Криза довіри й шляхи її подолання

В Україні сталась зміна влади. Ще не повністю пройшла ейфорія від перемоги, а вже з'являються голоси про те, що нові призначенці не кращі за старих.

Починається боротьба за владу, де має місце війна компроматів. Стара номенклатура намагатиметься зберегти доступ до владного та економічного ресурсу. Нові лідери закликають до повного перезавантаження. І цілі в них не завжди чистоплотні.

Це видно вже тепер. І в Києві. І в кожному райцентрі.

Але є декілька серйозних проблем.

Небезпека косметичної, а не реальної реформи влади. Перш за все, більшість населення не хоче просто "змінити" керівних осіб. Люди вимагають зміни системи. І політики їм обіцяють змінити систему. Але, при цьому, вирішують свої питання старими методами вже тепер.

Виникає серйозна проблема. Люди не вірять нікому. Адже, чого гріха таїти, більшість із нас не є ангелами. Як говорили давні філософи: "Більшість рабів мріють не стільки про волю, скільки про можливість мати своїх рабів". А отже, є дуже велика ймовірність того, що нова номенклатура спробує зробити косметичні зміни,залишивши для себе можливість "мати своїх рабів".

Небезпека усунення більшості населення від контролю за владою. Коли йде мова про народ, не треба забувати, що не весь народ бере участь у процесі управління навіть на місцях. Лише невелика його пасіонарна частина активно впливає на процеси. Ми їх так і називаємо – активісти.

Але завжди є великі ризики, що нова номенклатурна система з легкістю поглине цю небагато чисельну групу, запропонувавши їм доступ до владного або економічного ресурсів.

Хто пам'ятає політичні зміни в 1991 та 2004 роках, розуміють про що йдеться.

Небезпека саботажу реформ у державному управлінні. Наступна проблема пов'язана з тяжким вибором між патріотизмом та професійністю. Не секрет, що досить багато посад займають люди, далекі від ідеалу, у моральному плані.

Але вони є професіоналами. І замінити їх зможе далеко не кожен патріот.

До того ж, досить часто є недовіра й до самих патріотів. Адже тепер, після перемоги Майдану в Києві, патріотів стає все більше й більше. Як говориться, "на сторону народу" не перейшов лише лінивий. Відповідно є реальна небезпека саботажу реформ не згідними фахівцями.

Таким чином, можна говорити про системну кризу довіри.

І саме тепер, коли в повітрі ейфорія, а багато хто має завищені сподівання щодо майбутнього країни, є необхідність починати чіткі та зрозумілі дії задля подолання цієї кризи. Вважаю, що для цього необхідно зробити три головні речі.

1. Усунення фізичної можливості створення корупційних схем

Перш за все, там, де це можливо, необхідно створити умови для фізичної неможливості створення корупційних схем.

Тобто, не варто сподіватись на високоморальних службовців або відданих батьківщині керівників. Можливо, такі і є. Але це ненадійний шлях вирішення проблеми довіри до державного апарату.

Оптимальним підходом є створення вузьких коридорів можливостей для кожного посадовця та фізична неможливість порушити закон. Першочергову роль тут має відігравати автоматизація та прості процедури прийняття рішень на всіх рівнях.

2. Забезпечення прозорості процедур державного управління

Прозорість процедур, пов'язаних із державним управлінням, дозволить забезпечити суспільний контроль за державним управлінням.

Особливо це необхідно зробити щодо розпорядження коштами місцевих громад. Тендерні конкурси, надходження та розподіл коштів не повинні бути таємницею для пересічного українця. Адже мова йде про його кошти, які він сплатив у вигляді податків або отримані у вигляді державних трансфертів. Необхідно забезпечити інтернет-доступ до більшої частини такої інформації.

Теж саме можна сказати й про результати діяльності окремих депутатів. Як голосували, за що голосували, чому саме так голосували – усе це повинно бути прозорим та зрозумілим для виборця.

3. Підвищення рівня компетентності громадян у сфері державного управління

Звичайно, що для ефективної реалізації всього вищенаведеного, необхідно проводити серйозну інформаційно-просвітницьку роботу серед населення.

Адже не секрет, що абсолютна більшість населення погано собі уявляє структуру державної чи місцевої влади. Крім того, вона погано собі уявляє, який це все має стосунок до конкретної людини. А від незнання переважною кількістю населення своїх прав та можливостей виникає небезпека не зовсім справедливого розподілу різного роду ресурсів можновладцями.

Таким чином, вирішивши наведені вище завдання, можна значно знизити рівень кризи довіри в українському суспільстві. Звичайно, що такі речі не виконуються за короткий термін. Але нова влада повинна зробити це все пріоритетом, і постійно розвивати роботу над їх виконанням.

Звичайно, що до цього мають долучитися громадські організації, які можуть взяти на себе частину роботи, пов'язану з інформуванням громадян про цілі та кроки з реформування державного управління в конкретній територіальній громаді.

Валерій Стариков, спеціально для УП