Законний шлях відновлення конституційного ладу

На сьогодні є кілька легітимних шляхів відновлення парламентсько-президентської форми правління в Україні.

Тієї форми, яка діяла майже п'ять років після внесення змін до Конституції 8 грудня 2004 року, тобто до антиконституційного рішення Конституційного cуду, датованого 30 вересня 2010-го.

Отже, механізм.

1. Перш за все, сам КСУ може відкрити нове провадження про виявлення нових обставин у справі, які не були предметом розгляду, але які існували на час розгляду й прийняття рішення або дачі висновку по справі. Це стаття 68 закону про КС.

Власне, підстав і обставин достатньо. Але сьогодні відсутні ознаки того, що КСУ без "відмашки" готовий самостійно відкрити нове провадження в справі.

2. Активно пропонують і обговорюють інші можливі шляхи вирішення проблеми. Скажімо, ухвалення Верховною Радою акту про відновлення дії Конституції в редакції від 8 грудня 2004 року.

Вважаю абсолютно припустимим і виправданим застосування такого способу відновлення конституційного ладу в умовах відсутності готовності президента, КСУ, кваліфікованої більшості парламенту виправити чи скасувати наслідки антиконституційних дій, що призвели до узурпації влади й глибокої кризи.

3. Після системного аналізу положень Конституції, рішень КСУ, є впевненість у прийнятності й легітимності й ще одного способу відновлення парламентсько-президентської форми правління.

Ідеться про прийняття законопроекту №4180 "Про внесення змін до Конституції України" (в редакції від 23 червня 2004) шляхом голосування за нього на наступній черговій сесії Верховної Ради не менш як 2/3 голосів народних депутатів від конституційного складу ВР.

Когось може здивувати ідея завершення конституційного процесу внесенням змін до Основного закону майже через десять років після попереднього схвалення законопроекту.

На цьому я зупинюся дещо пізніше. А зараз доречно нагадати, що КСУ в 2010 році не зупинила та обставина, що вже майже п'ять років Конституція діяла в новій редакції, а закон, який він визнав неконституційним і зміст якого став "тілом" Конституції, припинив існування.

Тож, уже майже чотири роки функціонує система влади, наділена нелегітимними узурпованими повноваженнями.

Тільки події останніх двох місяців примушують сьогодні реагувати владу, опозицію, фінансово-політичну й правничу "тусовку" на неприпустиме існування в цивілізованому середовищі такого явища як цинічне ігнорування владою Конституції, конституційного закону, прав і свобод громадян.

Нагадаю, що КСУ своїм рішенням від 30 вересня 2010 визнав таким, що є неконституційним, закон про внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004, №2222-4, у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

Констатуємо лише факти, що їх назвав КСУ.

Законопроект №4180 "Про внесення змін до Конституції України" був попередньо схвалений 23 червня 2004 року й направлений до Конституційного суду, який надав на нього "висновок" від 12 жовтня 2004.

Під час подальшого розгляду законопроекту №4180 парламент перед остаточним голосуванням вніс у нього поправки (зміни) – але на новий "висновок" до КСУ не направив, а розглянув і ухвалив 8 грудня 2004 року як закон №2222-4.

Крім цього, КСУ вважав порушенням Верховною Радою те, що було застосоване так зване "пакетне голосування" – одночасно з названим законом парламент голосував і за "звичайний" закон про вибори президента при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року.

Тобто, якби Верховна Рада повторно звернулася за висновком до КСУ й проголосувала остаточно за закон про зміни до Конституції, претензій до процедури внесення змін до Основного закону не було б.

Нагадаю, що відповідно до статті 155 Конституції, процес внесення змін до неї, якщо вони не передбачають внесення змін до розділів І, ІІІ й ХІІІ, має здійснюватися у два етапи:

1) попереднє схвалення проекту закону більшістю від конституційного складу Верховної Ради;

2) прийняття законопроекту не менш як двома третинами від конституційного складу ВР.

Законопроект №4180 "Про внесення змін до Конституції України" було попередньо схвалено 23 червня 2004, відповідно до 155-ї статті Конституції. "Висновок" КСУ щодо цього законопроекту було надано 12 жовтня 2004 року.

Тож Верховна Рада має достатні підстави для остаточного прийняття на черговій сесії парламенту попередньо схваленого законопроекту №4180, проголосувавши за нього не менш як 2/3 від конституційного складу парламенту.

Усім відомо, що "повернення" дії Конституції в редакції 1996 року не приймалося з необхідністю дотримання конституційно встановленої процедури й законів.

Коли ж стоїть питання про відновлення конституційного ладу – це має відбуватися, безумовно, у легітимному руслі, яке захаращене псевдо-нормативним мулом і уламками тієї ж Конституції.

Пошук правових, легітимних шляхів подолання неправових наслідків дій суб'єктів влади примушує звертатися навіть до тих фактів, які вже "дрімають" майже десять років, але є необхідними елементами "фактичного складу" процесу внесення змін до Конституції.

Це – попереднє схвалення законопроекту №4180 і "висновок" КСУ від 16 жовтня 2004.

Тож залишається провести парламентом остаточне голосування.

Чи здатна формула "якщо на наступній черговій сесії", закріплена в статті 155 Конституції, поставити під сумнів належну легітимність такого голосування?

Вважаю, що ні. Чому?

8 грудня 2004 року Верховна Рада в так званому "пакеті" попередньо схвалила ще й законопроект №3207-1 "Про внесення змін до Конституції України", щодо вдосконалення системи місцевого самоврядування. 7 вересня 2005 КСУ надав "висновок" на цей законопроект.

23 грудня 2005 парламент під час його розгляду на предмет остаточного прийняття вніс у текст проекту №3207-1 окремі зміни й повторно направив у КСУ для отримання його "висновку".

"Висновок" КСУ на законопроект №3207-1 надав 15 січня 2008 року – більше як через 2 роки після направлення йому законопроекту.

Якби КСУ вважав, що остаточне прийняття змін до Конституції може здійснюватися виключно на наступній черговій сесії Верховної Ради після сесії, на якій відбулося попереднє схвалення відповідного законопроекту, він звернув би увагу парламенту на необхідність повторного його розгляду й схвалення.

Але цього не сталося.

Таким чином, категорія "на наступній черговій сесії" має розглядатися як правило, що не дозволяє на одній і тій же сесії попередньо схвалювати й остаточно приймати зміни до Конституції.

У своєму "висновку" 15 січня 2008 року КСУ, окрім усього, наголосив, що "законопроект № 3207-1 не був предметом голосування у Верховній Раді для його прийняття не менш як двома третинами від її конституційного складу, а тому відповідає вимогам статті 158 Конституції України".

Інакше кажучи, КСУ не бачив перепон для остаточного прийняття змін до Конституції вже на шостій "наступній черговій сесії" парламенту.

Отже, сьогодні Верховна Рада легітимним голосуванням за законопроект №4180 не менш ніж двома третинами від свого конституційного складу здатна відновити парламентсько-президентську форму державного правління. І це унеможливить подальше продовження концентрації влади в одного з її суб'єктів.

Крім того, актом такого голосування виконає одну з основних вимог представників громадянського суспільства й опозиції – ліквідує псевдоконституційні засади авторитарного правління.

Тільки після цього можна "удосконалювати" конституційну матерію.

Не змінивши систему влади, подальша робота в цьому контексті буде процесом "удосконалення" Конституції, антиконституційно "відновленої", а значить –легітимацією узурпації влади.

До слова, серед народних депутатів і в експертному середовищі поширена думка, що відновлення парламентсько-президентської форми правління потягне дострокові парламентські вибори.

Це зовсім не обов'язково.

Формування коаліції депутатських фракцій потребуватиме узгодження політичних позицій фракцій, до складу яких у цілому має входити більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Депутати-мажоритарники зможуть безперешкодно входити до коаліції, навіть не будучи членами фракцій.

Щодо цього є рішення КСУ від 2010 року.

Лише якщо протягом 30 днів не буде сформовано парламентську коаліцію, або протягом 60 днів після відставки уряду не буде сформовано кабмін – його формуватиме парламент, а не президент – чи, "вічна норма" – якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не зможуть розпочатися – можливе дострокове припинення повноважень парламенту.

Головне, що Верховна Рада має реальну можливість відновити конституційний лад у державі, створивши цим вагому підставу для якнайшвидшого погашення джерела конституційної й суспільно-політичної кризи.

Віктор Мусіяка, спеціально для УП