(Не)Забута гідність
Кинуті напризволяще українські військові в Криму – свідчення того, що гарний лозунг про Революцію Гідності нині перебуває під великим випробуванням.
Новий прем'єр Арсеній Яценюк перебуває в захопленні героїзмом і відданістю українських військових, котрі демонструють вірність присязі та центральній владі в умовах повної облоги й відсутності будь-якої реальної допомоги із центру. А ще українські посадовці – прокурор, міністр МВС, голова СБУ – час від часу показують дулі у формі судових позовів до тих, кому це зовсім не страшно, бо ніколи не були і вже не стануть українськими громадянами.
Сюжет про похід українських льотчиків під автоматними чергами "самооборони Криму" облетів усі можливі й неможливі міжнародні інформаційні джерела. Світ теж захоплюється українськими мужніми людьми. Західні політики знімають перед ними капелюхи й навіть готові потрусити державними гаманцями для посильної допомоги в розумних межах країні, котра нині повстала супроти самодурства й агресії російського царя, що "втратив адекватність".
Усі ж розуміють, що виконати в повній мірі взяті свого часу зобов'язання щодо гарантування незалежності й недоторканності кордонів України вони нині ну ніяк не можуть.
Адже це, справді, може призвести до третьої світової. З усіма наслідками, що із цього випливають. І це правда.
Тому для них терпіння українських військових, над якими збиткуються непрохані зайди, компенсує якоюсь мірою їхню дипломатичну й військову неспроможність. То краще захоплюватися чужим героїзмом за тридев'ять земель, ніж зіткнутися з реальністю стартів балістичних ракет, що їх випустять із російських стратегічних ангарів. І невідомо куди спрямованих. Та й українські посадовці – скромні люди, вони зовсім небагато просять за чудеса героїзму їхніх людей.
Тому нехай українці з демонстрацією гідності зачекають.
Спочатку цю гідність треба зберегти світовим лідерам – і бодай щось протиставити тому оскаженілому ліліпуту, котрий перебуває в загостреній фазі наполеонівського комплексу, після чергового зриву такої блискучої операції з упокорення бунтівливої України.
Вона знову якимось дивом вислизає з рук. Хоч нині вже все продумано до дрібниць, усе схоплено, за все заплачено. А ці хохли всі плани зламали, і все полетіло шкереберть.
Тому він змушений їх покарати.
Україну, звичайно, не проковтне, а от продемонструвати, що їхня революція гідності – порожній звук, це він може. "Відтяпає" Крим – і це буде достойною відповіддю на їхній Майдан. Його росіянам сподобається отримання такого ласого шматочка. Вони пробачать і обвал удвічі рубля, і катастрофічний обвал фондового ринку.
Що скаже світ? А йому по барабану! Відповість, що це не російські війська, а загони самооборони. Так, ці "самооборонці" чомусь виявилися озброєними до зубів російською зброєю й пересуваються на автомашинах із російськими номерами та на російських бронетранспортерах. Але то вже деталі.
Гірше буде, коли цими деталями скористається українська влада й, пославшись на його слова про відсутність у Криму російських військ, зробить відповідні заяви, направить у всі можливі адреси відповідні ноти й введе на півострів свої війська для протидії озброєним бандам, котрі тероризують українські військові частини.
Це вже буде серйозно.
І тоді доведеться або справді сідати за стіл переговорів і так чи інакше виводити своїх хлопців із Криму – або йти на озброєний конфлікт. А цього він би ніяк не хотів. Бо прагнув лише скористатися слабкістю української влади, що лише всідається у владні крісла, і їм нині не до гучних заяв про гідність. Та і яка там гідність, коли тут влада й гроші?!..
Ще гірше буде, коли паралельно до цього українці, мотивуючи необхідністю захисту від агресора, запросять у НАТО нову військову техніку з відповідними інструкторами.
А США й Велика Британія, почуваючи свою провину перед українцями, що не можуть їм надати достатню гарантію й захистити від ворожого вторгнення, цілком спроможні досить швидко поставити ЗСУ суперсучасну тактичну зброю, котрої не вистачає Україні.
І вже зовсім запахне смаженим, коли українці доведуть до кримчан, що в разі непідкорення центральній владі в будь-яких формах, вони відключать газ, електроенергію та воду. З газом та електроенергією ще якось можна буде зарадити. А от як компенсувати притік 70% відсотків дніпровської води, без якої на півострові враз наступить гуманітарна катастрофа?
І тоді кримчани справді організують загони самооборони – але тепер уже проти російських військ. І тільки 300 чи, за деякими даними, 500 тисяч кримських татар тут можуть змести кого завгодно. І не стріляти ж у них!..
Але Володимир Володимирович дуже сподівається, що до цього не дійде.
Він знає, що в керівництві України нині люди розумні, системні, досвідчені – але, як завжди, трохи полохливі й не впевнені в собі провінціали. Серед них пасіонарії відсутні. Вони довго йшли до влади й не стануть нині нею ризикувати. Образи пояснять мудрістю, а відсутність гідності – розумом.
Щоправда, нові українські лідери не полишені прагматизму й цілком здатні прийти до висновку про необхідність виставити рахунок РФ за військове вторгнення. Принаймні попередити, що 37 мільярдів українського боргу, які нині ніби є перед росіянами, мають стати маленькою часткою компенсації за завданні матеріальні й моральні збитки.
А за умови, що Газпром із першого квітня відміняє знижки на газ, Україна повністю відмовляється від російського газу, піднімаючи при цьому вдвічі ціну за прокачування російського газу до Європи. А якщо до цього економічні санкції введуть як обіцяють Євросоюз і США, то Володимиру Володимировичу життя медом не здасться.
Але все це буде згодом.
Нині українське керівництво постало перед фактом реальної втрати Криму. Путін просто так не здасться. Воювати нині Україні в напіврозібраному стані зовсім ні до чого.
Але якщо бути відповідальною владою, то треба вирішити важку дилему.
По-перше, або всіма доступними силами захищати людей, залишених нині напризволяще, яких брутально ображають і зневажають. І таким чином рятувати гідність усіх українців.
Або, по-друге, прийшов час забрати цих мужніх людей із півострова, забезпечивши їх житлом і належною матеріальною підтримкою. Пояснивши всьому світу, що таким чином Україна не бажає загострювати вибухонебезпечну ситуацію та втягувати в збройний конфлікт своїх гарантів незалежності – Велику Британію та США. Тому залишає півострів, але звертається до світових судових органів за справедливістю.
Є підстави сподіватися, що український благородний жест оцінять розумні люди.
Ну, а заявку на вступ до Євросоюзу й НАТО, очевидно, ще вчора треба було оформляти.
Чи не так?..
Віктор Мороз, спеціально для УП
