Values-Maidans: у пошуках цінностей і благ
А political system can be designated as the interactions
through which values are authoritatively allocated for a society
David Easton
Саме цією дефініцією понад півстоліття тому було започатковано становлення теорії політичної системи як самостійного наукового напрямку.
Однак і до сьогодні серед інтерпретаторів наукового доробку Девіда Істона немає одностайності стосовно адекватного перекладу слова "values", як і не знайдено однозначної відповіді на питання: ми маємо давати визначення політичної системи суспільства через поняття "цінності", чи йдеться про поняття "блага".
Втім, це питання, як засвідчили останні суспільно-політичні події навколо європейської інтеграції нашої країни, викликає жвавий інтерес та дискусію не лише в академічних колах. Воно збирає Майдани.
У полеміці альтернативних Майданів, як і в наукових дебатах, насправді кожен з опонентів актуально володіє істиною. Водночас, як це часто буває, жоден з них не здогадується про це.
Просто "євромайдани" можна охарактеризувати як Майдани цінностей, натомість "регіомайдани" – це Майдани благ.
Жодна із цих масових акцій не є абсолютною новацією для України: Майданом цінностей був Помаранчевий Майдан-2004, наступний – Податковий Майдан-2010 – був Майданом благ.
Нині ж романтичний дискурс цінностей вивів на Європейську площу борців "за журавля у небі", натомість прагматичний дискурс благ спрямував мітингувальників "за синицю в руках" на соборну площу перед Михайлівським Золотоверхим.
"Будуємо Європу в Україні!" – це гасло євро-скептиків, євро-прагматиків і всіх, хто "за синицю", зібрало навколо сцени з дуже схожими на логотип правлячої партії зображеннями України директорів підприємств, профспілкових лідерів, спікерів парламентської більшості, найманих працівників реального сектору економіки і соціальної сфери, пенсіонерів та службовців.
Гасло євро-романтиків, які агітують "за журавля" зі сцен, декорованих логотипами ЄС, – "Україна – це Європа!" – згуртувало на "євромайданах" дрібних підприємців і самозайняте населення, активістів опозиційних "партій меншості", лідерів громадської думки, молодь та студентство.
Прикметно, учасники обох Майданів – і "за журавля", і "за синицю" – відчувають себе в якості "народжених літати". Тільки одні прагнуть до цього вже сьогодні, інші – не сьогодні-завтра.
Але політичний капітал – приріст надії – наявний у кожного з "народних віч": Майдани благ символізують притаманну українській громаді надію на добробут, Майдани цінностей – надію на свободу.
Кожен із альтернативних політичних капіталів можна покласти в основу розвитку політичної системи, і в цьому народ України має свободу вибору.
Для української громади це, в дійсності, вибір способу відношення до світу – щось на кшталт "мати чи бути?", як у філософських роздумах Еріха Фромма. Або "питання желудка і політичних прав", над яким свого часу замислювався Іван Франко.
Проте, ми б не були справжніми українцями, якби не запитали: "Чи обов’язково робити вибір, і не чи не можна якось заволодіти обома політичними капіталами"? Наважусь припустити, що і така "опція" у нас є.
Цінності і блага не взаємовиключні. Вони співвідносні як належне і дійсне та мають різний етос і політико-часовий вимір: у той час як цінності забезпечують зв'язок минулого з майбутнім, блага є основою сьогодення.
Простір появи цінностей – це макрорівень політичної системи, адже на мікро- й мезорівні вони присутні переважно імпліцитно, у вигляді простіших та придатніших для "повсякденного вжитку" символічних структур: цілей, принципів, норм, соціальних установок, гасел тощо.
Етос цінностей – множинність і самовизначення, самоорганізація та інтенціональність. Звідси і стрибкоподібність змін у ціннісній структурі: приховані у повсякденності, політичні цінності час від часу потребують маніфестацій.
Тому періодичне постання Майданів цінностей є, до певної міри, політичною закономірністю.
Вони завжди спонтанні та масштабні, оскільки на захист цінностей люди виходять з легким серцем, ніби на прогулянку.
Крім того, Майдани цінностей завжди є спільним простором активних меншостей суспільства, адже давно відомо, що саме меншості є рушійною силою соціальних змін.
Блага і ресурси у соціальних системах завжди лімітовані, доступ до них обмежений, їх простір і час визначається як "тут і тепер".
Етос благ – збереження і облік, що, у свою чергу, потребує організації та директивності.
Накопичення і розподіл благ у сучасних суспільствах відбувається кожного дня і є предметом пильної державної та суспільної уваги. За своєю природою дискурс благ не передбачає маніфестацій, блага не виставляють напоказ, натомість він передбачає об’єктивний розрахунок та відповідальний діалог, взаємний звіт держави і громади.
Щоденний дискурс благ є своєрідним пульсом країни. Якщо цей дискурс обопільно чесний та не містить маніпулятивності, тобто не є "хибним", тоді сторони діалогу володіють об’єктивною картиною наявних та очікуваних спільних ресурсів і благ.
Коли в державі замість атмосфери "секретів і сюрпризів" є прозора економіка та відкрита політика, тоді немає жодних підстав для масових загострень ціннісного світосприйняття, які спонукають громаду виходити на Майдани.
Проте, неідеологічний дискурс благ в сучасній Україні є лише надією, а не реальністю.
У нас топ-менеджмент країни – представники парламентської більшості та власники засобів виробництва – дисціпліновано, неначе на роботу або у відрядження, виходять на Майдани замість того, щоб повноцінно використовувати свої посадові можливості та владні майданчики, на які їх електорально уповноважив народ.
Майдани благ – це своєрідні індикатори незрілості нашої політичної системи. І цим вони також суспільно корисні.
Вони засвідчують, що ми допоки не навчились формулювати і відстоювати свої інтереси на різних рівнях суспільно-державного та глобального діалогу, ефективно користуватись парламентською трибуною, зводити реалістичний держбюджет, укладати вигідні контракти та договори.
І поки ми спільно навчаємось "мистецтву можливого" – здатності поєднати у політичному часі та просторі дискурси цінностей і благ та інвестувати ці обидва політичні капітали в розвиток політсистеми, Україна ще побачить не один Майдан.
Адже кожен Майдан дає нам іще одну можливість замислитись, слідом за першим в історії України президентом Михайлом Грушевським, над нашим, здається, вічним питанням: "Хто такі українці і чого вони хочуть"?
Отже, як люблять говорити користувачі соціальних мереж, keep calm & більше Майданів, хороших і різних.
Юлія Комарова, політичний аналітик, спеціально для УП
