Противсіхи – за зміни
Противсіхи – за зміни
Парадоксально, але саме противсіхи, яких так недолюблює опозиція, стали основою Майдану.
Чи то виборці у 2004 році переслухали Вакарчуківське "вимагай більшого", чи то щеплення помаранчевою революцією виявилося надто ефективним, щоб суспільний організм протистояв вірусу засліплення "месією"... Але факт залишається фактом – саме противсіхи розпочали євромайдан 21 листопада, саме вони здебільшого приходять на віче, щоб підтримати євромайдан, і в разі потреби "заганьбти" популізм, який часто лунає зі сцени.
Противсіхи визначилися ще у 2010, що лише нові обличчя не міняють ситуацію, потрібні нові правила. Вони вимагали більшого, ніж опозиція хотіла запропонувати. Частина виборців дозріла до усвідомлення, що миритися з "ми такі як ми є, але все одно кращі, ніж вони" не хоче й не буде. Саме це усвідомлення переродилося в рух за європейську країну.
Більше того – зараз вже очевидно, що майдан з великим відсотком противсіхів перейняв лідерство у сцени. Між сценою та площею були складні стосунки від початку, ще тоді, коли вони стояли в різних місцях: одні на Майдані Незалежності, інші – на Європейській площі. Насправді обидві сторони хотіли бути родиною, але площа готова була віддатися за умови надійного шлюбного контракту, і не хотіла бути зґвалтованою сценою. А сцена схоже й досі не зрозуміла, що Майдан – не жінка, і любить не вухами.
Майдан – це відроджена еліта нації, яку Україна системно знищували протягом 20 століття.
Майдан – це проявлене громадянське суспільство, яке досі існувало в поодиноких громадських організаціях та інтелектуальних гуртках.
Майдан – це та європейська громада в мініатюрі, яку ми хочемо відбудувати по всій Україні.
Майдан – це позитивна мутація нашого громадянського гену. Тому майдан "вимагає більшого".
Проблема лідерства – це одна з ключових проблем євромайдану. Лідер, який потрібен на Грушевського, лідер, який потрібен на Майдані, і лідер, який має прийти на Банкову для швидких та якісних змін, - це три різні лідери. Але країні сьогодні потрібен "три в одному".
Бо саме він зможе загасити коктейлі молотова і вгамувати гарячі голови, а також переконати їх, що Україні потрібен компроміс, а не помста. Бо йому доведеться зрештою стати авторитетом для антимайдану, в стані якого перебуває частина країни.
І насамкінець йому також доведеться взяти на себе тягар всіх болісних реформ. Адже варто лише згадати, що зняти Україну з російської газової голки стане серйозною економічною ломкою, з невідворотнім підвищенням цін на газ для населення, а не підвищенням пенсій та зарплат, як цього можуть очікувати частина протестуючих.
Справжній лідер має зрозуміти й змиритися, що прихід до влади буде неминуче означати подальшу втрату рейтингу, бо змушений буде пропонувати суспільству не те, чого воно хоче, а те, чого воно потребує.
Звісно ж, виклики стоять не лише перед лідерами опозиції, але й перед майданом. Сьогодні наші нарікання на опозицію результату не дадуть. Обидві сторони знають, що якщо не відбудеться щирого єднання виборців, які хочуть змін, і політиків, які ці зміни пропонують, то програємо не лише ми, але й наші діти, які не заслужили на президента Януковича ще на один термін.
Але саме сьогодні відкриваються нові можливості, в умовах, коли країна переживає перезавантаження нової операційної системи - попередня з 2004 року вже не працювала належним чином. По-перше, це нова структуризація соціуму. Ще учора не можна було уявити, що футбольні фанати й, наприклад, інтелектуали в різний спосіб об’єднаються у боротьбі проти тітушок. Це означає, що цінності вищого рівня починають превалювати над нашими консюмеристсько-хата-з-крайними звичками.
Незважаючи на жорстке протистояння на вулиці, а може, саме через нього, сьогодні необхідно засіяти в голови людей нові смисли й запропонувати нові правила гри. Всі вже зрозуміли, проти чого вони. Власне Янукович - єдиний президент, який так чітко дав зрозуміти Україні, чого вона не хоче у 2004 році, і чого вона хоче у 2013 – європейської країни. Тепер стоїть не менш важливе завдання пояснити, що таке європейська країна.
Якщо вдасться, а точніше, коли вдасться прийти до влади, опозиція повинна мати готовий пакет реформ, який можна буде розгорнути у найближчих півроку. Так спрацювала польська "Солідарність". За перших 90 днів новий уряд ухвалив 19 законів, які отримали назву "польські закони", а за півроку була проведена ключова для країни реформа місцевого самоврядування.
У той час, як на сцені бракує спікерів, майдану не вистачає меседжів, а суспільство очікує на бачення розвитку держави, опозиція може одним кроком вирішити всі ці питання. Таким кроком може стати пропозиція творення реформ під лідерством громадянського суспільства.
Аналітичні центри та громадські організації у досить короткий термін можуть напрацювати пакет реформ модернізації України на базі тієї роботи, яку через незатребуваність складали 20 років у шухляди, і за що, власне, удостоїлися почесного звання "іноземних агентів". Експертам не треба платити – експертам потрібно бачити, що робота їхнього життя має шанс реалізуватися.
В опозиції є шанс нарешті залучити громадянське суспільство до вироблення рішень. Робочі групи можуть напрацьовувати реформи на очах всієї країни й у такий спосіб легітимізувати непрості майбутні закони, які доведеться втілювати. Експерти зі сцени майдану, на площах біля ОДА, на майданчиках районних центрів, де збираються люди можуть зачитувати нові проекти законів і основні тези реформ.
Проекти майбутніх законів можна й варто публікувати в усіх можливих ЗМІ для створення змістовної дискусії в країні, яку так довго й системно випікали "шустерівщиною" центральні канали.
Така комунікація може запустити справжню дискусію в суспільстві щодо змін. "Бандитам тюрми й банду геть" - це вже минулий революційний сезон. Нам варто виробити нові слогани, які будуть рухати євромайдан у майбутнє.
З чого можна почати.
1. Громадянська Конституційна Асамблея
Правники та конституціоналісти вже давно вагітні новим Основним законом. Тут непотрібно навіть операційного втручання політиків, важливо надати простору палату, наприклад, один з поверхів Українського дому, і прийняти пологи.
Народження має відбутися вчасно й головне маємо зафіксувати, що це наша дитина, а не позашлюбне дитя чи підкидиш, який буде вирішувати знов чиїсь політичні амбіції. Прогресивні процеси у цій сфері зародилися ще задовго до Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука в Громадській Асамблеї України. Ігор Коліушко з Центру політико-правових реформ вже давно б’є у дзвони й готовий братися до роботи.
2. Економіка
Основні донори євромайдану – малий та середній бізнес по всій країні чекає нормальних правил гри. Люди готові платити більше податків, але не в особисті кишені. Можна почати з розробки Реєстру власності та гарантій прав власності.
3. Енергетика
Це буде одна з найскладніших задач нової влади. Перезапускати енергетичну кровоносну систему буде важко через те, що лейкемія запустила свої метастази на суміжні органи економіки. Потрібна шокова терапія. Але тим не менше є кілька середовищ, які давно займаються цією проблематикою й мають про запас відповіді навіть на ще непоставлені публічно питання. Взяти хоча б Центр НОМОС та Dixi group.
4. Реформа освіти
І хоча вона не перша в списку, але перша серед пріоритетів. Ми вже 20 років як вийшли з Радянського Союзу, але Радянський Союз досі з нас не вийшов. Новий ринок потребує нових знань і вмінь. Надзавдання нової влади – запропонувати можливості реалізації людському капіталу.
5. Медіа реформи
Інститут масової інформації, Інститут медіа права, Інтерньюз-Україна, Національна спілка журналістів можуть взятися за напрацювання медійних реформ. Серед них – звісно, таке довгоочікуване суспільне мовлення, роздержавлення ЗМІ, й проведення реформи щодо прозорості власності ЗМІ. Нарешті дізнаємося, хто володіє газетою ВЕСТИ.
6. Сталий розвиток
Євромайдан – це унікальний час задуматися над проблемами, які вкрай рідко з’являлися на радарах українських кандидатів у президенти. Нагадаю вкотре, що ми як народ вимираємо. Але парадоксально, що здоров’я людей та здорове довкілля у соціологічних дослідженнях "що є найбільшою проблемою в країні" не потрапляють до топ-десяти.
Ініціатива щодо створення та повне сприяння цим та іншим робочим групам дозволить опозиції не лише напрацювати й легітимізувати порядок денний для країни, але й залучити найбільш свідомий електорат – противсіхів (пропоную їх все ж почати називати зереформісти) до спільної роботи. Значна частина ресурсів, яка зараз витрачається на критику, може піти в конструктивне русло.
P.S. Не втримаюся. Шановний Арсеніє Петровичу, перед тим, як ви, можливо, станете прем’єр-міністром, будь ласка, як лідер фракції переконайте своїх однопартійців у Верховній Раді опублікувати декларації. Адже близько 35% ваших штиків порушують закони України "Про доступ до публічної інформації" та "Про засади запобігання й протидії корупції" і псують картинку всій парламентській опозиції, яка з гордістю могла б заявити, що у 2013 році, окрім персонального голосування, всі депутати фракцій Удар, Свобода та Батьківщина започаткували нову традицію персональної фінансової прозорості в парламенті.
Спеціально для УП Світлана Заліщук, ЦентрUA
