Що вчинили Путін & К° щодо України?
Для виправдання агресії Росії в Україну президент сусідньої держави посилається на федеральний закон від 24 травня 2009 року, з наступними змінами, №99-ФЗ "О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом".
Вочевидь, для нього буде цікаво дізнатися, що в державі, де проживають ці "соотечественники" також діють закони, один з яких – це Кримінальний кодекс. Він, зокрема, передбачає, що іноземці, які вчинили злочини за межами України, підлягають відповідальності за тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
Ця норма є виразом так званого принципу "довгої руки", яким неодноразово користувався Ізраїль при переслідуванні нацистів. На ньому побудований Акт Патріот, який невід'ємною частиною проголошеної США світової війни з тероризмом. Здається, що президент сусідньої держави та його поплічники саме "напросилися" на його застосування й за дії щодо України – агресію, що розпочалася в лютому 2014 року.
Кримінально-правова оцінка цих дій має багато складових. Серед них чільне значення має оцінка поведінки тих осіб, які безпосередньо розв'язали неоголошену війну проти України, насамперед президента Росії – головнокомандувача. Оскільки мова йде про діяння злочинні, то навряд чи варто називати цю особу "паном", "добродієм". Нехай вже звикає до звертання "гр-н Путін".
Які ж діяння, передбачені КК України, ним вчинені? Їх є цілий букет.
Насамперед, гр-ну Путіну має бути інкриміноване порушення статті 437 ККУ "Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни".
Звісно, що детальний аналіз наявності складу цього злочину виходить за межі цієї публікації, а доведення наявності конкретних ознак складу злочину – прерогатива органів досудового слідства. Та більшість із таких ознак лежить на поверхні, їх наявність видається аксіомою.
Відомо, що поняття агресії наводиться в резолюції ХХІХ сесії Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року. А виявляється ж агресія в різноманітних діях, серед яких явно ті, що мають місце щодо України:
– вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка воєнна окупація. Вхід в Україну десятків тисяч російських військовослужбовців зі зброєю та військовою технікою без будь-яких правових підстав, із застосуванням сили щодо українських прикордонників та митників є очевидним свідчення вторгнення;
– блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави. Затоплення росіянами суден на шляху виходу українських кораблів у море є яскравим виявом такої блокади;
– напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили. Навряд чи в когось виникають сумніви, що зайняття місць дислокації українських військових підрозділів, заволодіння зброєю, усіляке перешкоджання виконанню своїх обов'язків, блокування тощо й становить собою напад;
– застосування збройних сил однієї держави, що перебувають на території іншої держави за угодою із приймаючою державою, на порушення умов, передбачених угодою. Очевидно, що угоди України та Росії про тимчасове перебування російського флоту в Криму аж ніяк не передбачають його участь у ворожих діях проти збройних сил України, наругу над українськими громадянами та міжнародними спостерігачами.
Слід відзначити, що наявність агресивних воєнних дій у відповідних міжнародних актах зовсім не пов'язується із застосуванням зброї. Тому відсутність поки що пострілів, артобстрілів, штикових атак зовсім не говорить про те, що війна не ведеться.
Не так і важливим для правової оцінки є те, особисто гр-н Путін не перетинав кордонів України в складі військових формувань Росії, не блокував українські військові частини, не знущався з їх командирів, не відбирав зброю. Адже це не означає, що він не вчиняв планування, підготовку або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту.
Дії верховного головнокомандувача відрізняються від тих, які вчиняють рядові та сержанти, офіцери та генерали. Більше того, відповідно до відомого ще із часів римського права правила, той, хто повинен зупинити іншого й не зробив цього, відповідає як і той, хто діяв.
Тому Путін несе відповідальність як виконавець і щодо дій, вчинених підпорядкованими йому особами.
Свого часу Ленін – попередник і натхненник Путіна – писав, що про реальні наміри й помисли особи свідчать її дії. Оскільки агресивні воєнні дії щодо України фактично відбуваються, розпочатися вони не могли самі по собі, а лише по волі й у результаті свідомої поведінки того, хто керує російськими військами – то це вказує на те, що й були вчинені конкретні дії щодо планування, підготовки або розв'язування агресивної війни, перша частина 437-ї статті КК, та ведення агресивних воєнних дій, друга частина.
Вчиненням злочину, передбаченого другою частиною 437-ї статті ККУ, посягання гр-на Путіна щодо України не обмежуються.
Серед його діянь, відповідальність за які встановлена українським кримінальним законом, є й дії, передбачені 438-ю статтею КК "Порушення законів та звичаїв війни". У диспозиції частини першої цієї статті, вказано і на такі діяння, як "інше порушення законів та звичаїв війни..", "віддання наказу про вчинення таких дій".
Самі ж "інші порушення законів та звичаїв війни" включають, зокрема, застосування заборонених методів ведення війни, зокрема, віроломство. Його загальновизнаним виявом є симулювання володіння статусом цивільної особи, або некомбатанта – про це однозначно сказано в 37-й статті вказаних Додаткових протоколів.
Людина без розпізнавальних знаків на військовій формі, але яка прямо визнає, що вона з російської армії, як і незліченна кількість їй подібних "зелених чоловічків" із наявними лише в російській армії військовим спорядженням, зброєю, технікою – більш ніж наглядний вияв того, що в агресивних воєнних діях беруть участь російські військові без належних розпізнавальних знаків. А це – явне віроломство.
З урахуванням поширеності відповідних дій не доводиться говорити про те, що вони відбуваються без відома верховного головнокомандувача окупаційного війська.
Не можна оминути ще й того, що гр-н Путін не обмежився посяганнями на українських громадян та їх інтереси. У його "доробку" ще й делікт, передбачений статтею 444 КК України "Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист".
Ця стаття передбачає напад на цих осіб із метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, та погрозу вчинення відповідних дій. А що, як не напади на представників ООН, ОБСЄ, погрози, обстріли автомобілів, змусило їх припинити виконання функцій міжнародних спостерігачів?
Громадянин Путін, певно-таки, особисто пострілів не здійснював і, можливо, навіть не віддавав вказівок не допускати представників міжнародних організацій до Криму. Але керівник військової сили, що окупувала іноземну територію несе повну відповідальність за все, що там чиниться.
У діях гр-на Путіна вбачається ще цілий ряд діянь, які прямо передбачені ККУ та становлять собою тяжкі чи особливо тяжкі злочини проти прав та свобод громадян України та інтересів України.
У зв'язку із кримінально-правовою оцінкою дій гр-на Путіна, вчинених щодо України, принципово важливим є врахування того, що він як глава держави та головнокомандувач її збройних сил опирається на розвинений чиновницький апарат, має численних виконавців. При цьому такі особи:
– становлять собою стійке об'єднання багатьох осіб, в усякому разі їх є п'ять і більше;
– згуртувалися в ієрархічне об'єднання, а гр-н Путін стоїть на чолі цієї структури;
– зорганізувалися за попередньою змовою. Адже плани воєнної агресії щодо України Путін & К° виношували не один рік;
– об'єдналися задля є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.
А якщо вказані вище ознаки наявні, то є всі підстави сказати, що відповідно до четвертої частини 28-ї статті ККУ, гр-н Путін та його подільники становлять собою злочинну організацію.
Із цього випливає ще один не зовсім приємний для учасників, а, особливо, керівників такої організації висновок. Відповідно до першої частини 30-ї статті КК "Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації" такі особи підлягають кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися їх умислом.
Тому гр-ну Путіну та його поплічникам треба бути готовими відповісти й на питання щодо захоплення госпіталю, блокування військових об'єктів, залякування та спроби підкупу українських офіцерів, за незаконні обшуки пасажирів на вокзалі й, навіть, за пограбування майна журналістів та жителів Криму, вчинені завезеними з Росії "козаками" та російськими вояками без розпізнавальних знаків на однострої.
Так чи інакше, встановити весь обсяг обвинувачення гр-на Путіна за дії, вчинені щодо України, як і коло підозрюваних – справа досудового слідства. Хотілось би, щоб воно пройшло об'єктивно й неупереджено, а підозрюваному було забезпечено право на захист.
Не думаю, що випускник юридичного факультету Ленінградського університету впорається із цим сам. Надто вже він звик до сваволі, а не до рівноправного змагання. Краще, щоб його захист забезпечили більш кваліфіковані правники.
Нарешті, чи не утопія все, про що написано вище.
Будемо сподіватися, що Бог не лише добрий, але й справедливий. І його справедливість полягає й у тому, що люди спочатку стають перед судом земним, закінчують так, як вони на це заслуговують.
Доля людська незвідана. Можливо, і гр-ну Путіну за все ним вчинене щодо України доведеться не один рік повертатися обличчям до стіни перед тим, як увійти в двері, представляючись, чітко перелічувати статті КК України, за які відбуває покарання та називати, скільки залишилося до кінця строку.
Можливо, це станеться після відвідин того європейського міста, яке наш колишній президент називав "Гага", і тому в звинуваченні будуть статті не КК України, а статті Статуту Міжнародного кримінального суду. За своїм змістом вони не відрізняються – злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку переслідуються по всьому світу.
А кримінально-правова оцінка дій, вчинених названим вище персонажем, як злочинних, має ще один дуже простий юридичний наслідок. Вона дає право кожному потерпілому безпосередньо після вчинення злочину на затримання злочинця, у тому числі й із заподіянням йому шкоди відповідно до статті 38 КК "Затримання злочинця". Хочеться звернути увагу на таке:
– потерпілим від дій гр-на Путіна вправі вважати себе кожен громадянин України. Отже, кожен із них може й реалізувати право на затримання;
– "безпосередньо" після вчинення злочину зовсім не означає "негайно". Безпосередньо означає, що між вчиненням злочину та затриманням не було проміжних дій органів влади, які прийняли щодо особи процесуальне рішення. Кінцевим же моментом затримання є сплив строку давності за відповідний злочин. У розглядуваному ж випадку строки давності не застосовуються;
– ухилення від затримання є підставою для застосування примусу щодо затримуваного. Заподіяння легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень у такій ситуації буде завжди в межах необхідності. Але навіть тяжке тілесне ушкодження або смерть затримуваного може, залежно від конкретних обставин, бути виправданою, адже йдеться про затримання особи, яка вчинила особливо небезпечні посягання.
Побажаємо всім, хто вчинив і вчиняє злочини проти громадян України та інтересів України, перебуваючи поза її межами, справедливого правосуддя. І чи не найкращий спосіб його досягти – самому вчасно здатися.
Громадянине Путін & К°, ви ж чули вираз: "Раніше сядеш – раніше вийдеш!" То, чи не пора взятися за розум і не вчиняти злочини проти України і Українців?
В'ячеслав Навроцький, українець – а, отже, "фашист, бандерівець"; професор, спеціально для УП
