Майдан інспірував не Захід, а Путін

Середа, 26 березня 2014, 08:33

Зараз багато охочих пообговорювати події останніх місяців в Україні.

Багато інших – теж охочих дізнатись правду або щось схоже на неї – мали б до цих кількох місяців додати, щонайменше, ще 3 роки і 9 місяців перебування на президентській посаді Віктора Януковича.

І питання навіть не в реакції значної частини громадян України на різкий розворот влади від підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Ні, питання в іншому – чому Банкова так охоче займалась євроінтеграцією, хто і чому спочатку дозволив владі у Києві активно євроінтегруватись, а потім рішуче, шляхом "торговельного батога" і "кредитних пряників" призупинив цей процес?

І, найголовніше – для чого цей хтось робив такі кроки, маніпулюючи свідомістю мільйонів українців?

Саме при аналізі багатьох подій і фактів цього періоду можна знайти відповідь на запитання, чи був Майдан випадковим, неочікуваним явищем?

І для кого: України, Європи, Януковича, Путіна? Або ж навпаки – Майдан, ба навіть не сам Майдан, а його, як тепер видається, катастрофічні, з точки зору україноцентриста, наслідки – були конче потрібні хазяїну Кремля.

Не домігшись значного поступу України на шляху до Митного, а відтак – і до Євразійського Союзу, Путін волів одержати привід для безпосереднього втручання в події в Україні задля відторгнення частини її території. І, зрештою, отримав його.

Він моделював цю ситуацію доволі довго. Іноді видається так, що уся ця ідея з так званим "асоціативним членством" була задумана саме в Москві.

Європейці, попри усілякі утиски демократії всередині України, дружно усе це терпіли, бо Янукович хоч і перетворювався на самодержця, але постійно повторював, що прагне до ЄС.

В Європі проковтнули все: збиту нашвидкуруч у неконституційний спосіб коаліцію під четвертого президента, так звані "харківські угоди" і спосіб їх ухвалення з кількома пораненими у парламенті, скасування політичної реформи 2004-го…

Що ще?

У Європі вірили, чи хотіли вірити, у євро-Януковича з євроінтеграцією.

В євроінтеграцію повірили і в самій Україні – якщо на початку президентства Віктора Другого єврооптимістів було менше половини то станом на літо 2013-го вони вже переважали майже по всій Україні – їх стало якщо не 2/3, то 60% точно, і значно побільшало на південному сході!

А як же могло бути інакше, якщо сама правляча Партія регіонів була таким собі локомотивом євроінтеграції – згадайте мітинги ПР на підтримку УА на сході країни.

Попри наявність справжньої торговельної війни щодо України з боку Росії від кінця літа 2013, ніхто на Банковій навіть не натякав на можливості перегляду європейського вектора.

Згадайте, головними перешкодами до УА завжди була Юлія Тимошенко, тобто її ув’язнення, і, нібито, непоступливість Києва в питанні терпимого ставлення до ЛГБТ спільнот (нібито!).

І от, раптом, за тиждень до підписання людям кажуть, що ніякого підписання не буде. Мовляв, від нього – самі збитки і треба повертатись до РФ.

Не сумніваюсь, що перший Євромайдан розігнали чітко за вказівкою "старшого брата". І цей брат – не Андрій Клюєв, хоча без нього, радше, не обійшлося.

Практично все експертне середовище зійшлося на думці, що саме розгін першого Євромайдану в ніч проти 30-го листопада призвів до різкого збільшення як його симпатиків, так і симпатиків ідей, які на ньому захищались.

Це з одного боку, з іншого ж – почали гуртуватись і адепти Митного союзу – хазяїну Кремля треба було зрозуміти, наскільки сильними є його позиції не лише за соцопитуваннями.

Провокуванням Януковича на силові дії Путін хотів, насамперед для себе, переконатися в тому, що цей персонаж на може бути задіяний у планах Кремля як суб’єкт.

І саме пошуку відповіді на це питання, а також врахуванню похідних від нього присвятив майже три місяці Путін.

Він абсолютно не бажав, АБСОЛЮТНО(!), щоб український політикум зумів сам знайти відповідь на виклики, які постали перед ним одразу після зустрічей Путіна з Януковичем.

Все, що робилось у Києві після його вояжів до Росії грало не лише проти Януковича особисто, а й проти України. Але ж це ще збагнути треба!

І ескалація протягом листопада, і так звані "диктаторські закони" від 16 січня, і перехід протистояння в активно-вогньову фазу 19-23 січня, і початок кінця режиму – 18-22 лютого.

Тепер стало зрозумілим, чому Янукович, втікши з Києва, не виступив на Форумі у Харкові, нібито присвяченому антимайданівським діям. Чому він не взяв участі у заході, який міг би зібрати, збити довкола Януковича значний антимайданівський загал.

Невже, просто побоявся?

За такої кількості прибічників… Навряд чи…

Просто це було вже нікому непотрібно. В Москві.

Навіщо об’єднуватись, гуртуватись довкола нікчемного зрадника, як сказав Єфремов, якщо можна робити те саме, але довкола потужного і гарного лідера Євразійського світу, "русскава міра" – ВВП.

Власне, нейтралізувавши Януковича, Путін відкрив собі дорогу не лише до анексії Криму, а до можливого захоплення України. Чи, принаймні, східної її частини.

За наявності легітимного, за словами Путіна, президента з електоральним ядром саме у Криму і на Півдні-Сході, це зробити було просто немислимо!

А за відсутності Януковича, практично всі ті, хто привів його до влади у 2010-му, залишились без ідеологічного провідника. Хто ж боронитиме їх від "бандерівців"? Від Заходу? Від "насильницької українізації"?

Звісно ж – Путін.

Показовою в цьому плані є ситуація з кримськими регіоналами, які майже одностайно "лягли" під ВВП. Дуже не хочеться, щоб таке повторилось на півдні та сході нашої країни…

І, загалом, дуже НЕ хочеться, щоб усе брехливе, нікчемне і облудливе, що пов’язано з імперськими прагненнями згаданого вище політичного персонажа, ставалось…

Роман Чайковський, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування