Чому Дніпропетровську вдається

Південний Схід, переважно російськомовне населення, тотальні регіонали у всіх органах влади – Дніпропетровщина могла б стати черговим сепаратистським регіоном, услід за Луганщиною й Донеччиною. Тим не менш, поступ сепаратистів був успішний лише до моменту наближення до кордону Дніпропетровської області.

Зараз Дніпропетровськ значно більш схожий на столицю України, аніж сама "мать городов руських".

Чому так?

Виявляється, відповідь зовсім не в грошах чи непересічних менеджерських здібностях мільярдера Ігоря Коломойського, котрий зараз займає посаду губернатора області. Тут кипить боротьба за єдність країни. І скидається, що вона не стільки офіційно-чиновницька, як народно-низова.

Низову компоненту помітно біля входу в Дніпропетровську ОДА – там весь час групуються люди, панує майданна атмосфера, котру підсилюють два фактурні піаніно поруч на сходах.

Місце для паління та революційної музики під ОДА. Тут і далі – фото Кузьми Джунь

Візитка Яроша на одному з інструментів

Під квітами – справжня бруківка з Майдану

Свіжа табличка

Праворуч від ОДА – дошка Небесної сотні

На відміну від багатьох інших міст, тут суспільно-політична реклама не обмежується Добкіним та Порошенком. Дніпропетровськ насичений рекламними бордами, котрі агітують за єдність країни, оголошують призов до збройних формувань чи навіть просто презентують креатив на тему російсько-українських взаємин.

Не зовсім всеукраїнська, зате справжня мобілізація

Креатив дніпропетровських рекламістів, з англійським перекладом

Єдність країни також потребує реклами

Кобзар як елемент автодекору. Ліворуч – прапорець із символом Дніпропетровщини

Добкін у традиційних кольорах. Утім, відсоток понівечених бордів менше ніж у Києві

"Ми на місяць випереджаємо Київ", – каже Юрій Береза, комендант Штабу національного захисту в Дніпропетровську. Штаб, заклеєний картами Криму, знаходиться на першому поверсі ОДА.

Прапор українського флоту, порятований із Криму

Береза хвалиться, що сюди вивчати досвід приїздить із Києва Андрій Парубій, секретар РНБО. Святослав Олійник, заступник голови обладміністрації, каже, що навіть обговорювалася ідея переїзду Парубія сюди, у Дніпропетровськ: "Ми готові дати приміщення, усе, що треба".

Внутрішній спокій Дніпропетровщині дається непросто. За постреволюційний період тут було подано заявок на більш ніж 2.800 вуличних акцій, заявленою кількістю учасників щонайменше два з половиною мільйони людей.

Спроби захоплення державних будівель по різним населеним пунктам інколи теж трапляються, але – без жодного сепаратизму й жорстокості, виключно в рамках постреволюційного хаосу. Досі обласній владі разом із самоврядуванням вдається відносно мирно гасити конфлікти.

Сепаратистів тут не люблять активно: активіст місцевої самооборони Олексій каже, що у випадку їх появи місцеві можуть зібрати до 10 тисяч чоловік за першу годину-півтори, і ще 10 тисяч за наступну годину. Приміром, таку інтенсивну мобілізацію треба було проводити, коли сепаратистський мітинг зібрався в кількості аж двох тисяч чоловік. Після того спроби не повторювалися.

Сепаратисти з Донеччини сюди не потикаються – більше того, вони поки вважають за краще не просуватися в бік Дніпропетровщини навіть у рамках своєї області.

У складі Штабу національного захисту – не тільки представники загонів Свободи, Правого сектору тощо, а й футбольні ультрас, і клуби єдиноборств.

Рецепт успіху Дніпропетровщини настільки ж простий у розумінні, як складний у виконанні. Це наявність реальної й масштабної самоорганізації серед людей, навколо ідеї захисту від зовнішнього ворога.

"Полк – це основа всього", – каже Юрій Береза. Полк самооборони зараз нараховує вже 4 тисячі перевірених бійців по всій області, і близько 7 тисяч, котрі знаходяться в стадії перевірки.

Звичайні бійці приділяють воєнним обов'язкам декілька годин на день, командири працюють постійно, отримуючи за це платню – утім, символічну, орієнтовно 2 тисячі гривень на місяць.

Прапорці на карті області означають сотні самооборони

Кістяк сотні – це 30-50 чоловік, важлива вимога до яких – щоб була офіційна мисливська зброя. "Головна ідея полку – це те, щоб відмобілізувати й побачити тих людей, яким можна роздати зброю під час агресії. Полк – це прообраз майбутньої армії резерву", – розказує Береза.

В основному, праця – це чергування на блокпостах, разом із нацгвардійцями. Сотні, на які ділиться полк за територіальним принципом, мають свої блокпости. Їхня кількість зараз зростає, і перевищила три десятки за східним та південним напрямами. Після нападу на Одещині дніпропетровці шукають для своїх блокпостів сітки, для захисту від гранат.

Один із блокпостів у глибині області

Один із крайніх блокпостів на кордоні Дніпропетровської та Донецької областей – щойно облаштований. Розрівняли обочину грейдером, посипали землю шлаком – готовий майданчик для перевірки транспорту

"Воїни вогню". Укріплення з мішків із піском, з обігрівальним елементом – традиційною майданівською бочкою

Друга компонента успіху – це влада, котра принаймні не заважає громадським ініціативам, навіть досить напівлегального воєнного характеру. "Ми вітаємо всі ініціативи, лише втручаємося й коригуємо при потребі", – стверджує Олійник.

Було створено два місцеві підрозділи – один батальйон у складі МВС, інший у – складі армії.

Щоправда, місцеве СБУ не таке лояльне до ополченців. Але, як розказують, вони швидко зрозуміли, що за нинішньої підтримки населення саме полк оборони є силою номер один, лишаючи позаду міліцію, армію й службу безпеки.

Роблять і мирні проекти. Біля села Славянка, на кордоні між Дніпропетровською та Донецькою областями, місцева громада спільно з ОДА почала створення Донецько-Дніпровської Січі. Дана місцина включатиме в себе постійно діючий фестиваль, ярмарок і наметове містечко. Сюди планують перенести сцену з Майдану в Києві, запрошувати зірок першої величини. Власне, це має чимось нагадувати Майдан.

За цим знаком буде територія Січ

Село знаходиться за 90 кілометрів від Донецька. Територія, котра доступна під Січ – близько 10 гектарів. Розважальний сектор включатиме традиційні атракціони, збираються облаштувати зоопарк.

Планується, що торгуватимуть продукцією фермерських господарств та місцевого населення, виробами ремесельного промислу. З метою заманювання донеччан для них передбачаються пільги – буде ходити спеціальний дешевий автобус із Красноармійська. Там зараз, до речі – перший блокпост сепаратистів, початок "чужої" землі.

Ідея всього цього заходу – культурна експансія, завоювання землі й людей позитивною атмосферою, а не "зеленими людинками".

Чутки щодо тотального фінансування всього й уся Ігорем Коломойським не підтверджуються. "Все ж таки основа штабу (національного захисту в Дніпропетровську – ред.) – це волонтерство", – розповідає Юрій Береза.

Юрій Береза, комендант Штабу національного захисту в Дніпропетровську

Скаржиться, що київська влада запізнюється з потрібними законами – його зі штабом діяльність із захисту області можна кваліфікувати як організацію злочинного озброєного угруповання: "По закону ми зараз ОЗУ. Але добре ОЗУ.

Ми не просто готові. Усе почнеться дуже важко для росіян. Афганістан і Чечня для них – це буде дитяча прогулянка".

Ігор Луценко, Київ-Дніпропетровськ-Київ, спеціально для УП