Головнокомандувач з Ростова…
Під час свого другого пришестя-брифінгу в Ростові-на-Дону 11 березня президент-утікач Віктор Янукович, який перебуває у міжнародному розшуку за злочини проти людяності, нічтоже сумняшеся заявив, що він і далі залишається Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Чи відомо кремлівським спічрайтерам, що Постановою ВРУ №2233-XII від 25 березня 1992 року в дію був введений закон "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" – у нинішній редакції – закон про військовий обов’язок та військову службу.
У статті 18 "Звільнення від призову на строкову військову службу" чітко зазначено: "Від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни України: …які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт, у тому числі із звільненням від відбування покарання".
Питання до юристів, до Конституційного суду: чи могла/може бути Верховним Головнокомандувачем ЗС людина, яка була двічі судима, просиділа у в'язниці за кримінальні злочини і в якої судимості було знято?
До слова. На серйозні психічні/психологічні зміни у людей, котрі були ув’язнені, звернув увагу Олег Покальчук у статті "Отмотав однажды срок..." ще 2004 року.
"У Януковича є особливий страх. Страх фізичного знищення. Це я ще пам’ятаю від часів, коли я працював з ним дуже тісно. У Партії регіонів він дуже жорстко цього боявся", – ділиться своїми спостереженнями Тарас Чорновіл.
Не менш цікава характеристика від Вадима Васютинського, доктора психологічних наук, професора, завідувача лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук: "Однією з головних рис Віктора Януковича з психологічного погляду є невпевненість у собі.
…Невпевненість Януковича виявляється в обережності – у словах, у діях, – особливо в тих ситуаціях, які набувають публічного змісту.
Причина, мабуть, у його життєвому досвіді. Можна з певною іронією згадувати, так би мовити, кримінальну юність гаранта, але не тільки – власне, весь шлях боротьби, проривання до влади цього хлопчика з єнакіївських околиць був наповнений очікуванням певних небезпек, підступів тощо.
Він пройшов добру школу – школу недовіри.
Мабуть, це ще від дитячих комплексів. Цілком імовірно, він провів дитинство в соціальних низах і в таких умовах, з яких хочеться вирватися, а також які формують у багатьох людей відчуття сорому – я гірший.
Особа може позбутися тих умов, але комплекси, які сформувалися в дитинстві, залишаються назавжди.
…Гарант намагається демонструвати, що є розумним, культурним, розвинутим, освіченим дядьком, а насправді він є недовченим, некультурним, недорозвинутим, у певному розумінні, звичайно".
І насамкінець. Ще в сиву давнину людство прийшло до висновку, що існує закономірний зв’язок між прагненням до влади і тією чи іншою, явною або прихованою "ущербністю людини". Так казав Фромм.
Приміром, у Біблії в Книзі Суддів чітко простежується саме ця думка – думка про ущербність як мотивацію до дій, котрі приведуть того чи іншого індивіда до вершин влади. Так, сенс Притчі про вибір царя в тому, що влада – талан гірших.
Тож мав рацію Пол Самуельсон, стверджуючи, що "нормальна влада бореться за нормальні стандарти життя, а ненормальна влада бореться за владу".
Олег Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, для УП
