Зупинка: "Кримінальна"
У процесі руху між революцією громадянською в напрямку до цілком вірогідної наступної, соціальної, – Україна знаходиться на стадії революції національної. Але із зупинкою на етапі кримінальної "контрреволюції".
Якщо спробувати узагальнити події зими 2013-2014 року, названі Євромайданом, то можна сказати, що це була революція Гідності.
І тому можна з упевненістю стверджувати, що це була громадянська революція. Адже почуття власної гідності – це основа для відчуття себе громадянином. І масові протести стали відповіддю громадянського суспільства на попрання його базових свобод і вимог.
Усе, що відбувається в Україні останній час – це в якійсь мірі завершення нездійсненної національної революції. Дуже "різнорідне", з усіма складнощами й "розломами" українського суспільства, але все ж – це прискорене становлення української нації, в умовах ведення неоголошеної війни з боку Росії.
Розповсюджене твердження, що Україні в 1991 році незалежність "звалилася в руки", а не стала результатом боротьби. Тому, для більшості українців, які повільно "перекочували" зі статусу радянських громадян в українських, незалежність не була чимось значущим на ціннісному рівні.
Багато з тих, хто голосував на референдумі 1991 року за незалежність, проголосували, виходячи з надій на поліпшення свого матеріального благополуччя в "незалежній" Україні. Відповідно, з погіршенням їх матеріальних умов ставлення до незалежності України ставало все більш негативним.
Можливо, зараз жителям України доводиться "відпрацьовувати" усі втрачені шанси й можливості за останні 20 років.
Те, що зараз під впливом відкритої російської агресії йде становлення української нації – безперечно. Злий жарт полягає в тому, що Янукович, як ніхто інший з українських політиків, зробив величезний внесок у утвердження громадянського суспільства в Україні, а Путін зараз формує українську національну свідомість і патріотизм. Те, що українські націоналісти не змогли зробити за 20 років, йому вдалося зробити одним "парєбріком".
А ось події на Сході України вказують на наближення наступного витка революційних процесів. І ця революція вже матиме характер соціальної.
За більшістю, може, не до кінця сформульованих вимог невдоволених жителів, нехай навіть ці вимоги мають характер тотального заперечення – стоїть соціальний протест.
І цей протест має глибоке коріння, яке тягнеться в "злодійську" приватизацію 90-х, а потім у "відкатно-дерибанну" систему соціальних відносин, яку побудували українські еліти.
І ось це почуття глибокої соціальної несправедливості – ключ до того, чому в нас у країні не можуть працювати правові відносини, побудовані на повазі до приватної власності. За даними Дзеркала Тижня, лише 4,3 % жителів, умовного Південного сходу, вважають, що "держава повинна поважати приватну власність і забезпечувати механізми її захисту".
Ті представники олігархату на Сході України, які активно зараз підживлюють "сепаратистські" рухи, – риють собі ж могилу. Традиційно "сонний" шахтарський край проти своєї волі втягується в соціальну активність, нехай навіть зараз у деструктивну.
Звичайно, ті, хто організовують мітинги "за Росію" чи "федералізацію", сподіваються, що без їхньої фінансової підтримки ці люди будуть слухняно сидіти вдома.
Але історія може зіграти з ними злий "жарт", як вона робила не раз із багатьма "ляльководами".
Саме ось ця глибока суперечливість соціальних і політичних вимог суспільства, з одного боку, і спротив "еліт", з іншого, – робить практично неможливою мирну та швидку трансформацію прогнилої олігархо-бюрократичної системи.
Важко очікувати боротьби із самими собою від представників і носіїв цієї системи, які "годувалися" із неї при всіх урядах, і зараз лише поміняли місцями деякі фігури та прізвища.
Але необхідність соціальних перетворень уже не зникне "сама по собі".
По суті, незавершеність Помаранчевої революції вилилася зараз у Євромайдан. І його ціна зросла неймовірно. Відповідальність за ці втрачені роки й втрачені життя лежить на тих самих "елітах", які нині, по обидві сторони барикад, пручаються реальним змінам системи.
Ніякі "косметичні" ремонти та показові війни з корупцією вже не врятують ситуацію. Якщо й зараз удасться "злити" народний протест і вимоги змін системи в зовнішню декорацію "оновлення влади" – то наступний вибух може змести все на своєму шляху.
Якщо Путін може розраховувати на те, що російське суспільство ще довго не вийде зі "сплячки розуму" під впливом ефірів радянської пропаганди – то навряд чи комусь в Україні вдасться зупинити "емансипацію" українського суспільства, яке відчайдушно виривається з пут власного минулого й обіймів "старшого брата".
Для цього доведеться залити країну по коліно в крові й народити свого "Сталіна" у вишиванці.
На щастя, як показують останні події, у нас дуже несприятливий ґрунт для таких "овочів"...
Але зараз на сході України ми маємо справу з типово кримінальною революцією. Коли саме криміналітет, якому ще й доплачує "колишньо-нинішня" місцева влада на пару з російськими колегами – вийшов на простір.
Якщо сюди додати декласовані елементи, яких підгодовують і підштовхують із різних боків – то виходить строката компанія "мирних" сепаратистів.
Те, що відбувається зараз на Донбасі – це просто кримінальний розгул , за прямої військової підтримки та ініціації з боку Росії. До того ж, це зручний спосіб для "місцевих еліт", користуючись слабкістю центральної влади й невдоволенням зубожілого населення, "увічнити" своє правління на даній території.
Безумовно, існує безліч, насамперед соціальних, проблем Донбасу. Але підміна безумовно необхідної децентралізації влади, що означає створення реального самоврядування місцевих громад, абсолютно штучною проблемою "федералізації" – тотальна маніпуляція.
Повторю за Андрієм Окарою: те, що зараз ми спостерігаємо на сході України, це не протистояння за етнічними або мовними ознаками, це не протистояння противників чи прихильників ЄС і НАТО – це глобальна, тотальна, нещадна війна люмпенів і нелюмпенів.
Олексій Полегкий, спеціально для УП
