Роздуми на тему, або Власні п'ять копійок щодо підвищення ККД чиновництва
Напевно, мало хто із чесних, порядних громадян України задоволений роботою органів державної влади та органів місцевого самоврядування. У певній мірі, незадовільна робота цих органів зумовлена відсутністю персональної відповідальності кожного, хто готує, підписує або голосує за той чи інший документ.
Покращити роботу цих органів дуже просто. Але для цього бракує бажання (анти)народних депутатів України, відсутність у громади права законодавчої ініціативи та існування режиму Януковича.
Наведу лише деякі міркування щодо підвищення ККД чиновництва.
Депутатський корпус
Так, на законодавчому рівні необхідно закріпити норму, відповідно до якої кожний виконавець – працівник органу державної влади та органу місцевого самоврядування, який складає текст документу – того чи іншого документу, повинен нести персональну відповідальність у грошовому вираженні в разі подальшого скасування такого документу.
Особа, яка одночасно підписує документ і є його виконавцем, повинна нести відповідальність і тоді, коли підготовлений нею документ не оскаржується й не підлягає скасуванню, наприклад, акт податківця, рапорт інспектора ДАІ тощо. Хоча, на мій погляд, неможливість оскарження подібних документів є не правильним – а є лише підставою для складання іншого документу, який може бути оскаржений і скасований. У такому випадку, скасування одного документу має наслідком відповідальність осіб, які готували та підписували обидва документи.
Поряд із відповідальністю виконавця, аналогічну відповідальність за скасування документу слід запровадити й по відношенню до осіб, які підписують такі документи.
Аналогічна відповідальність повинна бути запроваджена й по відношенню до осіб, які готують проекти рішень місцевих рад, а також по відношенню до кожного депутата місцевої ради, який голосував за рішення, що в подальшому було скасоване.
Таку ж модель персональної відповідальності необхідно запровадити й по відношенню до народних депутатів України. При цьому процес голосування слід обмежити кнопками "за" і "проти" із доповненням відповідальності за відмову від голосування, не особисте голосування, прогул тощо.
Така відповідальність повинна застосовуватись судом або вищестоящим органом одночасно зі скасуванням документу. При цьому, стягнуті з винуватців кошти повинні сплачуватись на користь особи, яка оскаржила документ.
Запровадження персональної грошової відповідальності призведе до викорінення формального підходу до вирішення проблемних питань, підвищить професіоналізм чиновництва, зменшить навантаження на судові органи, унеможливить "кнопкодавство", перетворить ВР із підприємства по виробництву нормативно-правового "ширвжитку" – на дійсно законодавчий орган, обмежить кількість бажаючих отримати мандат задля особистої вигоди, тощо.
Водночас, з метою гуманного поводження із чиновництвом, необхідно запровадити гарантований мінімум заробітної плати – на рівні мінімальної, який не підлягає стягненню за умови застосування персональних санкцій.
Судова система
Безкарність суддів взагалі вражає. Без докорінних змін судової влади та процедури відправлення правосуддя годі й сподіватись на виправлення ситуації на краще.
Змінити насамперед треба судову систему.
Так, суди першої інстанції повинні стати вирішальною інстанцією при розгляді справ, а сам розгляд повинен відбуватися настільки детально, щоб об'єктивна правова оцінка прийнятого рішення давала впевненість у безперспективності подальшого оскарження такого рішення.
Для цього суд, як остання інстанція вирішення більшості питань та, зокрема, суд першої інстанції, повинен оцінювати не лише ті докази, які надають йому учасники процесу, а й зобов'язаний самостійно витребовувати всі докази, які дадуть змогу суду об'єктивно й законно вирішити питання, а за відсутності правових норм для його вирішення дадуть змогу суду вирішити питання об'єктивно й справедливо. При цьому оцінка судом доказів – як тих, що прийняті ним для обґрунтування рішення, так і тих, які судом не прийняті для обґрунтування рішення – повинна бути ґрунтовно описана в прийнятому рішенні.
Суди апеляційної інстанції, у яких на сьогодні оголошують заздалегідь готові рішення, а розгляд справи є формальним дотримання процедури, повинні здійснювати перевірку рішень судів першої інстанції не лише на предмет правильного застосування норм права, але й на предмет повноти зібраних доказів та їх правильної оцінки. При цьому задля прискорення процедури розгляду така перевірка повинна здійснюватись без залучення учасників судового процесу трьома суддями, кожен з яких повинен скласти власний висновок щодо оскарженого рішення.
За результатами перевірки рішення суду першої інстанції, апеляційний суд повинен прийняти одне з таких рішень:
– про залишення рішення суду першої інстанції в силі;
– про скасування рішення першої інстанції й прийняття нового рішення;
– про скасування рішення першої інстанції й передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому рішенні повинно бути чітко зазначено, які недоліки необхідно усунути.
Судом касаційної інстанції повинен бути один-єдиний суд.
Суд касаційної інстанції повинен переглядати на предмет правильного застосування норм права, повноти зібраних доказів та їх правильної оцінки такі рішення:
– рішення судів першої інстанції, що залишені в силі апеляційними судами – у даному випадку рішення самої апеляційної інстанції не переглядається, оскільки, у залежності від рішення суду касаційної інстанції, воно автоматично скасовується або залишається в силі;
– рішення апеляційних судів, якими скасовані рішення судів першої інстанції і прийняті нові рішення.
При цьому, задля прискорення процедури розгляду, така перевірка повинна здійснюватись без залучення учасників судового процесу сімома суддями, кожний з яких повинен скласти власний висновок щодо оскарженого рішення.
За результатами перевірки рішень судом касаційної інстанції, він повинен прийняти одне з таких рішень:
– про залишення рішення суду першої інстанції в силі;
– про скасування рішення першої інстанції й прийняття нового рішення; про скасування рішення першої інстанції й передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції – у такому рішенні повинно бути чітко зазначено, які недоліки необхідно усунути;
– про залишення рішення апеляційного суду в силі;
– про скасування рішення апеляційного суду й залишення в силі рішення першої інстанції;
– про скасування рішень судів першої й апеляційної інстанції й прийняття нового рішення;
– про скасування рішень судів першої й апеляційної інстанції й передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому рішенні повинно бути чітко зазначено, які недоліки необхідно усунути.
Водночас слід запровадити персональну відповідальність у грошовому вираженні для кожного судді, рішення якого скасоване, зі сплатою коштів тому учаснику судового процесу, за апеляційною чи касаційною скаргою якого скасоване таке рішення. При цьому, з метою гуманного поводження із суддями, необхідно запровадити гарантований мінімум заробітної плати – на рівні мінімальної, який не підлягає стягненню за умови застосування персональних санкцій.
Введення персональної відповідальності бажано запроваджувати з одночасним тотальним скороченням чиновництва та обов'язковим підвищенням заробітної плати тим хто залишиться.
У кримінальному судочинстві склалася така ситуація, коли визнання особи винуватою залежить від багатої уяви та необмеженої фантазії слідчого, прокурора та судді. Сьогодні довести наявність заборгованості в цивільному або господарському судочинстві складніше ніж довести причетність особи до злочину.
Частково або повністю виправити таку ситуацію дозволить:
– більш чітке визначення діяння, яке визнається злочином, або деталізація кожного елементу складу злочину;
– визначення чіткого переліку джерел доказів для розкриття конкретних злочинів;
– неможливість наділення доказовою силою фактичних даних, отриманих із неоригінальних носіїв. Наприклад, фотознімки й відеосюжети в мережі інтернет не можна вважати доказами без отримання й перевірки цих даних на оригінальних носіях;
– неможливість наділення доказовою силою фактичних даних, які можуть бути створені від імені певної особи й без її відома та згоди іншою особою. Наприклад, сторінка в мережі Інтернет, номер мобільного телефону без контракту, які можуть бути створені та використані від імені однієї особи іншою.
Схожих змін потребує провадження в справах про адміністративні правопорушення.
З огляду на нинішнє застосування показань свідків, які при вмілому підході можуть підтвердити будь-що й будь-коли та не понести за неправдивість наданих показань жодної відповідальності, було б доцільним запровадити норму, згідно якої особа, яка стала свідком протиправного діяння, зобов'язана протягом 24 годин із моменту, коли вона стала свідком цього діяння, повідомити про всі відомі їй обставини цього діяння правоохоронним органам.
У тому випадку, коли свідок, без поважних причин, не зробив такого повідомлення, використання його показань як єдиного доказу для обґрунтування вчинення протиправного діяння, є недопустимим. Якщо ж таке повідомлення не було зроблене з поважних причин – доцільно визначити перелік таких причин, – то показання свідка можна оцінювати на загальних підставах, але за умови, що вони не є єдиним доказом вчинення протиправного діяння.
* * *
Про те, що Людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, чиновництву можна втовкмачити й більш ефективним способом. Історія знає багато прикладів. Може, саме тому в Україні досі заборонений вільне володіння зброєю... Варто згадати вислів: "Бог створив людей сильними й слабкими, а полковник Кольт зрівняв їхні шанси".
Олександр Сидоренко, Дніпропетровськ, спеціально для УП
