Народження нового світового "П..."
…Хочеться написати "нового світового Порядку" – бо, по суті, так воно і є. Але від "порядку" тхне коричневим. Скоріше – "нового світового Прикладу".
Бо зараз тут, на Майдані, ми дали світові якщо й не зовсім новий, але дуже цінний приклад, поставивши питання, на які ще довго будуть шукати відповіді в різних країнах по всьому світу. Кожний у цьому прикладі буде бачити щось своє: політик – своє, сотник із Майдану – своє, ті, що стояли там, – своє, ті, що дивилися по ТБ, – своє.
Ось, що побачилось мені в тих питаннях, що постали.
1. Навіщо нам партії?
Зараз розпочнеться, дай Бог, новий політичний процес. Що, йти старими шляхами, розбудовуючи вже нові партії, штампуючи нові програми зі схожим змістом? Навіщо? Коли маємо зовсім нову реальність. 20 років ми йшли шляхом партійного будівництва – і до чого ми дійшли? Реально працюючих партій одна-дві, а ті, що є, непопулярні.
Майдан прагне контролю над усіма процесами, і він виборов це право. "Загроза однопартійності", – скажете ви, і будете праві. З іншого боку, Майдан – стихійно сформований потужний громадський рух, який зараз, як ніколи, транслює голос народу, намагається втілити в життя народну уяву про устрій та порядок у державі. І, що вкрай важливо, реально може все змінити.
Ці зміни мають бути керованими та спрямованими в правильне русло державного розвитку, а не сповзання в бік усіляких диктатур. Треба думати, вивчати історичні приклади в нас та в них – та швидко знайти Майдану місце в суспільно-політичній системі країни.
Майдан треба інституалізувати – як, мабуть, головний контролюючий орган над діяльністю влади. Але Майдан має усвідомлювати свою роль і дати можливість іншим структурам влади робити свою роботу.
Отож, навіщо нам партії в розумінні останніх 20-ти років?
2. Навіщо нам армія?
Зрозумійте мене правильно – армія потрібна. Але. За останні роки всі силові структури перетворилися на монстра, який зжирає бюджетні, а отже – наші з вами кошти. І всі ми побачили останніми днями обличчя цього монстра.
Утопізм, але – хай буде Військо, із головною місією – забезпечення спокою громадян. Захищати країну і її громадян. Щоб злити докупи всі сьогоднішні МВС, ВВ, МНС, погранців із самим Міноборони. Щоб їх було небагато – але діяли, як морпехи або легіон.
Набрати у Військо за конкурсом найкращих хлопців. Щоб служити там рвалися школярі. Щоб зарплатня була достойна. Щоб генерали були підтягнуті та тверезі. І ніякої горілки. Взагалі!
3. Навіщо нам ЗМІ?
Це вже точно питання майбутнього. Принаймні, як показали події, ТБ усе ще відіграє велику роль. Але – визначальну роль у нашій революції зіграв Інтернет, свідомо пишу з великої літери, Twitter та Facebook. Новітні технології рулять.
І, не працюючи на рекламу мобільного зв'язку, акцентую: моя думка – інтернет, особливо – мобільний, зіграв дуже велику роль у перемозі Майдану. На формування провладної підтримки на Сході та Півдні дуже вплинуло проросійське та російське телебачення, але також дуже сильно – відсутність доступу широкого загалу до інтернету.
4. Таке болюче мовне питання.
Я, російськомовна, родом із Луганська, не вагалася, якою мовою ділитися думками з вами.
Але – навіщо ставити мовне питання взагалі?
Хай його ставили в минулому ті, хто вже далеко, підігруючи Росії. Державна підтримка всіх мов, на яких розмовляють громадяни країни! Повага до всіх мов! А державні структури – працюють українською! А учням у школах – гарантувати умови для вивчення 4-5 мов на вибір, і – хай обирають самі. Усе!
Оце все про новий "П…" надумалось, коли їхала в метро, яке знов пішло, дивилась в обличчя людей, дещо розгублені, але – не такі, як раніше.
Чи то такі вони здавалися у світлі вже майже весіннього сонця?
У цих моїх думках багато романтизму, мабуть. Але наша країна опинилась в унікальному становищі. Розвинені демократії Америки та Заходу не можуть дозволити собі такі думки, розумно плекаючи цементуючу традицію.
А ми – можемо. Бо ще будуємо, ще – на шляху.
І це буде тільки наш Шлях!
Інна Безгинська-Таран, спеціально для УП
