Що повинна й не повинна зробити опозиція

Мені достеменно не відомо, чи почала опозиція переговори з президентом із констатації його щонайменше персональної, моральної й політичної відповідальності за побиття, арешти, викрадення й убивства протестувальників. А також – за вимоги негайного кримінального розслідування щодо тих, хто здійснює ці злочини.

Натомість темою останніх днів стали так звані обіцянки й компроміси від президента.

Хочу повторити те, що неодноразово говорив.

Янукович не знає такого слова, як "переговори" чи "компроміси". Він використовує ці поняття виключно з тактичною метою, для затягування часу, маневру й нанесення удару на знищення.

Тому останні "пропозиції" щодо очолення представниками опозиції уряду, відміни чи зміни законів від 16 січня, не варті виїденого яйця. І Майдан це чітко відчув, а опозиція вчасно почула Майдан.

Якщо опозиція шукає компромісу на позачерговій сесії 28 січня на своїх умовах – вона повинна мати гарантію наявності депутатської більшості. Цю більшість треба шукати не на публічних чи кулуарних переговорах на Банковій – а шляхом перемовин із різними групами впливу в парламенті поза межами бажань та інтриг Януковича. Шукати серед позафракційних депутатів, у перемовинах з олігархами й так далі.

Причому гарантії треба отримати до початку пленарного засідання – до 10:00 ранку у вівторок.

Найкраще, якби це було зроблено публічно-політично тими депутатами чи депутатськими групами, які хочуть підтримати вимоги Майдану.

Без таких гарантій, вважаю, опозиції заходити у Верховну Раду є неприпустимим. "Разведут, как котят".

Нагадаю, що рішенням Майдану депутати від опозиції створили Народну Раду, своєрідний Народний парламент, який уже діє від імені повсталого Народу. У половині областей виникли аналогічні Народні Ради, які перебирають на себе керівництво й управління територіями. Обласні адміністрації паралізовані, починається створення виконкомів.

Це означає, що ситуація розвивається революційним шляхом.

Тому найбільш логічним видається не захід опозиції в стіни вже майже не існуючої Верховної Ради, а навпаки – перехід і приєднання частини народних депутатів до Народної Ради й створення в такий спосіб реального парламенту. Звідси може випливати й зміна назви Вищого законодавчого органу України.

Якщо більшість на основі опозиційних фракцій утворюється, тоді можна впевнено ставити питання про безумовне скасування всіх законів, прийнятих 16 січня. Можна ставити питання не про амністію для протестувальників, а про закриття всіх кримінальних проваджень і негайне звільнення всіх незаконно затриманих.

Можна проголосувати в парламенті повернення до Конституції 2004 року. Для цього не потрібні ніякі експертні групи, про які говорить Олена Лукаш. Необхідно проголосувати більшістю спеціальний Акт, який давно підготували юристи, – про відновлення дії Конституції України 2004 року.

Тільки після цього більшість має відправити у відставку уряд Азарова в повному складі й формувати перехідний – технічний чи тимчасовий – уряд Національної довіри.

Наголошу ще раз: усі домовленості мають відбуватися поза межами Януковича, в умовах наростаючого тиску Майдану в центрі й у регіонах.

Що стосується самого Януковича, то перемовини з ним можливі тільки з одного питання: заява про відставку й оголошення дати дострокових президентських виборів.

Будь який інший шлях для опозиції є згубний.

Тоді буде наростати радикалізація Майдану й неконтрольовані дії різних його сегментів. А це дасть підстави чи приводи для влади запровадити ту чи іншу форму надзвичайного стану.

До речі, останні неузгоджені дії по захопленню низки державних установ у Києві й в окремих регіонах є прямим наслідком відсутності Лідера спротиву й підпорядкованому йому виконавчого-революційного комітету, куди входили б командири усіх дієздатних ланок Майдану.

Тарас Стецьків, спеціально для УП