Або капітуляція, або народний трибунал
Сталось найгірше – у результаті протистояння на Майдані загинули люди. Молоді, красиві, розумні, світлі... Загинули за власні переконання. Їх убили лише заради того, щоб представники хунти зберегли свою владу й матеріальні статки.
Я від самого початку протестів не міг зрозуміти логіку так званого "президента".
У результаті початку Євромайданів він міг виторгувати в Європи кращі умови підписання Угоди, і фактично це зробив.
Він міг повністю відхреститись від заяв прем'єра про згортання євроінтеграції й відправити його у відставку, після чого неодмінно став би, без перебільшення, національним героєм.
Він із легкістю міг би чесно перемогти на чергових президентських виборах. І всі би визнали їх результати.
Навіть якби він вирішив-таки не підписувати Угоду про асоціацію, можна було б дипломатично вийти з такої ситуації, підписавши бодай щось – безвізовий режим, декларацію про наміри, політичну частину угоди тощо. Тоді би протести припинились – і він міг би все одне перемогти внаслідок фальсифікацій та маніпуляцій, як на парламентських виборах.
Навіть якщо він захотів перти навпростець і зробити всі свої ідіотські вчинки – навіщо було силою розганяти Євромайдан?
Якби цього не відбулось – київський євромайдан проіснував би не більше тижня, після чого помер би власною смертю, відвернувши народ на роки від подібних акцій через їх безрезультатність.
Однак сталось те, що сталось. І сьогодні повернутись до status quo більше неможливо.
Український народ реалізував своє основоположне право – право на повстання. Повстанці не можуть нести жодної відповідальності за реалізацію своїх прав. Після перемоги вони будуть вшановані як Герої. Те саме стосуватиметься всіх представників нинішнього режиму, які знайдуть у собі мужність перейти на бік народу.
Представники правлячих партій та їхні поплічники мають нести кримінальну відповідальність за спробу узурпації влади. Їх діяльність необхідно класифікувати так, як це передбачено міжнародними правовими актами.
Представники парламентської опозиції повинні нести політичну відповідальність. Саме через їхню нерішучість і безхребетність ми отримали сьогоднішню ситуацію. Революція могла перемогти ще минулого року з меншими зусиллями та жертвами.
Нині вони вже не мають виходу: якщо зупиняться – будуть репресовані. Після перемоги революції, розробки нової Конституції Установчими зборами та затвердження її на референдумі, вони повинні відмовитись від подальшої політичної кар’єри й добровільно піти, виконавши свою історичну місію.
Єдиний вихід для представників правлячого режиму – це безумовна капітуляція. Тоді вони зможуть уникнути кримінального переслідування.
Саме на цю тему можуть вестись переговори.
Про "поділ країни", на щастя, не йдеться, хоч би як нас на це не штовхали різні провокатори – я не маю на увазі повстанців, якщо що. Загиблі повстанці – з різних частин України й різних національностей. Протести та захоплення адміністрацій відбуваються у всіх без виключення регіонах. Поділ існує не між східними й західними регіонами, а між народом і хунтою.
Вибір необхідно робити кожному.
Або продовжувати захищати кривавий режим на золотих унітазах, отримуючи від нього жалюгідні подачки – або приєднатись до боротьби за вільну країну й рівні права, отримавши можливість чесно заробляти й гідно жити.
Ще не пізно зробити свій вибір.
P.S. Цей текст є художнім і не має до політики, політичного процесу та політичного ідіотизму ніякого стосунку. Усі: обставини, імена людей, посади, назви органів та місцевостей є вигаданими. Будь-який збіг із реальними обставинами, реальними країнами, реальними людьми є випадковим.
Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива "Рух Державотворців", спеціально для УП
