Ще одна криза
Уже сьогодні потрібно розуміти, що військово-політичний конфлікт у Криму не тільки матиме згубні політичні та економічні наслідки, але й може стати найбільшою гуманітарною катастрофою для України із часів аварії на Чорнобильській АЕС.
У чому ж полягає ця катастрофа?
Уже якийсь час у ЗМІ розповсюджується інформація про "біженців" із Криму, що перебираються до безпечніших регіонів України. Наразі масштаби цієї проблеми дозволять впоратися з нею на рівні громадських ініціатив.
Однак що ж буде, якщо кількість "біженців" перевалить за декілька тисяч, а може й за декілька десятків тисяч? Навряд чи Україна готова до такого роду випробування.
Українська система інтеграції та роботи з "класичними" біженцями заледве справляється з невеликим, за мірками європейських країн, потоком біженців та осіб, що потребують додаткового захисту.
Звісно, треба розуміти, що ситуація з "біженцями", про яких говорять в українських ЗМІ, є трохи іншою – вони є громадянами України, володіють українською чи російською мовою, є повністю інтегрованими в українське суспільство. Проте ключові питання, а саме забезпечення необхідної інфраструктури, питання виділення необхідних коштів та відсутність механізмів роботи з ними, – є вкрай нагальними.
Почнемо з визначення: люди, що переїжджають із небезпечних районів країни в більш спокійні, не є біженцями в юридичному сенсі цього слова.
Наразі ці люди є "внутрішньо переміщеними особами", ВПО, – Internally displaced persons, IDP – та не підпадають під юрисдикцію інституцій, які відповідно до свого статусу займаються біженцями: наприклад, Управління верховного комісара ООН у справах біженців, УВКБ ООН.
Різниця між біженцями та ВПО в спрощеному викладі є досить зрозумілою.
Щоб мати можливість отримати статус біженця, особі необхідно перетнути кордон, потрапити в іншу країну.
ВПО, що тікають від військових конфліктів, природних чи техногенних катастроф і при цьому не перетинають кордон з іншою державою, залишаються в межах країни, громадянами якої вони є.
Загалом у всьому світі нараховується 28.8 мільйонів ВПО, що змушені змінювати місце проживання через спалахи насильства чи військові конфлікти.
У контексті української ситуації основною проблемою є не питання дефініції чи відвідної юрисдикції – а те, що Україна навіть і близько не готова до розгортання найгіршого сценарію. Військові конфлікти, що мали місце на пострадянському просторі, демонструють усю складність ситуації, у якій може опинитися Україна. Відповідно до даних Центру моніторингу внутрішніх переміщень, через Карабаський конфлікт з вірменської сторони нараховується близько 8.400, а зі сторони Азербайджану – 597.000 ВПО.
Придністровський конфлікт 1992 року спровокував появу близько 80 тисяч біженців та близько 51 тисячі ВПО. Потік біженців із Придністров'я в першу чергу зачепив Україну, яка показала неготовність до прийому значної кількості таких осіб, близько 62 тисяч біженців.
На момент розгортання конфлікту в Україні ще не було нормативного акту, який регулював би питання щодо біженців. Тому українській владі довелося реагування на ситуацію в умовах відсутності відповідних документів та без продуманого плану дій.
Щоб убезпечити себе та бути готовим до найгіршого сценарію, який може розгортатися в Криму, та гуманітарних наслідків таких подій, особливо в контексті переміщення осіб, уже зараз потрібно виконати ряд завдань.
Я б радив почати з 3 першочергових заходів:
– Оцінити наявні інфраструктурні та фінансові ресурси, які можна буде залучити у випадку появи значної кількості внутрішньо переміщених осіб;
– провести широкі консультації щодо шляхів реагування на можливу гуманітарну кризу. Потрібно залучити як і урядові структури, так і міжнародні організації, що мають досвід роботи з біженцями та із внутрішньо переміщеними особами – Державна міграційної служба України, УВКБ ООН, Червоний Хрест, та інші. Вкрай важливо залучити до цих консультацій громадські ініціативи, що вже зараз працюють із внутрішньо переміщеними особами;
– Підготувати стратегію дій у разі виникнення такої ситуації та переглянути наявні програми інтеграції, які повинні містити конкретні плани щодо переміщення, забезпечення засобами, необхідними для існування, безпеки та інтеграції ВПО.
Тарас Доронюк, Центр дослідження суспільства, спеціально для УП
