Правда, яку не кажуть людям

Є таке напівжартівливе правило, що коли хочеш щось добре заховати від сторонніх очей – поклади його на самісінькій видноті, що, певно, має своє психологічне обґрунтування. Cаме це відбувається сьогодні із проблемою масових пошуків візії майбутньої України, її національної ідеї тощо.

Усі заплутались й потонули в розмаїтті яскравих політологічних та соціологічних термінів та визначень, на кшталт конфігурацій республіки, прямого та непрямого народовладдя, керованої та некерованої демократії, громадянського чи християнського суспільства та іншого наукоподібного туману. Це непогано підгодовує армію політиків, політологів та політтехнологів – але ні на крок не наближує нас до вирішення проблеми.

Однак туман починає розвіюватися, якщо поглянути на проблему з позицій системного функціонального мислення.

Поступово з політологічного туману проступає Правда у своїй голій чистоті та незаперечності, як тому "їжачку в тумані" із відомого мультфільму: Україна, передусім – продукуюча Система.

А отже, для України, як для кожної функціонуючої системи – біологічної, матеріальної, енергетичної, інформаційної, виробничої тощо – має існувати свій оптимальний, найбільш ефективний стан при даних внутрішніх і зовнішніх умовах.

І такий стан може бути тільки один.

Характеристики цього оптимального стану Системи, а особливо, його кількісні параметри – і є тією Правдою, яку не кажуть людям.

Сутність цієї правди розкривається в семи постулатах – аксіомах, які є очевидними й, як відомо, доведення не потребують.

Аксіома перша. Україна, як Система, має продукувати "умови для максимальної самореалізації та задоволення матеріальних та духовних потреб кожного та умови для гідного життя всіх своїх громадян".

Аксіома друга. 46 мільйонів населення України, що мешкає на території в 603 тисячі квадратних кілометрів і являє собою Народ, має на своїй землі вдосталь людських, інтелектуальних, природних та економічних ресурсів для продукування умов, що їх зазначено вище.

Аксіома третя. Для продуктивної та ефективної життєдіяльності України Народу мають бути гарантовані внутрішня та зовнішня безпека та безпека від негативних природних та техногенних впливів.

Аксіома четверта. Для розвитку та самовдосконалення Системи має функціонувати внутрішня Підсистема виховання та освіти, орієнтована саме на розвиток та вдосконалення.

Аксіома п'ята. Для отримання необхідного матеріально-технічного та фінансового ресурсу для ефективного функціонування Системи необхідно створити умови для вільної підприємницької діяльності – у широкому розумінні цього поняття – працездатного населення на рівних для всіх засадах.

Аксіома шоста. Для створення атмосфери соціальної стабільності та захищеності мають діяти ефективні механізми й фонди соціальних гарантій та захисту громадян, котрі їх потребують.

Аксіома сьома. Для підтримання режиму оптимальної ефективності в життєдіяльності Системи й реалізації вимог щодо її розвитку й удосконалення, має діяти ефективний механізм технологічного регулювання й управління, що спирається на функціонально зумовлену й технологічно орієнтовану організаційну структуру державного апарату України.

При ігноруванні будь-якої зі згаданих аксіом Система ефективно функціонувати не здатна.

І цю Правду мають знати люди.

Нічого нового та незрозумілого, такого, навколо чого можна не погоджуватись та полемізувати у викладеному немає. Тому цій Правді ніхто не придає належного значення, а то й зовсім не бачить її.

Проте, це єдина системна Правда про Україну, яку необхідно знати, щоб діяти адекватно та ефективно сьогодні.

*   *   *

В якій же формі необхідно донести цю Правду до людей, щоб вона була почута, сприйнята та підтримана? Звичайно ж, у формі фізичних вимірюваних та обчислюваних параметрів оптимальної Системи.

Але успішно усвідомлювати Правду про оптимальні характеристики Системи та доносити ці уявлення до людей треба виключно поетапно та покроково. Таких кроків також сім.

Крок перший. Конче необхідно уявити весь перелік дій чи функцій, які мають обов'язково виконуватись в державі, щоб вона дійсно була раціонально організованою. Це уявлення створює функціональна модель Системи, з розрообки якої треба все розпочинати.

Крок другий. Виконання згаданих вище функцій покладається на відповідні носії/структури. Ефективність виконання функцій залежить не лише від досконалості самих структур, а, значною мірою, від раціональності мережі зв'язків та взаємовідносин між собою цих структур у державному апараті управління. Для цього впроваджується функціонально зумовлена й технологічно орієнтована організаційна структура державного апарату України.

Крок третій. А скільки ж і яких ресурсів потрібно щоб такі функції виконувались в повному обсязі в межах такої нової оргструктури? Тобто, який має бути, зокрема, бюджет держави? Це не дуже важко порахувати, причому не "від досягнутого", а "від необхідного та достатнього".

Крок четвертий. А який же рівень ВВП держави має забезпечити її економіка, щоб отримати через систему оподаткування необхідний бюджет? Має бути прийнята розумна, не репресивна система оподаткування, яка ефективно виконає цю покладену на неї функцію. Такі напрацювання в суспільстві вже є.

Крок п'ятий. А яка ж структура економіки зможе найбільш ефективно, не виснажуючи та не забруднюючи природу, а також залучаючи людей до більш інтелектуальної, творчої діяльності, що би сприяло соціальному розвитку суспільства, досягнути необхідного рівня ВВП? Це, звичайно, для України найголовніше – світоглядне запитання. І кому ж, як не амбітним інтелектуалам, його ставити та вирішувати?

Відповідь на це запитання має потягнути за собою кардинальні зміни в освіті, науці тощо.

Крок шостий. Після того як з'явиться реальне усвідомлення, що за такої організації життя 46 мільйонів людей таки зможуть достойно себе "прогодувати", необхідно розробити та впровадити систему юридичних нормативних актів та відповідних організаційних інституцій, які б могли забезпечити функціонування такої схеми організації життя України.

Тут і Конституція, як Основний закон дійсно прямої дії, та інші законодавчі та регламентуючі акти – але, безумовно, в об'ємах, значно менших ніж ми маємо зараз.

Крок сьомий. Це етап створення реалістичних програм переходу країни, окремих її сфер, галузей тощо з теперішнього не ефективного стану – у новий, більш ефективний, який ми на цей час уже зуміємо детально зобразити у фізичних вимірах.

Усе разом і складе робочий проект модернізації Системи Україна, за яким тільки й можлива реальна та ефективна модернізація.

Саме такий проект і має бути кінцевою метою сьогоднішньої діяльності будь-якої політичної сили, яка хоче прийти до влади, і саме в такій формі має бути представлена суспільству її програма, яка взагалі може складатися з однієї фрази: "Ми зобов'язуємося реалізувати впродовж 5-10 років проект, що додається".

Це остання Правда, котру не говорять людям у цьому контексті.

Усі гарячі словесні баталії та наукоподібні політологічні дискусії, котрі ведуться навколо майбутнього України, є абсолютно безглуздими до того часу, доки не буде виконана згадана вище "проектна" робота з розробки Проекту оновленої Системи Україна.

Багато хто вже усвідомив цей факт. Навіть у різний час деякі з політиків виголошували наміри все почати із Проекту, аргументуючи це власним розумінням того, що, мовляв, навіть собачу будку без проекту якісно побудувати не можна – а не те щоб Державу.

Але все закінчувалось, як завжди – деклараціями... І невідомо, що більше прислужилося такому результату: чи то невміння, чи то реальне небажання?

Виправдання ж власним поразкам завжди знайдеться. Аж до того, що українці якісь не такі, бо відверту брехню більш не хочуть сприймати за Правду...

Олександр Гнєдаш, Євген Голибард, Олександр Лотош, спеціально для УП