Путін і заповіти Єльцина
Мало хто з нині дорослих не зможе пригадати знаменитий вислів Бориса Єльцина, що став згодом крилатим та був включений до словника афоризмів Вікіпедії: "Когда я просыпаюсь утром, я спрашиваю – что ты сделал для Украины"?
Аби глибше усвідомити природу такої заяви Єльцина, пригадую його перший візит до України. Здається, це було восени 1992. Разом зі своєю командою молодих реформаторів Єльцин підійшов до великої групи киян, які зібралися, щоб привітати російську делегацію. Кілька десятків народних депутатів, здебільшого з Народної Ради, також були там.
Я тоді власними вухами почув, як, відповідаючи на якийсь "патріотичний" вигук одного з киян, Єльцин теж вигукнув: "Ничего! Мы исправим ошибку, которую совершил Хмельницкий!".
Такі висловлені Єльциним думки мусіли означати, що тодішній лідер Росії добре усвідомлював усю вину правлячих кіл царської а відтак більшовицької російської імперії за гірку долю України упродовж її спільної історії з Росією.
Єльцин, як видно, добре розумів, у чому полягала помилка Хмельницького. Україну, яка надто натерпілася від польського гніту, Хмельницький віддав під російського царя, наївно думаючи, що православна Росія буде лагіднішою мачухою, ніж католицька шляхетська Польща.
Звідки ж міг Хмельницький знати, що вже невдовзі польський король і російський цар підпишуть у селі Андрусів договір, яким вони поділять Україну поміж собою.
Чи міг гетьман передбачити, що Росія зрадить Україну?
Кажуть, що міг: адже соратники його попереджали. Не виключено, що Єльцин також чув шевченківське: "Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане, пощо віддав Україну москалям поганим?".
Крім усього згаданого Єльцин мусів добре знати, чия цариця перетворила колись вільних українських козаків у кріпаків, чий цар наказав вирізати Батурин і за якого царя мордувався у загарбаних Росією казахських степах Тарас Шевченко.
Єльцин пам’ятав, у чиїй столиці приймалося рішення про розкуркулювання українських селян і їх переселення до Сибіру, та де зародилася ідея штучного голодомору, який забрав життя мільйонів українців.
Єльцин не міг не знати, що саме в московському Кремлі ухвалили рішення про розстріл української інтелігенції на Соловках і в Биківні та про фізичне знищення всіх членів компартії Західної України після поділу Польщі між Німеччиною і Радянським Союзом.
Єльцин почав свою політичну діяльність у часи, коли Кремль взяв курс на створення "єдіного совєтского народа", що поклало початок тотальному зросійщенню України, наслідки якого російські правлячі кола досі вправно використовують у своїй антиукраїнській пропаганді і діяльності.
Проголошенням незалежності Росії у 1991 та підписанням угод у Біловежській Пущі підтверджується справжнє ставлення Єльцина до ідеї самостійності України та факту існування української нації як окремішнього етносу.
Доклавши руку до руйнування СРСР, Єльцин продемонстрував своє істинне ставлення до права української нації на самовизначення. Підписання Будапештських угод, яким Росія зобов’язувалася гарантувати непорушність кордонів України і її суверенітету, стало своєрідним заповітом Єльцина: Украину не трогать!
У першому скликанні Верховної Ради авторові довелося бути заступником голови Комітету з питань освіти та науки. Його головою був академік Ігор Юхновський, з яким нас пов’язувала земляцька дружба: його село Княгинин і мою рідну Добриводу відділяють усього сімнадцять кілометрів.
Якось я сказав Ігореві Рафаїловичу: "Ось подивіться. Скільки крові було пролито за нашу незалежність, скільки українців було посічено шаблями, повішено на палях, спалено на багаттях і в печах, скільки їх було розстріляно, скільки замордовано в польських, німецьких і російських концтаборах, скільки наших хлопців полягло в боях з енкаведистами та закидано гранатами в криївках! А ми з вами проголосили незалежність України без єдиної краплини крові…".
Юхновський піднявся зі свого крісла, походив трохи в задумі по кабінету та, повернувшись до мене, сказав: "Юрку! Не думаю, що вони так легко віддадуть Україну. Мине якийсь час і вони схаменуться".
Мудрий Юхновський мав рацію: вони схаменулися. По смерті Єльцина зазіхання на Україну йшло головним чином шляхом активного продовження політики зросійщення українців під виглядом боротьби за дотримання прав "рускоязичного насєленія" та з прицілом на майбутнє возз’єднання двох "братніх народів".
Така політика свого часу була аргументована Людмилою Путіною, тодішньою дружиною нинішнього президента Росії, яка в своєму виступі на одній з конференцій у Санкт-Петербурзі, заявила: "Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык".
Насадження російської мови в середовищі українців Янукович, за наполяганням з Москви, доручив відомим українофобам Табачнику і Бенкендорфу.
У законодавчому форматі воно завершилося по-бандитському зухвалим прийняттям мовного закону Ківалова-Колесніченка, який відкрив шлюзи для зросійщення вітчизняного інформаційного й освітнього простору та остаточного витіснення української мови із заселених переважно українцями східних і південних регіонів України.
Політика розукраїнення України доповнювалася практичною діяльністю Російської Православної Церкви та частими пропагандистськими візитами до нас її Патріарха, який у своїх публічних виступах і на зібраннях кліру УПЦ доводив, що українці й росіяни є одним народом.
Патріарх Кіріл азартно проповідував ідею "єдіного руского міра", тобто ідею поглинання Росією української держави.
Після обрання президентом Януковича, концепція активної русифікації українців була доповнена керівництвом Російської Федерації курсом на анексію українських земель.
Після захоплення російською армією Кримського півострова, нагромадження російських військ по всьому периметру українсько-російського кордону та організації провокацій засланими російськими диверсантами в ряді наших міст, стало зрозуміло, для чого Янукович призначав міністрами оборони Соломатіна і Лєбєдєва, а головами Служби Безпеки Калініна і Якименка.
Ці "московські кадри" діяли як агентура Кремля, системно руйнуючи українську армію та наповнюючи Україну російськими агентами і диверсантами. Про це вже відкрито на своїх прес-конференціях заявляє нинішнє керівництво наших правоохоронних органів та РНБО.
Після подій, викликаних українською революцією та втечею Януковича до Росії, президент Путін вирішив, що зручнішої нагоди для реалізації його мрії і планів може за його життя більше не трапитися.
Про смисл і суть ним задуманого можна здогадуватися з його виступу в Державній Думі ще у 2005, де він заявив, що розцінює розпад СРСР як найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття.
Увесь світ здивували зовсім свіжі заяви Путіна про незаконність виходу України з Радянського Союзу та про нелегітимність його розпаду.
Нині російські війська захопили Крим та тримають багатотисячну армаду біля українських кордонів. Російського лідера не зупиняють ні обурений світ, ні резолюції ООН і європейських міждержавних структур, ні економічні санкції західних держав.
Пригадується сцена, коли, представляючи російському суспільству вибраного ним наступника і спадкоємця влади, Борис Єльцин, розхвалюючи привабливого спортивною виправкою полковника КГБ, вкінці у властивому йому стилі емоційно вигукнув: "А если что-о, так по-пра-а-а-вим!".
Нині бачимо, що поправити Путіна в Росії нікому. Заповіти свого попередника і наставника та підписані ним документи щодо України він ігнорує.
Історичний досвід, здоровий глузд та добросусідські стосунки двох народів нейтралізуються його імперською сверблячкою.
Юрій Гнаткевич, народний депутат України 1-ого, 5-ого і 6-ого скликань, для УП
