на роботу ТВК у цілому.

Отже, влада для судової системи як була, так і залишається "священною коровою", незалежно від аргументів.

*   *   *

Не дуже віриться, що все це можна було зробити випадково або "по дурості" – і, особливо, з огляду на те, що подібні протизаконні й навіть антиконституційні дії Тервиборчкомів уже неодноразово отримували оцінку ТВК.

Насправді, ми маємо тут справу з кількома політичними процесами:

1) змова партій проти безпартійних самовисуванців – під час усього підготовчого етапу місцевих виборів;

2) змова одних партій проти інших і проти безпартійних самовисуванців – під час підрахунку голосів.

І те, і інше не є чимось принципово новим. Але важливо, що все це:

а) відбувається після Майдану в масштабах навіть більших за масштаби порушень минулих років;

б) щільно пов'язано й спирається на підтримку судової системи;

в) є можливим лише за збереження чинної системи "ручних", "паперових" виборів.

Та чи означає це, що ми можемо припустити такий самий "керований бардак" і надалі, зокрема, восени, на виборах парламентських? Якщо відповідь на це риторичне питання знову буде ствердною – це означатиме, поміж іншим, що всі жертви останнього півріччя суспільством принесено марно.

На цьому тлі негайна автоматизація всього виборчого процесу, його якісний криптографічний захист на базі відкритих для публічної перевірки алгоритмів – є чи не єдиним виходом із ситуації, що робить базовий процес демократії – вільні вибори – щодалі проблематичнішим.

Виборцю необхідна система, яка дала б можливість не лише проголосувати, а й у будь-який час перевірити результат власного волевиявлення, яка не була б розбита на етапи, цілковито залежні від "людського фактору".

З огляду на те, що відбувається в столиці, це вже не футуристичне побажання. Це – нагальна вимога, без реалізації якої вибори вже на осінь цього року доконечно перетворяться на абсолютно умовну, незалежну від реальних уподобань суспільства, емуляцію. На фікцію, і не більше.

Заради припинення війни на Сході ми в черговий раз знехтували правами громад, власними правами в рамках місцевого самоврядування.

Та чому ми повинні дозволяти робити це й надалі?

Юрій Радченко, спеціально для УП