Час тилових щурів?
Україна в жалобі за безсмертною Небесною Сотнею. Сотня відійшла у вічність, але 20 лютого 2014 року перетворила тримісячну Революцію гідності на переможну.
У жалобні дні серце дужче стискають сумні слова з пісні "Не спи, моя рідна земля" гурту "Мандри" про те, що у світлі далеких зірок в очі нам дивляться з темних небес загиблі герої, що віддали життя за наше майбуття.
Перелом наступив. Не вітчизняні чи зарубіжні політики змінили хід історії, а трихвилинний сповнений болю виступ відважного сотника у військовому камуфляжі ‒ 26-літнього економіста Володимира Парасюка зі Львова.
Увечері 21 лютого на Майдані від імені своєї бойової сотні він поставив жорсткий ультиматум умиротвореній реєстровій опозиції: до десятої ранку Віктор Янукович повинен покинути президентський пост... І Янукович канув у Лету. Досі шукають.
Владний табір охопила деморалізація. Поспішно покинули Київ каральні підрозділи, звезені з різних регіонів. Верховна Рада змінила своє керівництво і конституційний лад.
Україна перейшла від президентської республіки до парламентсько-президентської на чолі з тимчасовим президентом ‒ головою Верховної Ради.
Юлія Тимошенко вийшла на волю, ймовірно, на чартері одного з олігархів прилетіла з Харкова до Києва, на Майдан.
Стає зрозумілим, що вона належить минулій епосі, в котрій могла справді бути гарантом чесності, правди, справедливості.
Та непомітно виросло безкомпромісне молоде покоління ‒ мотор сучасної революції, котре ставить для сущих політиків дуже високу планку. Сотник Парасюк є символічним уособленням і непідкупним трибуном нових українців, яких за ніс водити можновладцям несила.
Про опозицію до новоспеченої влади у парламенті заявили донедавна провладні комуністи, а на Майдані ‒ чи не всі громадські рухи, наприклад "Автомайдан". 19 січня саме автомайданівці відкрили фронт на вулиці Грушевського, де полягли перші революціонери.
Тепер громадські активісти прагнуть здійснювати незалежний контроль за політичною верхівкою, щоби врешті утілити в життя лозунги десятилітньої давнини.
Помаранчева революція потерпіла поразку, бо соціальні очікування підмінили кадрові ротації: мільярдерів потіснили мільйонери. Будемо свідками того, чи наразі вдасться відділити владу від бізнесу, як давніше ‒ державу від церкви.
Як ніколи актуальним стає крилатий заклик Євгена Чикаленка (1861‒1929): "Легко любити Україну до глибини душі, спробуйте любити її до глибини власної кишені". Автор афоризму був і великим землевласником, і щедрим меценатом.
Чому на цьому акцентую? Формується перехідна післяреволюційна влада.
Формується якраз тими, хто вже має гендлярський досвід конвертації революційних дивідендів.
Пригадуєте, як після Помаранчевої революції, а точніше після парламентських виборів у березні 2006 року, суб’єкти Коаліції демократичних сил складали пазли коаліційного уряду – в поті чола ділили владний пиріг.
Навіть вивели формулу, що варта Нобелівської премії:
де:
– кількість посад для суб’єкта, відповідно до категорії посад, що розглядається;
– загальна сума посад у категорії посад, що розглядається;
– загальна сума депутатських мандатів коаліції;
– загальна сума депутатських мандатів суб’єктів коаліції.
Кандидатури на посади, призначення і звільнення яких здійснювалося президентом України за згодою Верховної Ради чи ВР за поданням президента, не входили до цього переліку.
Призначення на ці посади і звільнення з них залежали від консультацій між президентом і коаліцією. Це ж стосувалося посад голів обласних і районних державних адміністрацій, міністра оборони, міністра закордонних справ, голів Служби безпеки і Національного банку, генерального прокурора.
Чим завершилося? Політичною реабілітацією Віктора Януковича. Він став прем’єром і негайно завалив довголітній євроатлантичний курс України. Відтоді про вступ України до НАТО політики забули.
Так само зараз може статися з перерваним рухом України до Європейського Союзу. Не слід забувати, що саме зупинка Януковичем європейської інтеграції послужила 21 листопада 2013 року початком Революції гідності.
Відповідальність за теперішню трагічну розв’язку лежить однаково і на Вікторові Януковичу, і на реєстровій опозиції, і на призабутому Вікторові Ющенку, і на звільненій Юлії Тимошенко.
Досить торгувати і продаватися. Багато хто нині каже про люстрацію. Але ж її заслуговують усі, за винятком Небесної Сотні та решти Героїв Майдану.
Найкращий люстратор ‒ наша совість і тиха невтомна праця.
І, звичайно, поетапні дочасні вибори всіх рівнів ‒ парламентські насамперед. Не можна перезавантажити державу без щоденного плебісциту, без іспиту на непідкупність, свідомість, зрілість кожного громадянина.
Злочинний режим повалено. Подекуди, як утихли бої, підняли голови боягузи, мародери, тилові щурі, що трималися далі лінії вогню, а тепер уподобали риторику китайських хунвейбінів і жадають чужих крісел.
"Не зли(й) Майдан!" ‒ це революційне застереження сьогодні надзвичайно важливе. Не час тилових щурів, а доба технократів, аби швидко надолужити згаяне.
Коли застосували зброю проти народного протесту, Небесна Сотня захистила наше майбутнє. Відтепер Герої довіку дивитимуться в очі кожному з нас, щоб ми були справжніми громадянами завжди, за всіх обставин, а не вибірково.
Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор, Ужгород, для УП
