"Заткні іх всєх!"

"Тимошенко і Янукович – дві політичні фігури в Україні, які нічим не відрізняються. Крім статі". Арсеній Яценюк, 2010 рік

Від 1991 року Україною керували люди в міру свого досвіду: номенклатурного партапаратника, директора великого заводу, бухгалтера радгоспу й керівника автобази. Не випадково на проблему браку лідера нації в 1994 році звернув увагу видатний український історик Ярослав Дашкевич: "Становище може врятувати лише прихід до влади сильної, розумної й чистої української руки, що дотримуватиметься лінії безумовного захисту незалежності, служіння українській національній ідеї".

Революція Гідності довела, що українці здатні багато на що. Проблема в іншому: хто реально може очолити народне зрушення, аби повести за собою мільйони людей до перемоги?

Народові потрібні безкомпромісні провідники. Образно кажучи, потрібні генерали, офіцери, які відповідальні не тільки за себе, а й за підлеглих.

А ще потрібен командувач. Один. Єдиний.

"Я повернулася. У всіх значеннях цього слова. Дякую всім, хто підтримував і боровся, та співчуваю всім, хто не чекав", – самовпевнено поінформувала громадськість Юлія Тимошенко про свою з'яву на політичній авансцені України після виходу з ув'язнення.

У "Записках українського самашедшого" Ліна Костенко написала, що ошелешена влада не зрозуміла законів жанру, за якими колишня бізнес-леді перетворюється на Жанну д'Арк.

Відтоді минуло майже три роки. Хай там як, але на легендарну героїню Юлія Володимирівна так і "не витягла", хоча подумки вже давно увійшла в образ рятівниці нації. На думку екс-прем'єра, їй конче треба балотуватись в президенти, оскільки не була причетною до жодного корупційного скандалу.

Помовчимо. Подумаймо.

Георгій Гонгадзе ще 1997 року розповідав про газові махінації ЄЕСУ. А нещодавно журналіст "Української правди" Сергій Лещенко на своїй сторінці у Facebook пообіцяв оприлюднити документи, які засвідчують про корупцію Юлії Тимошенко у величезних масштабах…

Так чи інакше, але претензії на месіанську роль помітні в багатьох сентенціях лідера ВО "Батьківщина": "Я маю моральне право сказати, що я буду боротися з корупцією, бо аудит Януковича й Азарова я пройшла успішно й чесно"; "Я переконана, що зможу захистити Україну від агресії Росії й повернути Україні Крим"; "Я зможу розділити олігархічні схеми великих кланових корпорацій і великого бізнесу й при цьому бізнес залишиться живим"; "Я єдина людина серед лідерів партій, яка показала, як згортати корупцію. Тоді енергетика й паливно-енергетичний комплекс практично за сім місяців була очищена від корупції"; "Я вважаю, що жоден кандидат із тих, яких я знаю, не зможе це зробити настільки якісно, прозоро й чітко, як це зроблю я"; "Я буду кандидатом української єдності. Я зможу знайти слова й для тих, хто живе на Заході, і для тих, хто живе на Сході України"…

Таке враження, що один із кандидатів кандидат на посаду президента України щиро переконаний, що вже володіє мандатом народної довіри. Самовпевненість, завищена самооцінка вражаючі. А ще непогамовне, гіпертрофоване прагнення влади.

Усе це не може не насторожувати. До того ж у політичному досьє Юлії Володимирівни є надто багато темних плям, які досі не прояснені. Але шляхи Господні воістину несповідимі…

До Юлії Тимошенко можна виявляти співчуття як до жінки, але, наприклад, Андрій Новак, голова Комітету економістів України, переконаний: "Якщо об'єктивно, то дуже важко знайти великого чиновника, який завдав би більшої шкоди українській економіці, ніж ця персона; нею в один ряд можна поставити лише Миколу Азарова".

З такою думкою, по суті, погоджується і доктор психологічних наук Вадим Васютинський: "Тимошенко занадто "ліва". В економіці вона волюнтаристка, у неї не було розуміння суті ринкових відносин, було натомість бажання взяти все на себе. Так можна керувати бригадою в колгоспі, але не державою".

Соціальний психолог Олег Покальчук, який свого часу працював у групі іміджмейкерів Юлії Тимошенко і мав можливість добре вивчити лідера ВО "Батьківщина", констатує: "Юля очень талантливый и квалифицированный человек. Но я бы точно посоветовал не подпускать ее пока ни к каким государственным дверям, кроме Генпрокуратуры, и то – когда там появится нормальный прокурор, надзирающий за защитой ее гражданских прав"…

Є над чим замислитись.

Можна припустити, що саме Юлія Тимошенко, яка очолює "Батьківщину", ініціювала, за мовчазної згоди опозиції призначення на найвищий державний пост людини, котра не є лідером, котра в принципі неспроможна бути ефективним кризовим менеджером – а отже, не здатна оперативно приймати раціональні рішення. Таке враження, що для партійного лідера, який переслідує власні цілі, чиясь особиста відданість важливіша, ніж професіоналізм.

Радник в.о.президента Юрій Луценко на своїй сторінці у Фейсбук повідомив, що до трагедії в Одесі 3 травня призвело призначення керівництва міліції в регіонах за партійною приналежністю: "Події в Одесі – це перш за все результат партійних квот. Я відразу казав, що призначати екс-даішника Закарпаття Луцюка начальником Одеського УМВС – абсолютна дурня. Із цим усі, у тому числі й Аваков, погоджувалися. Але депутат "Батьківщини" Дубовий вирішив, що Одеса – його квота за вірність".

Журналіст Віктор Мороз слушно запитує: "Постає питання: чи можна людині, котра абсолютно не знає, не відчуває й не розуміє принципів організації власної команди, довіряти організацію команди державної?"

Тож недарма глава німецького парламенту Норберт Ламмерт розкритикував наміри Юлії Тимошенко брати участь у виборах президента України. Голова Бундестагу порівняв Тимошенко з Януковичем.

Але складається враження, що Юлія Тимошенко за час ув'язнення так нічого й не зрозуміла й нічому не навчилась. Не допомогли навіть скоєні власні помилки.

Натомість вона палає жагою реваншу, перетворюючи країну на заручницю своїх амбітних планів, нерозважливих дій та емоцій.

Хай там як, але після Революції Гідності лідер ВО "Батьківщина", по суті, перебрала на себе керівництво державою. Принаймні народний депутат Віктор Балога, та й не тільки він, переконаний, що країною керує не в.о. президента Олександр Турчинов і не прем'єр-міністр Арсеній Яценюк – а Юлія Володимирівна.

Чи саме не тому вона, не будучи членом РНБО, 1 березня брала участь у його засіданні й три години не давала Раді національної безпеки й оборони прийняти необхідні рішення про приведення військ України в стан повної бойової готовності? Принаймні так стверджує інтернет-видання "Обозреватель".

Викликає чимало запитань і до ініціативи творення "Руху опору", головним завданням якого має стати "збереження територіальної цілісності та суверенітету України протидія іноземній агресії, провокаціям".

В ефірі "Шустер Live" Юлія Тимошенко безапеляційно заявила: "Я сьогодні зібрала найкращих військових професіоналів, які брали участь у бойових діях на інших територіях, які в різний час очолювали армію України або її підрозділи". Лідер ВО "Батьківщина" запевнила присутніх у телестудії, а також мільйонну аудиторію глядачів, що політики й військові експерти домовилися, як треба діяти завтра-післязавтра для того, щоб "Путін більше Україну у свої плани не включав".

Шляхетна мета. Але в ній більше піару, ніж конструктиву.

В одкровеннях Володимира Горбуліна – йдеться про книжку його інтерв'ю "Без права на покаяння", – знаного ученого й державного діяча, читаємо: "Юлія Тимошенко не володіє ситуацією ні в армії, ні в оборонно-промисловому комплексі. Це майже неприпустимо для кандидата в президенти й абсолютно неприпустимо для прем'єр-міністра.

Якщо вона стане президентом, їй потрібно сильно змінитися. Живучи в обстановці ненависті, що оточує тебе, украй важко боротися із цією ненавистю в самій собі.

Але на ненависті побудувати нічого не можна – можна тільки зруйнувати. Не можна не сказати ще одного: Юлія Володимирівна більш авторитарна особистість, ніж це треба сьогодні Україні".

Задекларувавши необхідність створення загальнонаціонального "Руху опору", кандидат у президенти України Юлія Тимошенко під час прес-конференції в Києві 15 квітня наголосила, що метою такого руху є те, щоб "у кожному місті були створені спеціальні мобілізаційні бригади".

На думку лідера ВО "Батьківщина", рух опору "дасть самоорганізацію й самостійність тим структурам, які збиратимуться, щоб протидіяти російській війні, ці структури будуть ефективно працювати, тому що тут не буде централізації, а буде можливість для самоврядування й право діяти згідно з обставинами, але за координації з Міноборони, СБУ й МВС".

Чи служила Юлія Володимирівна у війську? Чи опрацьовувала Статути Збройних Сил України – зведення законів військової служби?

Питання риторичні. Бо перш ніж вдаватися до політичних прожектів, треба спершу досконало вивчити принаймні "Статут внутрішньої служби ЗС України", щоб зрозуміти суть принципу єдиноначальності в збройних силах.

Армія має свою специфіку. Єдиноначальність у війську не має нічого спільного із простим адмініструванням.

Тут не діє принцип організації керування, який притаманний централізованим, лінійним структурам керування й полягає в тому, що головні функції та повноваження керівництва на підприємстві, в установі, підрозділі концентруються в руках одної особи. Єдиноначальність в армії визначає її побудову як централізованого організму, що забезпечує організованість і дисципліну, а відтак високу боєздатність, успіх у бою.

Саме єдиноначальність дозволяє командирам діяти ефективно, рішуче й сміливо. Підтвердженням цьому є багатовіковий досвід керування військовими структурами, коли військовослужбовець персонально відповідає за належне виконання наказу.

Єдиноначальність – це найважливіший принцип будівництва, керівництва й життєдіяльності військ. Єдиноначальність, зокрема, полягає в "наділенні командира всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу й кожного військовослужбовця; наданні командирові/начальникові права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів ЗСУ".

Натомість Юлія Володимирівна ініціює створення якихось парамілітарних (?) структур, які "будуть ефективно працювати, тому що тут не буде централізації, а буде можливість для самоврядування".

Така ініціатива вельми нагадує банальну політичну передвиборчу буфонаду "під себе" в умовах іноземної окупації, а не виважений професійний підхід до відповідального військового будівництва.

А в поєднанні з ідеєю Арсенія Яценюка – ліквідувати обласні та районні держадміністрації, а натомість створити виконкоми із владними повноваженнями – така ініціатива Юлії Тимошенко в умовах російської агресії навряд чи сприятиме збереженню української державності.

Воєнне аматорство екс-прем'єр-міністра може порушити дотримання принципу єдиноначальності в Збройних силах у вкрай непростий для держави час. В історії України таке вже, на жаль, траплялося.

Нині українцям, як ніколи, потрібна єдність, а не політична махновщина, розрахована на збільшення політичного рейтингу в очах патріотично налаштованих громадян – потенційних виборців, які надто часто керується емоціями.

Вони, виборці, мали б, приміром, поцікавитись: чому Тимошенко виступає проти парламентських виборів за відкритими списками – за правилами, запропонованими Євросоюзом? Адже система закритих виборчих списків дозволяє формувати їх на розсуд "грошових мішків" і повністю контролювати депутатів – а отже, сприяти нищенню демократії.

"Якщо ви хочете виграти, ви повинні мати здібного харизматичного лідера. Валенса в Польщі не був обов'язково найрозумніший. Він не був також лідером опозиції тривалий час. Він сплив на поверхню спонтанно, але інші навколо нього, у тому числі деякі старші люди, визнали, що він володів певним магнетизмом, який має дуже важливе значення.

Вони використали його, але дозволили йому бути тим, ким він хотів бути, тобто лідером", – писав Збігнєв Бжезінський.

Чи "тягне" Юлія Тимошенко на такого лідера? Помовчимо. Подумаймо.

Іван Малкович у програмі "Від щирого серця", що прозвучала 21 березня на Радіо "Ера", поділився враженнями від побаченого й почутого на Майдані, коли Юлія Тимошенко появилася на сцені в інвалідному візочку: "Було чути голос доньки: "Мама, ну гаварі. Заткні іх всєх". Це було неприємно".

Епізод і справді неприємний. Але промовистий. Симптоматичний.

І від усвідомлення цього стає сумно.

Олег К. Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, спеціально для УП