Іменем Віктора Федоровича
10 грудня в усьому світі відзначають Міжнародний день прав людини. Цього дня у 1948 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини.
І хоча Україна є членом ООН з 24 жовтня 1945 року, на її території сьогодні фактично не діють жодні міжнародні акти і національні закони, покликані захищати права людини.
Їхня дія припинилась з того моменту, як у пропорційній системі "права людини - захист державного ладу" усі можливі служителі української держави віддали однозначну перевагу стороні державного ладу, авторизованого під одну особу - Віктора Федоровича Януковича.
Заради нього на будь-які кроки всупереч визнаним в усьому цивілізованому світі правам людини сьогодні готові понад 350 тисяч співробітників МВС.
Чому готові?
Тому що він, Віктор Федорович, так захотів тоді, на полюванні у Сухолуччі, і захоче ще.
Тому що такі бажання Віктора Федоровича перетворюються в накази міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, а усі начальники в системі внутрішніх справ вважають, що цього достатньо, адже Віктор Федорович - президент, а Захарченко - найбільший начальник.
А ще кожен з міліціянтів напевно знає: хто б не опинився під їхніми ногами чи кийком - на їхньому боці завжди будуть майже 13 тисяч співробітників прокуратури, які підтримуватимуть у своїх кабінетах і судах будь-яку примху колись судимого, але номінально обраного президентом України Віктора Федоровича.
До чого тут права людини на життя, здоров'я, мирні зібрання та свободу слова?
Адже згодом понад 6000 суддів підпишуть в усіх інстанціях рішення про взяття під варту, а відтак обвинувальний вирок щодо тих осіб, які в мороз і сніг відстоювали на вулиці свої права і опинились на шляху у ходи "Беркута" та служителів внутрішніх військ, здійсненної іменем Віктора Федоровича.
Кожен зі співробітників правоохоронних органів і суддів діятиме іменем Віктора Федоровича, бо ім'я закону і прав людини вони втратили на шляху до своїх посад.
І шукати їх зовсім не поспішають. От, тільки у 2012 році (!) судді Верховного Суду України відвідали французький Страсбург, щоб "познайомитись з роботою та структурою Ради Європи". Виявляється, тільки тоді "члени делегації ВСУ дізналися про повноваження та діяльність Європейського суду з прав людини, Венеціанської комісії … та Секретаріату Ради Європи".
Якщо верховні судді тільки знайомляться з системою захисту прав людини, то на що тоді можна чекати від суддів Апеляційного суду міста Києва, які саме 10 грудня розглядали апеляцію тих людей, яких кинули за грати тільки за те, що вони відстоювали свої права?
До чого усім цим правоохоронцям та суддям права людини? Адже у них треба занурюватись, їх треба співвідносити з тим, що називається державою і межами її втручання у ці права.
Навіщо витрачати час на такі складні категорії? Адже є Віктор Федорович, і за діяльність його іменем дають зірочки на погони, грамоти та нагороди - навіть у Міжнародний день захисту прав людини.
