Перший елемент

Уже зараз можна зробити висновок про те, що на Євромайдані зароджується надзвичайно важливий національний елемент, без якого громадянське суспільство неможливе. Своєрідний містичний "П'ятий елемент" з однойменного фантастичного фільму Люка Бессона. Тільки для нас він – перший – тимчасово, а потім надовго відкладений із самого початку будівництва держави.

У той час народові, наївному й незнайомому з інакшим злом окрім комуністичного, накинули несправедливу приватизацію, яка породила тих багатіїв і політиків. Саме вони зараз по обидва боки барикад Євромайдану чекають своєї черги – перебирати владу в незмінній системі.

Змінити систему державної влади на іншу зможе лише додавання отого першого елементу, який присутній у кожній європейській державі – Польщі, Франції,Німеччині, тільки не в Україні.

Українська держава досі не має чітко визначеного гуманітарного центру розвитку. Країна вже двадцять років занепадає від змагання штучного колоніально-проросійського й українського центрів впливу. Ми й без того задовго тримаємося, бо держава й суспільство, розділені в собі, існувати не можуть.

Безумовно, це розуміє Європа, остерігаючись мати справу із країною, у якій державне самовизначення преважної більшості населення – українців – ще не завершилося. Політики про це не говорять, але підсвідомо ми це відчуваємо, сприймаючи цей стан як перехідний із постійним відчуттям життєвої несправедливості, що не минає.

Нічого дивного немає в тому, що туго закручену пружину народного невдоволення звільнив ще один грубий акт несправедливості.

І згасаючий Євромайдан умить став Національним. Українці вийшли під національним прапором і із традиційно українським жаданням справедливості.

Безумовно, усі говоритимуть про жертви беззаконня й жорстокості влади стосовно мирних демонстрантів за європейське майбутнє. При цьому кожен на Майдані має на увазі не тільки це. А незрівнянно більшу несправедливість, міра якої – двадцять років неприкаяності на рідній землі, зростаюча прірва між надбагатими й рештою громадян, неможливість добре заробити в Україні.

До цього вибуху спричинилося все нещире, несправедливе й підле, яке твориться в Україні заради фетишу влади й багатства не потайки, а з хуцповим, знущальним нахабством і компрачикосним насміхом в обличчя добрій і сумлінній людині.

Зараз відбувається не революція – а великий акт народної релаксації, звільнення відчуття надлишку морального пригнічення несправедливістю життя.

Влада безумовно хоче, щоб усе скінчилося так званим "випусканням пари із чайника", після якого ця політична система залишиться незмінною.

Майдан колись закінчиться. І нам треба вийти із громадянського клінчу достойно, щоб остаточно не ослабити державу до рівня світової жертви й водночас одержати перспективу європейського життя.

Для цього ми повинні переконати людей від багатства й влади формально прийняти українську національну основу держави й трохи обмежити апетит збагачення.

Не секрет, що всюди світом керує олігархія з її тоталітаризмом і корупцією. Але в кожній вільній державі вона не руйнує власний осідок, приймаючи моральні закони співжиття нації. У вільних державах багатий клас завжди підтримує самобутність титульного народу, дає достатньо заробити громадянам і забезпечує достатній соціальний захист. Це вигідно діловим людям і суспільству.

Саме про це треба вести переговори із владою.

Ескалація ненависті й лякання надбагатих людей страшними наслідками зміни системи влади, революцією, позбавленням маєтності чи ще чимось майже потойбічним, діймаючи страшними скандуваннями "Банду геть!" – справді годиться для зміни осіб і партій при владі. Але не годиться для зміни системи.

Тиск суспільства годиться лише для того, щоб у так званих господарів України утвердилось переконання – народ жити так більше не згідний, і вигідніше буде погодитись на зміну правил.

Світом керують великі гроші. І наївно думати, що в Україні буде інакше. Пора винести на перший план те, що справді нас хвилює. Люди просто хочуть жити самобутньо й по-європейськи, заробляти достойно.

Проте активісти Майдану й політики не кажуть, як це зробити без надмірних людських страждань. А це реально можливо.

Наша влада стане європейською й дасть нам жити по-людськи лише тоді, коли знайдемо спосіб повернути державі де-факто український національний елемент, який де-юре в Конституції присутній.

Власне, процес відновлення національного, європейського елемента держави вже відбувається на Євромайдані. Наразі цей процес глибинний, смисловий і багатьом непомітний на фоні політичних акцій, маніфестів, боротьби з ОМОНом і закликів "Банду геть"!

Без українськості держави немислима її європейська перспектива. Тому важливо, щоб на Національному майдані перемагав єдиний автентичний український центр державності. Про це повинні передовсім подбати елітарні, совісні громадські діячі, які розуміють надважливість національного елемента для держави.

З іншого боку – зазвичай байдужі до української мови й до української самобутності скоробагатьки теж повинні побачити вигоду в публічному прийнятті українських гуманітарних цінностей, включно з українською традицією справедливості й свободи господарювання.

Час накопичення капіталу завершився, а для самозбереження й конкуренції зі світом капіталові з осідком в Україні, та й усім громадянам, потрібна сильна європейська національна держава з повноцінним національним елементом, як Німеччина чи Франція.

Ми повинні знайти спосіб їх у цьому переконати. Бо це ключ до цивілізованої зміни системи влади на європейську.

Це неможливо зробити лише одномоментним тиском і заміною осіб при владі. Поведінку влади змінює не закон чи сила, а гуманітарні цінності більшості населення. А більшість населення все-таки етнічні українці, які досі залишались пасивом, не маючи сміливості демонструвати силу більшості й відповідальність за державу, тихо вимагаючи чи випрошуючи свої конституційні самобутні права в чиновників.

Саме там, на Національному Майдані, люди повинні відчути потребу внутрішньої національної революції в українських головах: припинити ганебне ховання, маскування власного українства й огидну совкову боязнь публічного звуку своєї мови – і змусити державу жити за законами народної справедливості й моралі.

Саме на Майдані ми повинні відчути сенс мирного протесту як зростання відповідальності кожного з нас за тих, кого терпимо при владі.

Тільки в такий простий спосіб можна змінити систему влади.

Важко повірити, що все надто просто – принципово стати не толерантними до зла, щоденно бути принциповими українцями, не підлаштовуватись під чужий стандарт громадянства й життя, не дарувати державі жодної несправедливості й жити по-правді самому, мати совість як голос Божий у собі.

Дуже важливо, щоб цей процес довершився як долання столітнього українського страху й не був у чергове збочений і забалаканий політиками, чимало з яких про це навіть не думали, маючи сокровенну мрію лише повалити владу Януковича.

Володимир Ференц, Івано-Франківськ, спеціально для УП