На кого працюють гроші Віктора Януковича і Ко
Що провінційних безробітних бунтарів перетворює в державних терористів, і чому російська влада вимагає вивести українські війська з території України.
Коли вже вся країна почала не говорити, а стогнати від удаваної немочі своїх державних очільників, коли вже міністри сусідніх маленьких країн почали у вічі сміятися над безвольністю нової української влади, коли вже діди з ініціативи "1 грудня" фактично пообіцяли самі взяти до рук зброю, – тільки тоді розпочалася антитерористична операція (АТО), у якій задіяні ледь не всі боєздатні формування країни.
Але нині спроби з допомогою військової сили припинити стихійні протестні спалахи схожі з намаганням загасити пожежу з допомогою бензину. Оскільки до кінця не зрозуміло причини радикального спротиву.
Історична практика свідчить, що сепаратизм живить етнічне пригнічення чи релігійна дискримінація. Ні першого, ні другого в Україні немає. Але немає й влади, котра була б достатньо авторитетною та стежила за наведенням елементарного порядку на своїй території.
Нова влада, отримавши державне кермо шляхом революційних змін, мала одразу визначити, як захищати себе й революцію, котра перемогла. І від кого. І з ким.
Цього не було зроблено. Хоча в країні зберігалася надзвичайна вибухонебезпечна ситуація.
І йшла вона найперше від тих людей, котрі отримали за попередні режими колосальні кошти. Без сумніву, вони боятимуться їх втратити. І шукатимуть усі можливі варіанти превентивних дій. До цього мала підвести вся попередня практика українського життя, коли ці ж олігархи практично скупили державний апарат, міліцію, суди, прокуратуру, СБУ.
Але жодної дії з нейтралізації впливу олігархів зроблено не було. Як не було зачищено органи правопорядку. І те, що відсутній конкретний привід для вибуху сепаратизму – свідчить про організовану підготовку й проведення повстання.
І можна з великою долею впевненості стверджувати, що все це відбувалося під ідейним проводом і за фінансування найбільшого й найвпливовішого олігарха – Віктора Януковича. До якого одразу приєдналися чимало грошових мішків зі Сходу та Півдня країни.
А тут ще й пан Путін, відчувши запах смаленого в братній країні, вирішив по-легкому підживитися.
Враз усю увагу було переадресовано на дії російської влади, котра все гучніше вимагала відвести від бунтівного регіону військові підрозділи.
Тобто – вивести з України її ж війська. І дати можливість погуляти вдосталь сепаратистам.
Але чи не дивно, що декілька десятків гіпотетичних диверсантів змогли спочатку відбити Крим у двадцятитисячного українського війська, а згодом підняти повстання від Одеси до Харкова по всьому Південному Сходу країни?
Версія про фантастично підготовлених супербойовиків сусідньої країни – не зовсім переконлива. Росія нині за визначенням не здатна їх мати, оскільки впродовж десятиліть воює лише із цивільним населенням Північного Кавказу. І не має досвіду анексії чужих територій. Та й російська армія ніколи в історії своїй не славилася ні стратегією, ні тактикою, а перемагала лишень завдяки героїзму масового населення, котре за горло взяли загарбники. В усіх інших війнах Росія програвала.
Спрацювала багаторічна пропаганда російської інформаційної машини? Тим більше, на фоні бездіяльності української влади? Це вже значно вірогідніше.
Але й це не стовідсотковий аргумент на користь організації масових протестів проти центральної української влади. Соціологічні заміри свідчать, що лише невелика частина – максимально до 30% – готова до приєднання їхнього краю до Російської Федерації.
Так у чому причина такого масового й радикального спротиву новій українській владі, котру донецькі фантазери обізвали хунтою?
Ну, не вірністю ж своєму вчорашньому кумиру Віктору Януковичу, котрий ганебно обікрав усю країну й злодійкувато втік?!
Найпростіше послатися на збіг багатьох факторів, котрі досить вправно використали московські лідери. Але одразу в кількох містах запалити повстання із захопленням органів влади, приміщень, зброї міліції, прокуратури й навіть СБУ – це вже не зовсім схоже з поведінкою жителів Сходу, котрі ніколи раніше до радикальних дій не були схильні.
Адже виховані як підневільні працівники, які навіть своїм господарям, котрі тримали їх у напіврабському стані, жиріючи на коштах, що їм не доплачували, ніколи й подумки не противились.
І тут раптом із такою охотою полізли грудьми на амбразуру.
Але не всі. Ні металурги, ні шахтарі не підтримали повстання. Лави самооборони підтримали малокваліфіковані й безробітні. Які сподівалися – чи їх обнадіяли? – достойною оплатою.
А тут якраз і може бути головний рушій у свідомості декласованого пролетаріату Сходу країни.
Не забуваймо найбільше досягнення попередньої влади й президента Віктора Януковича. Як стверджує в.о. генерального прокурора України, колишній лідер разом зі своєю клікою вкрали близько 100 мільярдів і лише вивезли із країни готівкою близько 32 мільярдів доларів США. Судячи з того, що вони тут залишили з нерухомості, хлопці крали по-дорослому. І цілком вірогідне оперування такими сумами.
Але тут якраз посутнє запитання: чи змогли – і, чи захотіли – вивезти?
По-перше, у напівбандитську країну з таким багажем – надто ризиковано, за першої-ліпшої можливості вб'ють і все заберуть. По-друге, 32 мільярди в стодоларових купюрах – це більше тридцяти тон вантажу. Чи змогли б люди, котрі тікали як зайці, никаючи з одного місця в інше, возити за собою стільки коштів? А де художні полотна й інші цінності, котрі кілька діб підряд вивозилися з Межигір'я?
За логікою, усе це треба було надійно сховати в Україні, щоб саме звідси найлегше було фінансувати рух опору центру. А після відокремлення чи навіть федералізації, котра має надати найширші права окремим регіонам, – забрати.
Так, для цього лише треба вільний доступ до схрону, який, без сумніву, знаходиться на території Донбасу. Вірогідно в кинутих шахтах, печерах чи ще деінде. А може, і в соляних шахтах Слов'янська? Чому саме це місто стало центром спротиву? І чому саме сюди тягнуться руки Білокам'яної?
Але, крім Віктора Януковича, не варто недооцінювати й роль у буремних весняних подіях інших олігархів, котрі бояться заведення в країні європейських порядків і законів і все зроблять, щоб цього не допустити.
То ж, не перекривши канали надходження грошових потоків в Україну Віктора Януковича та його подільників, не нейтралізувавши тих олігархів, котрі нині вже майже відверто стали в конфронтацію до центральної влади, Україна ще довго не матиме спокою.
І це дуже схоже на правду. Чи не так?..
Віктор Мороз, спеціально для УП
