Конституційна самоорганізація
Український народ через революцію повалив правління Януковича. Мотивація людей – прагнення гідності, свободи й справедливості. Спосіб досягнення мети – наполегливість, солідарність і жертовність.
Зроблена справа не може не викликати пієтету в тієї частини людства, що здатна осягнути справжній зміст цих понять. У гуманістичному вимірі планка настільки висока, що закономірно вона виявилась не під силу для значної частини людей. Їм довелось створити свої обмежені, часто звульгаризовані пояснення подіям, які вони бачили, але не осягнули.
І йдеться про людей не лише за межами України. Таких багато й в Україні. А найбільше, як видається, серед політиків, хоча практично всі вони були прямими очевидцями подій.
Це дуже погана обставина, зважаючи на те, що маємо зробити після революції.
Повалити погане, свавільне правління – це лише перший крок. Він не веде до автоматичних змін. Збудувати в державі добре, правдиве правління на основі правового порядку – ось кінцева мета, заради якої все й починалося.
Краса Української революції може бути увіковічена лише досягненням її кінцевої мети. В іншому випадку те, що зараз викликає пієтет, заслужено викликатиме непрощення марних жертв, осуд неспроможності.
Отже, перед нами стоїть завдання встановлення в Україні якісно нового правління, що запустить процес розвитку. Революційні методи в досягненні цього завдання безсилі. Воно досягається шляхом впровадження професійних політико-правових реформ.
Визначальну роль тут відіграє конституційна реформа.
Питання Конституції, її сталості чи реформування є фактором, який, без перебільшення, визначає розвиток політичних подій, а відтак – історичних. У сьогоднішніх умовах питання конституційної реформи в Україні набуло взагалі геополітичного значення.
Саме від конституційної реформи сьогодні залежить, по якому із трьох шляхів піде Україна.
Перший – буде запущено процес розвитку нашої держави. Другий – підемо черговим колом свавілля та деградації, яке призведе вже до повної втрати спроможності впливати на власну долю. Третій – через антиконституційну реформу, яку називатимуть "конституційна", буде реалізовано план анексії України: федералізація, референдум тощо.
Нас влаштовує тільки перший шлях. Фактично, конституційна реформа зараз є завданням і викликом номер один перед українським суспільством.
Проблема в тому, що не всі це усвідомлюють. Значення Конституції не є очевидним фактором. На відміну від фактору беркутівців, які б'ють людей, фактору бронетранспортера чи танка… Ці фактори усвідомлюються добре.
Однак правда в тому, що вони стали можливими не цієї зими – а тоді, коли ми не відстояли Конституцію. Усіляке свавілля влади, аж до розстрілу людей, стало можливим ще в 2010 році. Але тоді цього ніхто не відчув, і мало хто зрозумів.
Маємо засвоїти цей урок.
Не можна відкладати боротьбу аж до межі виживання. Потрібно підняти планку. Боротьба має вестися за конституційний порядок. Це самоцінність. Якщо його немає, усілякі прояви свавілля стають можливими. Коли й кому це свавілля принесе каліцтво, смерть чи іншу біду – лише питання часу й приводу.
Конституційний порядок нам сьогодні потрібно встановити в Україні. Завдання нелегке. Як і в досягненні мети повалення поганого правління, у побудові хорошого наразі не маємо більше на кого покластися, як на самих себе. Спосіб досягнення нашої другої мети – самоорганізація, розум, наполегливість.
У слово "розум" вкладається багато. Насамперед, це означає докласти зусиль, щоб бути на прийнятному рівні обізнаним у питаннях, від яких залежить майбутнє країни.
Як тест, можна поставити собі запитання: чи знаєте Ви, що таке пропорційна виборча система з відкритими списками? Це, до слова, зовсім не те, що список кандидатів у депутати є відкритим до прочитання. І ще до слова, це саме одна з тих необхідних змін, без якої розвиток парламентаризму в Україні не розпочнеться.
Розум – це також уміння залишатися об'єктивним, не піддатися омані популістських обіцянок, спробам політичних маніпуляцій, яких навколо конституційної реформи дуже багато.
Щодо самоорганізації, то вона вже відбувається. Розпочалась вона з мобілізації фахової спільноти – правників-конституціоналістів. Вони зорганізувалися для спільної роботи. Поштовхом до цього стало створення Верховною Радою 4 березня тимчасової спеціальної комісії з підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції в складі 15 народних депутатів. Вісім із них голосували 16 січня за закони, спрямовані на запровадження диктатури в Україні.
За таких умов правники не мали права залишатися осторонь процесу конституційної реформи, підготовка якої розпочалася в Україні.
Пасивність конституціоналістів зараз була б співмірна з тим, коли медики, бачачи масові поранення людей, не бігли б робити свою роботу, а чекали якогось запрошення.
Медики в час революційних подій робили свою роботу на совість – безкорисно й віддано. Аналогічно мають поступати й інші фахові спільноти, коли перед ними постають професійні виклики, що мають наслідки суспільного масштабу.
Уже кілька тижнів конституціоналісти, об'єднані в неформальну громадську конституційну комісію, працюють над проектом конституційних змін.
Конституціоналісти висловили одностайну позицію, що конституційна реформа не має зачіпати розділів I, III та XIII Конституції, які містять засадничі положення конституційного ладу і які не зазнавали жодних змін із часу ухвалення Конституції в 1996 році. Конституційна реформа необхідна для вдосконалення механізму державної влади й створення конституційних передумов для децентралізації влади й судової реформи.
Перші напрацювання були передані голові парламентської конституційної комісії Руслану Князевичу. Громадська конституційна комісія продовжує роботу. Від польських та німецьких конституціоналістів надходять пропозиції долучитися до процесу розробки законопроекту.
 |
| Круглий стіл громадської конституційної комісії. Фото Ірини Виртосу/Центр інформації про права людини |
Однак успіх конституційної реформи залежить, на жаль, не лише від наявності законопроекту про внесення конституційних змін, навіть якщо він буде ідеальним.
Не менш важливими та набагато складнішими завданнями є домогтися прийняття законопроекту й дати відсіч усім тим ризикам, які супроводжують конституційну реформу: внесення змін на догоду певним політичним силам, слабка легітимність процесу реформи, порушення процедури, просування п'ятою колоною змін в інтересах Росії та інші серйозні ризики.
Вузьке коло правничої спільноти не зможе впоратися із цими викликами. Необхідна подальша широка самоорганізація навколо питання конституційної реформи.
Надзвичайно важливу роль відіграє тут журналістська спільнота. Конституційна реформа має стати справою всього суспільства. В іншому випадку ця справа буде зроблена тими, хто не дбає за суспільний інтерес, або ще гірше – відвертими недругами України.
Насамкінець варто зробити одне застереження щодо самого поняття конституційної реформи.
За попередній досвід політичного процесу накопичено багато ілюстрацій того, як поступати з Конституцією не можна. Поняття "конституційна реформа" набуло багато негативних конотацій.
Цій проблемі передує ще складніша проблема радянської єресі, коли поняття викривлювалися або взагалі набували протилежного змісту. Особливо це стосувалося політико-правових наук. Адже радянська конституція й апріорний феномен конституції за змістом не мали нічого спільного.
Просто один із прикладів. У статті 72 так званої конституції СРСР було написано: "За кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу з СРСР". Коли українські дисиденти говорили про незалежність України, апелюючи до цієї статті, вони на десятиліття потрапляли в тюрми.
Весь цей багаж радянських і пострадянських бутафорій має залишитись в минулому. З ним у нас немає перспективи. Поняттям потрібно надати істинного змісту.
Конституція – це те, що обмежує владу органів і посадових осіб, стоїть над ними.
Верховенство Конституції забезпечує справжній, а не бутафорний Конституційний суд, який ставить на місце вищі органи державної влади кожного разу, коли ті намагаються вийти за межі своїх повноважень. Якщо б раптом Конституційний суд не справився із цим завданням, то наступним суб'єктом, який поставить владу на місце, є народ, для якого Конституція є абсолютною цінністю.
Знаючи це, влада вже не тяжіє до зловживання повноваженнями, а КС справляється зі своїм єдиним завданням. Це і є цивілізований політичний устрій.
Для його встановлення й потрібна конституційна реформа.
Але тільки справжня.
Ярина Журба, експерт Центру політико-правових реформ, спеціально для УП
