Битий небитого повезе?
На разі триває процес перемовин і домовленостей між політичними лідерами. Майдан стоїть. І ті, хто має силу впливати на події, поки що можуть зробити так, щоб у результаті цих торгів нас, за словами Тараса Шевченка, "не збудили окраденими".
Щоб після цієї революції ні в кого не залишилося такого гіркого осаду, як після Помаранчевої.
Оптимістичним і безкровним варіантом завершення революції, і все до того йде, може стати:
– гарантування Європі – миру в Україні й нормальних відносин із РФ;
– чинній владі – свободи й недоторканності майна;
– опозиційним лідерам – посад;
– народу України – перспективи асоціації в ЄС і кредитів від ЄС та МФВ.
Серед умов останнього, як відомо, так звана "амбіційна фіскальна консолідація", що передбачає також заморожування зарплат і урізання субсидій, але не передбачає повернення в держбюджет розкрадених коштів.
Однак вимоги МФВ звучать адекватно в реаліях країн, де мінімальна заробітна платня складає 2-2,5 прожиткових мінімуми, а на соціальні виплати можна безбідно існувати. У той час, як у нашій державі за законом про держбюджет на 2014 рік мінімальна зарплата дорівнює прожитковому мінімуму й становить 1.218 гривень.
Як це переводиться на мову повсякденного життя, усім зрозуміло. За борги крадіїв – чому не назвати речі своїми іменами? – муситимуть розплачуватися ті, хто зараз виживає за тисячу гривень. Намагатися зекономити на них – просто жорстоко.
Не повинен битий везти на фінансовому горбу небитого. Повернення боргів і відновлення економіки має лягти на плечі тих, хто розкрадав і руйнував її.
Якщо пропозиція звучить нереалістично, то це лише доводить загальну неприйнятність життя, яке ми вимушені провадити.
Не так давно народ Ісландії, поставлений перед загрозою банкрутства, відмовився виплачувати зовнішні борги своїх банкірів за рахунок бюджетних коштів, витримавши шквал критики від провідних європейських країн. Свою нову Конституцію, яка мала би запобігати таким загрозам у майбутньому, ісландці писали всі разом – обговорюючи он-лайн і вносячи правки в текст, вивішений в Інтернеті.
Зараз це країна, яка повністю й достроково розрахувалася з усіма кредиторами, усі рішення ухвалює на референдумах, і чий рівень життя – один найвищих у Європі.
Щодо рекомендованих ЄС та МВФ системних реформ, ми вже знаємо, як вони в нас проводяться – роками й на папері. Якщо не будуть змінені люди, якщо ті, хто прийдуть на місця попередників не побачать, що за крадіжку вони нестимуть відповідальність – усе повториться.
Запобігти цьому могли би ті, хто зараз стоїть на Майдані, громадські об'єднання, активні небайдужі особистості, які мають силу впливати на події. Вони повинні змусити всіх претендентів на владу, окрім виконання загальновідомих вимог – асоціації з ЄС, конституційної, судової, податкової реформи, – підписати зобов'язання виконати важливі для нас, але не надто важливі для них пункти.
І якщо ті, хто прийдуть до влади потім, захочуть забути про ці зобов'язання, – слід буде їм нагадати:
1. Притягнення до кримінальної відповідальності всіх представників влади, які порушували закон.
2. Повернення в бюджет вкрадених коштів.
3. Люстрація.
4. Невиконання вимог МФВ про замороження соціальних виплат і державних зарплат, натомість реформування системи оплати й стимулювання праці та приведення її у відповідність до Європейської соціальної хартії.
Якщо ці заходи не будуть здійснені, це загрожує в майбутньому або розрухою, бо всі, хто не вміє й не хоче красти, чи фізично вимруть, чи повтікають, – або новою революцією, цього разу люмпену.
Щоб уявити, як це може бути, згадаймо Францію ХVIII-ХІХ століть та Росію на зламі ХІХ-ХХ віків.
Можна не наполягати на цих вимогах, наприклад, тому що без них легше буде про все домовитися й не побитися.
Це означатиме в результаті – на роки, можливо, на десятиріччя розтягнути всі революційні етапи: від інтелектуального дисидентства до пролетарської диктатури.
Можна піти на випередження.
Можливо, сподівання, що претенденти на владу підпишуть цей список, обмежуючи себе таким чином, занадто наївна та ідеалістична. Але капля точить камінь, і всі ідеї, наполегливо повторювані, рано чи пізно здійснюються.
Питання не в тому, чи будуть ці вимоги коли-небудь виконані. Історія має свої неминучі закономірності. Питання в тому, коли і якою ціною.
Революцією більше чи революцією менше – зараз чи через роки?
Ганна Черненко, спеціально для УП
