Мир і війна
Мирне, вперто-українське, грунтовне -- з облаштуванням з підручних речей -- протистояння Майдану цій владі, яка зарвалась. Мільйонні недільні майдани проти насилля і -- проти саме цієї влади, закріпленого нею поганого політичного режиму. А потім й тому вже за євровибір.
А потім вже -- після того, що не буде прощення тим недолюдям, хто віддав наказ і сам знущався над молоддю -- послухаємо й, можливо, виберемо когось з лідерів опозиціі, або ще толкового іншого, у президенти.
Мирне, по-українському солідне, протистояння, яке перетравлює у впевнений позитив неусувні істерики ррреволюціонерів та надемоційних громадян, у тому числі й пам'ятник Леніну.
Ленін, нарешті, пішов у минуле назавжди. Й попри дійсного прояву вандалізму націонал-революціонерів, попри суто господарського відчуття жалю за втрату такого музейного експонату з його особливою естетикою, -- стало легше на душі. Пішов назавжди. Таки подяка тим хлопцям. Втім, пам'ятаємо, що він залишив нерукотворний пам'ятник.
Мирне, вперте протистояння. Яке інтеліґентно витримало довготи відозви першогрудневців і з повагою до старості, отже мудрості, вислухало верховного архиєпіскопа.
Народне протистояння. Не за нового вождя чи фюрера, який зробить для нас щастя. За себе, "за власну гідність" -- так вже у голос, ясно усвідомлюючи це, волають зі сцени Майдану навіть у нічні часи чергування.
Гідність існує лише у публічному відкритому просторі. Цей, Євро, Майдан став таким публічним простором як такий, за визначенням -- the public space per se.
Цей старий радянського типу режим програє саме тому, що він є втаємничений у затінки власних оборудок. Він виник з розчарування вождізмом й зникає у світлі відкритої публічності. Майже героєм називають його представника, який таки "наважився прийти" -- не на сцену до майданівціва, а лише до своїх парламентських опозиціонерів, які беруться керувати протестом.
Влада, після краху її de facto, також мовчки впирається, тисне, озираючись на все менш делікатний до неї Захід. Звідти, нарешті, зазвучали сталеві нотки на тлі мовчазної підковерної гри втаємниченого у "воєнную тайну" геополітики російського мальчиша. Міжнародна публічність несе смерть геополітиці, заговору. Не лише майданівці давно вже відкрито перетирають імена цих героїв геополітики -- клюєвих, сивковичей, медведчуків і "прімкнувшіх к нім".
Чи зрозуміють опозиційні політики, беручки до очолювання руху мільйонних майданів, що таки настала доба публічності. Що ім не перемогти без залучення громадськості. Не лише мудрих старців, які зовсім і не претендують на владу, а лише -- порадити. А тієї громадськості і тих її активістів, які вже не будуть вождями, а лише відкритими, публічними лідерами. Тих лідерів, яких прийдеться у скорому прийдешньому висувати на авансцену всіх майбутніх майданів української демократії, а не тримати поза себе.
Чи пройдений пік протистояння та загрози насиллям? Чи вимушений крок влади до діалогу з президентами-попєрєднікамі (намагаюсь не іронізувати!) є кроком до справжнього діалогу порозуміння? Чи кінцево втрачаючий легітимність президент стане конченим самогубцем, зачищуючи весь впертий Майдан та провокуючи партизанську і громадянську війну?
Наступні два-три дні дадуть відповідь. Не чекаємо, а виборюємо ту відповідь, яка нам потрібна.
