Не гра в хуцпу
Останні кілька днів відкрила для себе єврейське слово "хуцпа". Схоже, воно має шанс увійти в наш лексикон поряд з "тітушками", "папєрєдніками" та "кровосісями". Як стверджує журналіст Юхим Штейнгель, а йому в цьому можна довіряти, "Хуцпа" – це "особливо цинічна, підла, нахабна брехня", "верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента".
Власне, практика хуцпи давно стала головним інструментом маніпуляцій у руках влади. І не лише у випадку, коли розводять, "як кошенят", депутатів під час голосування.
Візьміть будь-яке політичне ток-шоу: на кожен тверезий аргумент з одного боку дається абсолютно протилежний аргумент з іншого. При чому – саме кардинально протилежний.
Хто пам'ятає математику й теорію додавання чи віднімання векторів, мене зрозуміє: якщо додати чи відняти різнонаправлені вектори – буде хоч якийсь, а результат. І лише додавання двох рівних, але протилежно спрямованих векторів у сумі дає нуль.
Щоб у голові простого обивателя, не схильного до складних математичних обчислень, у кінцевому результаті додавання правди й неправди лишався повний нуль.
Особливо буйним цвітом розрослася практика хуцпи останнім часом. Свою майстерність проявляють як політики, так і "експерти" різних мастей.
Побили "Беркути" студентів 30 листопада, організували провокацію 1 грудня, покалічивши масу журналістів і випадкових людей – одразу пішли "компетентні" розмови про те, що це все справа рук опозиції, оскільки протест уже затихав, а це потрібно було для мобілізації прибічників.
Яким чином могла опозиція давати накази "Беркуту", лишається загадкою.
Однак фішка запущена, у головах у людей – каша, у народі – бурхливі дискусії, базовані на вбивчому аргументі: "Я ж сам чув, як казали по телевізору".
Побили Таню Чорновол, яка готувала матеріал про новий маєток Януковича. Хто винен? Правильно – невістка. Тобто – опозиція. Щоб підняти градус лютої ненависті до влади. Заодно запускається версія про причетність до цього братів Кличків, які на світанку своєї кар'єри були учасниками однієї з ОЗГ, організованих збройних груп.
Цю інформацію тоді перепостили багато інформаційних агенцій.
А от слова генерала Володимира Дахновського, екс-співробітника столичного УБОЗу, який боровся з київськими рекетирами з 1989 по 2001 роки, який спростовував причетність Кличків до рекету, а заодно вказував на цікаві сторінки біографії одного з нині діючих народних депутатів, лишилися практично не поміченими.
Як і те, що за місяць після того невідомі (знову – опозиція?) кидають пляшку із запалювальною сумішшю у вікно дитячої кімнати Володимира Дахновського, а пожежна на виклик не приїжджає.
Викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького? Ви забули, що це теж справа рук опозиції? Або невстановлених осіб, яких так посилено розшукує міліція, скаржачись, що Ігор та інші побиті активісти не надто охоче йдуть на контакт із ними.
А як вам спроба "організації масових безпорядків" із боку активістів "Автомайдану", які патрулювали нічні вулиці столиці, виловлюючи там ватаги звезених із регіонів і контрольованих тією ж міліцією "тітушків"?
А звинувачення в "побитті" кремезних беркутівців невисоким Олександром Кравцовим, якого дві години тримали на колінах на снігу?
Далі, як то кажуть, маразм кріпне.
Після того як на Грушевського з'явилися перші жертви, у яких лікарі констатували вогнепальні поранення, і припустили, що серед "Беркуту" працюють снайпери, "експерт"-регіонал Євген Балицький висловив "компетентну" думку із приводу того, що тут не обійшлося без снайперів НАТО. А ще один нардеп ПР, Царьов пішов далі – почав стверджувати, що й Нігояна, і Жизневського вбили поза Майданом, а на Грушевського принесли вже їхні трупи.
Після появи відео зі знущаннями над роздягненим козаком Михайлом Гаврилюком з'явилися коментарі, що беркутівці "рятували чоловіка від самоспалення", оскільки, мовляв, його одяг був просякнутий бензином і міг спалахнути – весь, навіть труси, врятувалися лише шкарпетки.
На кадри з побитим Дмитром Булатовим міністр (!) МЗС Леонід Кожара зауважує, що чоловік "у нормальній формі, лише подряпина на щоці".
Але в черговий раз усіх перевершила красою гри наша доблесна міліція, яка, після того як за три дні вогнем було знищено більше півсотні автомобілів, які брали участь у "відвідинах" Межигір'я – показала всім відео допиту грузиномовного чоловіка, який зізнався, що завдання палити машини активістів автомайдану й журналістів він отримав… "від чоловіка в масці на 5 поверсі Будинку профспілок".
Тобто, у головному штабі Майдану, органічною частиною якого є Автомайдан.
Але вражає навіть не це.
Вражає те, скільки інформаційних агенцій та сайтів перепостили й продовжують перепощувати цю…, даруйте, хуцпу разом із відео, люб'язно наданим силовиками.
Просто так, без жодних коментарів.
І ніхто навіть не задався питаннями: а чи справді цей чоловік говорив те, що озвучив перекладач? Звідки він узявся в Києві і як жив досі, не знаючи ні української ні російської мов? Чому міліція зловила саме його, а всіх інших – ні? Чи має він відношення до так званого "Червоного сектора", який теж зізнався в злочині й чи затримали когось із тих паліїв?
Колеги, я розумію, для чого це все тим, хто зараз гарячково намагається зберегти пристойну мармизу при препаршивій грі. Я можу припустити, що ретрансляція цих псевдосенсацій може на деякий час підвищити рейтинг видань.
Але ж має бути якийсь кодекс честі!
Це той випадок, коли варто поступитися журналістськими стандартами про "другий голос". Бо це не "інша точка зору", до якої апелюють журналістські стандарти, а – читай вище – хуцпа – "особливо цинічна, підла, нахабна брехня", "верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента".
Тому пропоную всім, хто поважає себе й свою професію, оголосити бойкот брехунам і цинікам і звільнити ефір від цієї хуцпи.
Просто почати фільтрувати їхній базар і перестати ретранслювати відверту брехню, хоч би з яких сановних вуст вона не виходила. Не запрошувати до студії тих, від кого, крім маніпуляції фактами, нічого чекати. Може, тоді в головах бідного люду трішки щось проясниться. І Майдан з Антимайданом легше знайдуть спільну мову – проблеми ж у всіх однакові, і створює ці проблеми – влада.
Та й наші визнані майстри хуцпи, відчувши, що брехня не проходить, може, менше брехатимуть.
Зрештою, варто нагадати, що журналістика – це четверта влада. Давайте спробуємо нею бути.
Наталка Позняк-Хоменко, спеціально для УП
