Стратегічний компроміс - або переможців не буде

В результаті тривалих дискусій в дуже різних групах небайдужих людей – спільно з групою кваліфікованих юристів був підготовлений проект Акту національного порозуміння.

Нам здається, що вдалося виписати покроковий юридичний механізм, який дозволить вийти з політичної кризи і переналаштувати систему держави на продуктивний лад. 

19 січня Україна розпрощалася зі статусом країни мирних протестів.

Бруківка вулиці Грушевського, що веде до Кабінету Міністрів і Верховної Ради, розібрана на знаряддя вуличних боїв. Спалено автобуси силовиків. Горів стадіон імені ЛОбановського.

Вперше в центрі Києва для розгону демонстрантів застосовано водомети.

І на цьому фоні Президент Янукович через два місяці від початку протестів сам вийшов на контакт з опозицією і запропонував провести переговори.

Щоб зрозуміти, що відбувається треба трохи повернутися назад. 16 січня опозиція зазнала нищівної поразки в парламенті від чинної влади. Неконституційне ухвалення репресивних законів, спрямованих на придушення будь-яких мирних протестів в Україні, ознаменувало собою точку неповернення.

Влада демонструвала, що не планує жодного діалогу з суспільством і не збирається враховувати громадську думку.

Чи могла опозиція в ситуації 16 січня перемогти? Мусимо визнати – ні. І ще трохи повернутися назад – до початку протестів.

Опозиція програла на цьому етапі, бо теж не зважала на вимоги громадськості і сотень тисяч людей, які її підтримали.

Громадськість на Євромайданах країни з кінця листопада вимагала і вимагає зміни правил гри в державі. Люди вийшли на мирний протест з вимогою не зупиняти зближення з Європейським Союзом. Підписання угоди про асоціацію з ЄС означало б переведення держави на шлях реальних реформ і суспільних змін.

Вперше в Україні люди вийшли на мирний протест за цінності, а не за конкретних лідерів чи проти когось.

Водночас, опозиція і її лідери так і не почали працювати в напрямку зміни цінностей і правил гри в країні. Вони продовжили свою діяльність в рамках сценарію боротьби за владу.

Вимоги про цінності (підписання угоди з ЄС) відійшли на другий план а потім і зовсім зникли, вимога про відставку уряду змінилася на вимогу відставки лише міністра внутрішніх справ Захарченка, а вимога покарати і розпустити Беркут, що бив мирних людей змінилася пропозицією створити парламентську ТСК для розслідування, а спецпідрозділи – перейменувати.

Все це супроводжувалося постійними тертями і конфліктами з громадськими активістами, конкуренцією за виступи на сцені та інші другорядні речі. З такою динамікою в опозиції не було шансів навіть на проміжну перемогу. 

Тому що лідери опозиції, навіть перед лицем сотень тисяч людей, які вимагали системних ціннісних змін, насамперед думали про свою політичну кар"єру, а не про зміну правил гри. Вони хотіли виграти особисто за правилами чинної влади. Звичайно, це було неможливо.

19 січня під час Віче лідерів опозиції вперше освистали. Вони не виконали сподівань – не представили чіткого плану дій і не змогли запропонувати єдиного лідера, якого хочуть бачити люди. Арсеній Яценюк зі сцени сказав: лідер – це народ. Народ відійшов на квартал від Євромайдану і показав, якою він бачить боротьбу.

ВІктор Янукович повідомив, що готовий до переговорів. Звичайно, у вигідній йому формі – доручив Андрію Клюєву створити робочу групу для вирішення політичної кризи. Лідери опозиції визнають, що переговори потрібні, але поки не озвучили своїх пріоритетів в цьому процесі.

Я знаю, яким має бути пріоритет таких переговорів. Задача номер один – ніхто, ніколи, за жодних обставин в Україні не повинен мати таких повноважень, які нині має Віктор Янукович.

Ті повноваження, якими зараз користується ВІктор Янукович, неприпустимі в демократичному світі.  Бо вони перетворять на диктатора будь-яку людину на президентській посаді - не залежно від прізвища, віку, партійності кандидата чи його моральних цінностей.

Тому найпершою і найголовнішою вимогою має бути повернення до Конституції 2004 року. Якщо цього не зробити, то будь-які інші кроки – будь-то дострокові парламентські чи президентські вибори чи будь-які інші зміни – не принесуть бажаного результату. Ми змінимо прізвища при владі, але не змінимо країну і життя людей.

Ви скажете – легко пропонувати, немає механізму для втілення такого рішення.

Тут важливо усвідомити – час простих рішень і примітивних лозунгів закінчився. Або еліти і лідери наберуться терпіння і мужності і зрозуміють – можливий тільки стратегічний компроміс (про який я вже писав на УП, коли не буде переможця, який отримує все), або палаючі автобуси на Грушевського здаватимуться нам дитячими пустощами.

В результаті тривалих дискусій в дуже різних групах небайдужих людей – спільно з групою кваліфікованих юристів був підготовлений проект Акту національного порозуміння. Нам здається, що вдалося виписати покроковий юридичний механізм, який дозволить вийти з політичної кризи і переналаштувати систему держави на продуктивний лад. 

Отже, наша пропозиція Угоди національного порозуміння виглядає так:

1. З метою відновлення дії Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 року, Президент України до 1 лютого 2014 року звертається до Конституційного суду України, ініціюючи перегляд рішення від 30 вересня 2010 року.

2. Сторони цієї Угоди зобов’язуються утриматися від ініціювання питання про притягнення до відповідальності осіб, причетних до підготовки і ухвалення рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року; фракції та народні депутати Верховної Ради України зобов’язується забезпечити прийняття закону про амністію таких осіб до 1 червня 2014 року.

3. У разі, якщо Конституційний Суд України до 1 березня 2014 року не перегляне своє рішення від 30 вересня 2010 року, Президент України як гарант додержання Конституції України відповідно до ст. 102 Конституції України на підставі ст. 106 та 147 Конституції України ухвалює рішення про відновлення дії Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 року. При цьому на суддів Конституційного суду України не поширюється дія п. 2 цієї Угоди.

4. Після відновлення дії Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 року:

1) закони та інші нормативні акти, ухвалені до прийняття рішення Конституційного суду України про перегляд власного рішення від 30 вересня 2010 року, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 року;

2) коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується до 1 квітня 2014 року;

3) за рішенням Президента України Прем’єр-міністр України подає заяву про відставку Кабінету Міністрів Україні;

4) новий склад Уряду народної довіри формується відповідно до Конституції України в редакції від 8 грудня 2004 року з осіб, непричетних до порушення прав людини, зокрема необґрунтованого та надмірного застосування сили до мирних демонстрантів та громадських активістів в листопаді-грудні 2013 року.

5. Уряду народної довіри належить якнайшвидше підписати Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом та одночасно з підписанням звернутися до ЄС від імені України із заявою про набуття членства в Євросоюзі на підставі ст. 49 Договору про Європейський Союз.

6. Органи державної влади, які відповідно до ст. 148 Конституції України формують склад Конституційного суду України, зобов’язуються оновити його склад до 1 червня 2014 року з урахуванням результатів відкритого обговорення кандидатур претендентів на посаду суддів Конституційного Суду України юридичною спільнотою.

7. Фракції та народні депутати Верховної Ради України зобов’язуються забезпечити прийняття Виборчого кодексу України та нової редакції Закону України "Про всенародний референдум" до 1 липня 2014 року.

8. Фракції та народні депутати Верховної Ради України забезпечують прийняття Закону України "Про скликання Установчих Конституційних Зборів" до 1 травня 2014 року, вибори до яких належить провести 10 червня 2014 року.

9. Установчі Конституційні Збори скликаються для розробки та ухвалення нової Конституції України. Установчим Конституційним Зборам належить схвалити проект нової Конституції України не пізніше 10 грудня 2014 року.

10. Всеукраїнський референдум по затвердженню нової Конституції України, текст якої підготують Установчі Конституційні Збори, належить провести до 10 лютого 2015 року.

11. Після затвердження нової Конституції України на всенародному референдумі:

– провести чергові вибори Президента України 29 березня 2015 року;

– позачергові вибори парламенту 21 червня 2015 року;

– чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів – 25 жовтня 2015 року.

12. До затвердження нової Конституції України, текст якої підготують Установчі Конституційні Збори, на всенародному референдумі, Сторони не ініціюватимуть всеукраїнського референдуму з будь-яких питань.

Ми вважаємо, що такий Акт (Угода) має бути всеохоплюючим багатостороннім документом, який мають погодити Президент України, Голова Верховної Ради, голови парламентьских фракцій, позафракційні депутати, Рада суддів України, Асоціації міст та місцевих рад України, Всеукраїнське об’єднання "Майдан", Рад церков та релігійних організацій.

Цей список, як і окремі пункти Акту, може бути продовжений чи уточнений. Ми готові і до юридичної дискусії, бо українське законодавство справді містить чимало колізій. Але ми наголошуємо – порядок дій має бути саме таким: повернення до Конституції 2004 року з перспективою написання Нового Основного закону, а потім все інше.

Якщо ж почнемо з інших кроків – ситуація в будь-який момент зможе повернутися на висхідні позиції.

Людям доведеться пояснювати складні речі. Доведеться пояснювати, що все і зразу – не вийде. Що перемога не буде схожою на голівудські фільми і можливо не всі сподівання справдяться. Але це єдино можливий шлях зберегти країну.

І останнє. В нашому плані, який розроблявся до подій 19 січня, передбачено строкові вибори Президента у 2015 році ЗА УМОВИ негайного повернення до Конституціі зразка 2004 року.

Зрозуміло, що наразі це цілковито залежить від позиції Президента Януковича. Наскільки він готовий до справжніх переговорів і усвідомлює небезпеку найгіршого сценарію у випадку відмови від стратегічного компромісу.

Володимир Полочанінов, народний депутат, заступник голови комітету Верховної Ради України у закордонних справах, для УП