"Білі плями" у справі Саші Білого

22 квітня Тимчасова слідча комісія Верховної Ради з розслідування загибелі Олександра Музичка попросила МВС надати розшифрування телефонних розмов загиблого активіста "Правого сектору" з нардепом Геннадієм Москалем.

Вона також звернулася до провідних вітчизняних теоретиків у галузі кримінального права з проханням надати експертні висновки щодо правомірності та коректності проведення спецоперації із затримання Саші Білого.

Цікаво, чому питання правомірності та коректності проведення вказаної спецоперації адресуються фахівцям кримінального права, а не кримінального процесу?

Не маючи першоджерела – відповідного звернення ТСК,– не можна виключати неточності у висвітленні інформації з боку журналістів, які питання затримання злочинців вважали такими, що входять до сфери інтересу теоретиків кримінального права.

Поза тим, як відомо, такі правомірність і коректність викликають сумніви у багатьох фахівців і громадян, які далекі від складних матерій як теорії кримінального права, так і теорії кримінального процесу.

Однак, чи справді експертні висновки науковців у справі Музичка можуть заповнити у ній "білі плями"?

По-перше, надати об’єктивні висновки щодо правомірності та коректності проведення спецоперації із затримання "Саші Білого", які запитує ТСК, навряд чи можливо, хоча би тому, що деталі планування та здійснення цієї спецоперації досі тримаються за сімома замками.

Суспільству ж для оцінки пропонується вигідна для силовиків версія того, що нібито відбувалося, підкріплена однобокими доказами.

Обіцянка місячної давності Арсена Авакова про те, що МВС "зніме всі обмежувальні грифи з аудіофайлів у справі, опублікує їх, … розкриє всі документи, речдоки, відео- і аудіо факти", щоби кожен міг "взяти інформації стільки, скільки захоче", досі з огляду на обмеженість оприлюдненої у ЗМІ інформації,залишається невиконаною.

Або ж її кількість настільки обмежена, що запити громадськості з приводу спецоперації із затримання Олександра Музичка, вона задовольнити не може.

По-друге, в українському суспільстві немає одностайності ні щодо діяльності Саші Білого та "Правого сектора", ні стосовно дій силовиків з "нейтралізації" вказаного активіста, ні загалом відносно діяльності постреволюційної влади.

Тому ймовірність досягнення такої одностайності у висновках науковців за умови існування доказів, що підтверджують різні версії подій, невелика.

Проявом ідеалізму було би сподівання на те, що зацікавлена сторона, яка намагається зберегти "честь мундира", не може запропонувати для проведення наукової експертизи кандидатури вітчизняних фахівців, які зможуть зайняти державницьку позицію.

Тобто, визначатимуть правомірність і коректність проведення спецоперації із затримання Саші Білого на підставі доказів, оцінених згідно з установкою на підтримку версії подій від МВС.

І хоча у будь-якому випадку кінцеві висновки щодо розслідування загибелі Олександра Музичка ухвалюватиме ТСК, однак за наявності кількох взаємовиключних наукових висновків фахівців, вона матиме вибір, на яку версію подій пристати.

Якщо ж взаємовиключних висновків не буде, то перед ТСК може постати інша дилема: або погодитися з науковцями, або піти всупереч їхнім висновкам, ухваливши власні. Адже зобов’язуючого для ТСК характеру висновки фахівців не матимуть.

Як не крути, якщо експертні висновки і можуть заповнити "білі плями" у справі Саші Білого, то характер і наслідки такого заповнення наперед однозначно передбачити неможливо.

Як на мене, найменш прийнятний варіант завершення роботи ТСК полягатиме у повному ігноруванні висновків фахівців, а то й у приховуванні таких, якщо їхній зміст не відповідатиме інтересам членів ТСК, політичній доцільності тощо. Хоч і не хочеться, але такий варіант подій можна припустити…

Намагання приховати певну інформацію, яка мала би бути відкритою, хоча би для тих, кого вона безпосередньо стосується, є хворобою українського суспільства.

І байдуже, про який спосіб такого приховання йдеться: чи про утаємничення за грифами "Цілком таємно", "Таємно", "Для службового користування", чи про банальне приховування без зволікань з "присвоюванням" якихось там грифів.

У судовій практиці мали місце випадки, коли висновок висококваліфікованого фахівця у галузі права міг потенційно змінити долю справи та виправити недоліки у роботі судів, однак з певних, відомих обмеженому колу осіб причин не потрапляв на стіл суддів.

Маю на увазі висновки Науково-консультативної ради при Верховному Суді України.

Згідно з положенням про цю раду, вона надає наукові висновки щодо норм матеріального права, для того, щоби Верховний Суд, розглядаючи конкретну справу, міг сформувати фахову думку щодо правильної практики застосування цих норм.

Так от, у справі "колядника" Зварича його адвокат Станіслав Цвєтінський минулого року просив ВС переглянути ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2012 щодо засудженого у зв’язку з тим, що суд касаційної інстанції неоднаково застосовує одні і ті самі положення кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

У заяві адвоката наводилася цікава судова практика, яка перекреслювала рішення судів у справі екс-судді.

Тоді Верховний Суд доручив членам НКР, які є фахівцями в галузі кримінального права, підготувати висновок щодо правових питань, порушених у заяві захисника Зварича.

Останній клопотав, зокрема, про те, щоби його й адвоката ознайомили з цим висновком, коли він буде готовим.

З огляду на те, що впродовж двох тижнів висновку так і не було, розгляд справи відкладався. А 25 квітня 2013 – менш ніж за місяць після доручення підготувати висновок – у справі екс-судді була поставлена "жирна" крапка: Верховний Суд виніс постанову про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення.

Причому, не дочекавшись наукового висновку, який сам доручив підготувати. Мовляв, у законодавстві немає як обов’язку суду чекати на висновок науковців, так і обов’язку враховувати цей висновок.

Це справді так! Але навіщо тоді на виконання відповідних положень законодавства доручати членам Науково-консультативної ради готувати висновок, якщо можна на нього не чекати і не враховувати?

У постанові Верховний Суд не зовсім вдало відмежувався від з’ясування причин та умов інакшого застосування норм закону в аналогічних справах, оскільки це нібито не стосується предмета перегляду, у зв’язку з чим суд позбавлений можливості висловити свою позицію щодо цих рішень.

Ким позбавлений – не уточнювалося…

До слова, наукового висновку у так званій справі "колядника" немає і до нині.Чи могли члени НКР проігнорувати доручення Верховного Суду?

Навряд. Де ж тоді той висновок і що у ньому було написано? Можливо, він був "забракований"? Або ж науковець, який його готував, як і Верховний Суд, був "позбавлений можливості висловити свою позицію"?

На останні питання відповіді ми навряд чи отримаємо…

З фахового погляду ознайомитися з науковим висновком у справі екс-судді Ігоря Зварича було би цікаво, знаючи недоліки вітчизняної юридичної практики.

Як пише сам засуджений, "без попередніх узгоджень, без отримання вказівок влади, керівництва на прийняття рішення у конкретній справі, відносно конкретної особи сучасні українські суди не можуть існувати".

Кому ж як не йому – колишньому судді – це було краще відомо? Є сенс довіряти. Однак, дуже би не хотілось, щоби народ, який зробив Революцію гідності, знову був ошуканий через "попередні узгодження" та владні вказівки щодо реальних обставин резонансних справ.

Зокрема тих, які стосуються загибелі людей і "білі плями" в яких можуть, за умови інформаційної відкритості, заповнити наукові висновки.

Дмитро Гудима, координатор ГО "Гармонія та порядок", доцент юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, спеціально для УП