Шпаргалка для люстратора

А хто люструє тих, хто люструє?

Перш, ніж починати люстрацію, потрібно зрозуміти головне: її засаднича мета не "кого?", а "для чого?".

Майдан – це перша соціогуманітарна революція постдемократії.

Особлива небезпека постдемократичного устрою в країні зі слабкими демократичними традиціями і непевною історією правової держави, якою є Україна, полягає в тому, що олігархічні корпорації починають формувати соціальне замовлення суспільства, утримуючи його на рівні рефлексій, з одного боку.

З іншого, ці ж гравці інспірують політичні проекти, які виступають, нібито, інструментами вирішення і задоволення очікувань людей. Насправді ж, уся суспільно-політична мізансцена розігрується для задоволення інтересів олігархів.

І добре, якщо наслідком їх втілення не стають глобальні екологічні проблеми, експорт дешевої робочої сили або монополізація ринків. Але, як показує досвід, без належного контролю і активної протидії з боку суспільства, все відбувається саме так.

Ця картина перестає бути страшною, якщо речі називати своїми іменами. Є закон Міхельса, або "Залізний" закон олігархії": будь-яка соціальна система своїм природним трендом має формування влади "окремих", тобто олігархів.

Це означає, що у дворовій футбольній команді з часом формується ядро, яке визначає тактику гри – влада "окремих", у садівничому товаристві з часом формується стійке правління, яке визначає діяльність товариства – влада "окремих".

У партіях все відбувається так само: згодом владу перебирають "окремі", і байдуже, правдами чи неправдами це здійснюється. Ось в чому полягає закон Міхельса.

Тобто, ми приречені завжди перебувати в полі діяльності олігархічних структур і вступати з ними у взаємодію. Раду цьому можна дати дуже просто: потрібно забезпечити зовнішній контроль над системою і звітність та відповідальність "окремих".

У наших умовах це означає: обрана влада залишатиметься в демократичних, а не "постдемократичних" дискурсах, якщо існує потужний контроль суспільства.

Можна скільки завгодно говорити про відсутність демократії в Україні і намагатись її побудувати. Але при цьому слід розуміти, що стан суспільних відносин в країні вже перескочив стан демократії і являє собою її найнебезпечніший виродок – постдемократію.

Колін Крауч, перераховуючи інструменти стримування олігархічних угруповань, а відтак, стримування негативних постдемократичних тенденцій, зазначав значимість не тільки суспільства, ЗМІ і всеможливих спонтанних рухів та ініціатив, але й особливу роль еліт у такому протистоянні, стримуванні та координації діяльності олігархів до потреб людства.

Для початку визначимо поняття еліти – їх є надзвичайно багато, і формуються вони за різними ознаками та факторами. Мені найбільше подобається визначення еліти як сукупності людей, які розпізнають виклики (загрози) країні, народу, суспільству, особі, державі, й які беруть на себе відповідальність ці загрози подолати в ім’я країни, народу, суспільства, особи, держави.

Що таке нова еліта України? Це люди, які задовольняють зазначені критерії. Отже: найголовніше завдання у створенні нової еліти України – це визначення і формулювання основних загроз України, на основі об’єктивного, а не "пост демократичного", кон’юнктурного аналізу.

Далі потрібно виявити людей, охочих до роботи.

Одним з найболючіших чинників в умовах яких проходитиме ця робота є криза морального світу.

В Україні вона формувалась наступним чином.

Власність країни пройшла трансформації, але поле нових взаємних прав не чітке і не прописане. Відтак, реалізація своїх прав людиною обтяжена тяганиною, хабарами, психологічним виснаженням.

Успіх людини стає безпосередньо залежати від грошей, якими вона змушена відкупитись від недосконалого державного апарату, який, замість створення суспільних благ, реалізує корпоративні інтереси.

В цих умовах суспільство, формуючи уяву про успіх, помилково в поле моральних настанов починає включати чужі для морального світу кількісні оцінки майнових, грошових статків, кар’єрні здобутки, вилучаючи з переліку найбажаніших складових успіху родину, здоров’я, друзів.

При цьому щастя ототожнюється з успіхом. Так стан душі (ірраціональне) починає визначатись станом "кишені" (меркантильне).

Людина втрачає засадничі орієнтири своєї координації у життєвому просторі, вона не може себе конституціювати інакше, ніж через кількісні грошові критерії, а отже, включається у тотальний супермаркет по "продажу лояльності".

Відбувається дегенерація міри буття. Як це не здається парадоксальним, але саме втрата міри буття стає головною загрозою для олігархів зокрема, і капіталізму в країні.

Ця втрата формує фіктивний попит у споживачів, який може ситуативно ще підтримувати ринки, але в перспективі приводить до їх занепаду. Добре, якщо процес дисипації не набуде незворотних трансформацій і збереже "пам'ять" про природні, а не нав’язані потреби людей.

Але, якщо маніпуляції з фіктивним попитом знищать координацію з фундаментальними кодами людства, то такий ринок розпадеться, бо стане занадто затратним і комерційно невигідним. Його утримання потребуватиме виснаження та деградації вже ноосфери в цілому.

Усвідомлення цієї загрози дасть можливість сформувати нову еліту України.

Люстрація у центрі і на місцях повинна забезпечити наступне.

Ця еліта повинна дійти спільних поглядів щодо:

Уявлення про світ.

Визначення епохи, в якій ми живемо.

Встановлення домінуючого суверенітету еліт чи громадянина.

Природи влади.

Базисних понять – права людини, свобода слова, свобода віри, тощо.

Співвідношення національного та глобального.

Співвідношення конституції та суспільного договору.

Співвідношення суспільства та еліт.

Питання зміцнення довіри і розвитку суспільного діалогу.

Наслідком такої люстрації має стати формування нової компетентної (!) еліти.

Без цього усвідомлення ми отримаємо не люстрацію, а заміну "старих контрабандистів" на "нових контрабандистів" біля старої "дірки" в кордоні.

Потрібно не контрабандистів змінювати, вимагаючи від них "страшних клятв і присяг", а зробити так, щоб нова еліта "забила дірку" в кордоні.

Але, найголовніше має полягати в тому, що характерна нині домінуюча доцільність повинна стати підпорядкованою загальнолюдським цінностям.

Слід розуміти, що завжди була, є і буде частина суспільства і влади, яка сама складає загрозу країні, народу, особі, – це контреліта. "Еліта", через яку впроваджуються постдемократичні дискурси розвитку країни, і є саме такою "контр елітою".

Завдання нової компетентної еліти України – зупинити постдемократичні тренди її розвитку через контроль суспільства над владою. Інакше кажучи: людям потрібно створити умови, коли вони почнуть жити "для себе", а не для того, щоб шукати, як і кому "продати" свою лояльність.

Валентин Ткач, Чернівці, для УП