Україна після режиму Януковича
Хоча відмова від євроінтеграції і два місяці стояння на Майдані перетворили ще недавно всесильного Януковича на "криву качку", режим ще здатен на терор і репресії.
Дехто з опозиції вважає, що не час демонструвати альтернативу. Мовляв, конкретика може відволікти увагу, замість того, щоб сконцентрувати боротьбу на головному.
В такій позиції є сенс: адже чимало хто любить сперечатися навколо дрібниць, виходячи із самого лише "духу суперечності" чи суперництва. Людська природа така, що особливо запеклими і деструктивними суперечки стають у період емоційного напруження, і найбільше сперечаються ті, від кого найменше толку.
Однак, якщо ясне бачення майбутнього не хочуть озвучувати політики, це має зробити громадськість.
По-перше, для того, щоб досягти консенсусу і накинути потрібні країні першочергові заходи одразу після перемоги.
По-друге, ясне бачення майбутнього може стати мобілізуючим чинником, показавши тим, хто вагається, що інакше жити можна – не лише в гаслах, а й у ясних цілях і засобах.
Як свідчить соціологія, більшість громадян з різною інтенсивністю засуджує корупцію. Сформувався явний консенсус щодо політики, яку суспільство може підтримати з одностайністю під або й за 90%.
По-перше, верховенство права, повага до закону, дотримання прав та свобод, конкурентна демократія, свобода економічної діяльності та ініціативи підтримується населенням практично одностайно у всіх регіонах країни. Принаймні, на словах.
По-друге, інша річ, яка здатна об‘єднати країну – жорстка і безкомпромісна боротьба з корупцією. Часто навіть хабарники розуміють, що роблять зло. Не може перебувати на посаді людина, яка краде у співвітчизників і своєї країни.
Практичні засоби – прозоре тендерне законодавство, посилення відповідальності для посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування за надання незаконних преференцій або перешкоджання законній економічній діяльності.
Окрім того, декларування витрат вищими посадовими особами, керівниками органів виконавчої влади, нардепами, суддями, керівниками органів місцевого самоврядування, а також членами їхніх родин, та перевірки контролюючими органами відповідності реальних витрат задекларованим. Усе це не лише популярно, а й ефективно.
Рішуча дебюрократизація, прозорі і єдині для всіх правила.
Скоротити кількість державних органів, які мають дозвільні, контрольні та каральні повноваження. Серйозно зменшити сферу державного регулювання. Залишити чиновникам мало місця для маневру, усе регулювання має здійснюватися максимально автоматично і визначатися законами.
По-третє, реформа правоохоронних та судових органів.
Той факт, що корумповане міліцейське начальство "кришує" різноманітну злочинність і займається переважно видобуванням грошей для підгодовування "хабарницької піраміди" в країні — навряд чи для когось секрет.
Морально-етичні стандарти, що задаються владою, кардинально не відповідають уявленням українського суспільства про справедливість.
Необхідне максимальне кадрове очищення і оновлення судової системи, максимально широкий дозвіл обіймати суддівські посади для громадян, реформування процедури призначення суддів, встановлення системи багатоступеневого відбору суддівських кадрів, за якої кандидатури суддів пропонуються громадськими та професійними організаціями, а надалі відкидаються почергово державними органами та парламентською опозицією.
На часі посилення відповідальності суддів за завідомо незаконні рішення, запровадження можливостей відкликання суддів після серії випадків, скасованих судами вищих інстанцій, або за наслідками місцевих референдумів.
Варто нарешті провести обов‘язкову кількаразову перевірку всіх співробітників судів і правоохоронних органів через поліграф.
Необхідне збільшення контролю Верховної Ради за призначеннями і звільненнями заступників генерального прокурора та прокурорами областей і районів.
Вже давно слід гуманізувати кримінальну юстицію, зокрема за рахунок скорочення термінів покарання за правопорушення невеликої тяжкості до тижнів і місяців та посилити відповідальність за злочини проти особи.
На порядку денному – запровадження єдиних методів непрямого оцінювання витрат суддів, чиновників, працівників правоохоронних органів та членів їхніх родин, ефективна антикорупційна боротьба в освіті, насамперед профільній юридичній.
Необхідно збільшити інституційні можливості швидкого кадрового оновлення органів суду та правоохоронних органів; розширити допуск до посад у правоохоронних органах та судах без профільної освіти, за результатами спеціальних курсів.
Потрібне запровадження максимально відкритого конкурсного добору керівників для управління об’єктами державної власності, ефективність яких має регулярно перевірятися за об’єктивними критеріями.
Необхідна легалізація методики провокування хабара як засобу виявлення потенційних хабарників, встановлення єдиної методики перевірки державних витрат на відповідність цін ринковим.
Треба ліквідувати або максимально обмежити процедури та адміністративні бар’єри, що виступають в якості обмеження конкурентності при державних закупівлях, економічній діяльності загалом та наданні соціальних послуг.
На часі запровадження належного і незалежного від чиновників рівня зарплат суддів і працівників правоохоронних органів, запровадження системи заохочення для працівників правоохоронних органів розслідувати порушення високопосадовців, зокрема треба ввести заборону звільнення працівників правоохоронних органів протягом певного часу після успішного розслідування справи проти високопосадовців.
Необхідне запровадження практичного права громадян звертатися зі скаргами на конкретних чиновників з вимогою відшкодування збитків, завданих корупційною поведінкою і депутатам...
Таких рецептів безліч – вони відомі й випробувані світовим досвідом.
По-четверте, необхідне переведення з дозвільної в заявочну систему ведення бізнесу Мінімізувати взаємодію громадянина з чиновником. Реалізувати принцип єдиного вікна та прозорого офісу в усіх сферах взаємодії громадянина і держави. Зобов’язати саме чиновника, а не громадянина, збирати усі необхідні довідки.
Удосконалити спрощену систему оподаткування для малого та мікробізнесу. Наблизити загальну систему оподаткування за принципами адміністрування до спрощеної.
Встановити максимально прозорі податки, ліквідувати неефективні, що плодять корупцію. Запровадити податки на великі спадки, елітне споживання, оподаткування операцій з акціями, цінними паперами тощо.
Збільшити ренту на видобуток корисних копалин на території України. Скасувати міжнародні угоди, що дозволяють безподаткове виведення коштів в офшори.
По-п‘яте, слід абсолютно чітко розуміти, що нинішній стан економіки – наслідок не лише корупції, а й монополізму.
Модель сировинної економіки без конкуренції, без гарантій прав приватної власності, без справедливого, непідкупного інституту суду, без легітимної влади в центрі і на місцях за допомогою чесних, а не сфальсифікованих виборів – це шлях до економічного колапсу, неминучої політичної кризи, який влада вже пройшла.
Необхідно демонополізувати економіку через примусове дроблення усіх монополій, крім державних природних.
До речі, крайня неефективність системи ЖКХ, так само викликана штучним монополізмом…
Вступ України до ЄС, про який у Європі завдяки Євромайдану почали говорити як про реальність, вже підтримується відчутною більшістю громадян. Ще більшою мірою це стосується незалежності і рівноправності України у міжнародних економічних відносинах.
Банкрутство режиму ні для кого не секрет. Замість світла в кінці тунелю – діра, що веде до низу.
Щойно Микола Азаров визнав, що більша частина української промисловості годиться на металобрухт, а без російського кредиту країну чекав колапс – і це після 20 років його прямої участі в "розпилі" бюджетів України і після 8 років Януковича на посадах президента і прем‘єра.
Тому справжні "попередники" у нинішньої влади – це вони самі.
Втім, ми не перші і, на жаль, не останні, хто зіштовхується з такими проблемами.
Ось що писав з цього приводу понад 300 років тому в своїй праці "Два трактати про правління" Джон Локк, вчення якого є фундаментом сучасної демократії: "Коли влада намагається відібрати і знищити власність народу або запроторити його в рабство, вона переходить в стан війни з народом, який звільняється від обов'язку підкорятися владі і вільний перед лицем Бога, де знаходить свій прилисток від примусу і насильства.
Тож вся влада повертається народові, який має право відновити свою первісну свободу і забезпечити власну безпеку і захист…
Передача власного народу в підданство іноземній державі означає розпад системи правління. Адже мета, заради якої народ об’єднався в суспільство, полягає в тому, щоб боронити вільну і незалежну громаду, керовану власноруч написаними законами".
Олександр Палій, політолог, історик, кандидат політичних наук, для УП
