Люстрація в системі правосуддя
Під час обговорення попередньої статті "Правосуддя в Україні повинно функціонувати для людей", у читачів виникло цілком слушне запитання: на яких засадничих принципах і в якому порядку має відбуватися оновлення суддівського корпусу?
Адже в сьогоднішніх українських реаліях будь-яке реформування судової системи приречене на провал – за умови, що персональний склад судової гілки влади не буде "оздоровлений" шляхом звільнення з посад непрофесійних, корумпованих суддів, кількість яких, на жаль, за останні чотири роки значно збільшилася. При цьому необхідно зрозуміти, що оновлення суддівського корпусу є досить делікатним процесом, який вимагає виваженості та суворого дотримання вимог закону.
Інакше судова система України ризикує втратити тих чесних та професійних суддів, які в ній залишилися.
Я неодноразово наголошував, що закон "Про судоустрій і статус суддів" був розроблений колишнім заступником глави АП, керівником Головного управління з питань судової реформи та судоустрою Андрієм Портновим з єдиною метою – підпорядкування судової гілки влади колишньому президенту Януковичу.
За таких умов закладена в цьому законі процедура звільнення судді з посади перетворилася на інструмент звільнення неугодних екс-гаранту суддів та особистого зведення рахунків. Нежиттєздатність подібної процедури яскраво проілюструвало рішення Євросуду із прав людини в справі "Олександр Волков проти України", у якому суд констатував численні порушення та зловживання, допущені під час звільнення судді Верховного суду України з посади за порушення присяги.
Окремо слід зазначити, що навіть за умови неухильного дотримання вимог Конституції та законів України процедура звільнення судді з посади за порушення присяги в сьогоднішніх суспільно-правових реаліях не зможе стати ефективним інструментом оновлення суддівського корпусу.
Закладена в законі "Про судоустрій" процедура звільнення розрахована на індивідуальне застосування до кожного окремого судді. У той час як наразі існує нагальна необхідність люстрації всіх суддів – від місцевих судів до ВСУ.
Коректним із законодавчої точки зору виходом із даної ситуації може стати реорганізація системи судів загальної юрисдикції, тим більше, що на необхідності останньої неодноразово наголошували як самі судді-практики, так і представники наукових кіл.
Відповідно до 23-го пункту частини першої 106-ї статті Конституції президент утворює суди у визначеному законом порядку. Офіційне тлумачення зазначеного положення Основного Закону єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні дає підстави для висновку, що право ліквідовувати суди є складовою повноваження, яке здійснюється в процесі реалізації президентом функції щодо утворення судів шляхом створення системи судів, якої не існувало раніше, реорганізації існуючих структур, злиття діючих і ліквідації окремих із них.
Таким чином, процес ліквідації судів є невід'ємною частиною процесу їх утворення.
Отже, президент або голова ВР, який виконує обов'язки глави держави в період до обрання й вступу на посаду нового президента України, має повноваження видати відповідний указ, яким реорганізується система судів загальної юрисдикції шляхом злиття окремих вищих спеціалізованих судів.
Відповідним указом можна передбачити, наприклад, злиття діючих на сьогодні Вищого адмінісуду, Вищого госпсуду, Вищого спецсуду з розгляду цивільних і кримінальних справ – у два вищі спеціалізовані суди:
– Вищий публічний суд України, у складі двох палат: з розгляду адміністративних справ та з розгляду кримінальних справ;
– та Вищий приватний суд України, у складі двох палат: з розгляду цивільних справ та з розгляду господарських справ.
Подібна реорганізація вищих спеціалізованих судів потягне за собою реорганізацію всієї судової системи й, як наслідок, викличе необхідність внесення відповідних змін до закону України "Про судоустрій", зокрема в положення, що визначають структуру судів загальної юрисдикції.
Так, доцільними будуть зміни до зазначеного закону щодо створення замість ланки апеляційних спеціалізованих судів – апеляційних приватних та апеляційних публічних судів. Відповідно до такої схеми замість окружних адмінсудів створюються публічні суди, замість місцевих судів – приватні суди.
Окрім іншого, у контексті реорганізації судової системи уявляється доцільним переглянути визначені законом повноваження Верховного суду в бік їх розширення – зокрема, щодо повноваження переглядати рішення вищих спеціалізованих судів та реального гарантування конституційного статусу цього суду як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції.
Реорганізація системи судів загальної юрисдикції з юридичної точки зору має наслідком переведення суддів у новостворені суди. На практиці це призведе до фактичного звільнення суддів та працівників апарату судів із наступним переведенням їх частини в новостворені суди приватної та публічної юрисдикцій.
При цьому існує можливість установити інші, ніж це передбачено законом "Про судоустрій", умови та порядок переведення суддів у новостворені суди. Подібна практика мала місце в 2010 році при ліквідації військових судів.
Так, в перехідних положеннях проекту закону про внесення змін до закону "Про судоустрій і статус суддів" можна буде передбачити, що призначення судді на посаду у відповідному новоствореному суді можливе лише після проходження ним атестації.
Під час атестації мають бути визначені професійні критерії допуску судді до зайняття посади в новостворених судах: наприклад, скільки винесених ним рішень було оскаржено в судах вищестоящої інстанції й скільки рішень відповідно скасовано, скільки скарг на його дії подано до Вищої кваліфікаційного комісії та Вищої ради юстиції, кількості накладених на нього дисциплінарних стягнень тощо.
Непроходження суддею атестації матиме наслідком його звільнення з посади на підставі частини п'ятої 126-ї статті Конституції.
Єдиним проблемним питанням у такому випадку залишається визначення державного органу, якому можна було б довірити проведення відповідної атестації суддів.
Неможливість участі в даному процесі президента або особи, яка тимчасово виконує його обов'язки, є очевидною.
Питання проходження або не проходження суддею атестації також не може вирішуватися Верховною Радою. Адже цей процес має бути максимально убезпеченим від зловживань із боку партійно-політичних сил – оновлення суддівського корпусу не має перетворитися на зведення особистих рахунків, яке в майбутньому неминуче підірве авторитет та незалежність судової влади.
Крім того, Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія) у висновку від 16 березня 2010 року CDL-AD(2010)003 вказала на необхідність мінімізації функцій Верховної Ради в процесі обрання суддів. Основна роль у цьому процесі має бути довірена незалежному органу, у складі якого переважатимуть судді, обрані суддями: Вищій кваліфікаційній комісії або Вищій раді юстиції.
У цьому ж Висновку міститься рекомендація щодо зміни складу ВРЮ: до нього мають входити різні особи, але значну частку, а то й більшість складу повинні складати судді.
За таких умов, питання проведення атестації суддів доцільно покласти саме на Вищу раду юстиції після внесення до закону "Про Вищу раду юстиції" змін, спрямованих на збільшення в складі цього органу членів, обраних відповідно до вказаного вище принципу.
Наведена схема реорганізації в системі судів загальної юрисдикції дозволить із дотриманням цілком законної процедури створити умови для "оздоровлення" суддівського корпусу – шляхом вилучення з нього непрофесійних, корумпованих осіб та тих, які з інших причин не можуть обіймати посаду судді.
Валерій Карпунцов, спеціально для УП