Перемовини у Сочі: про що думає президент?
Переглядати російські детективні серіали іноді корисно. Принаймні, щоб зайвий раз переконатись у сірості й безвиході, які панують не неозорих просторах Росії, в її мегаполісах, де, судячи з побаченого, триває мало не громадянська війна.
Поліція поголовно в бронежилетах, з автоматами, натомість життям посполитих заправляють "вори в законє", бал править кримінал, з яким представники влади праведними і не зовсім методами ведуть виснажливий, без жодних перспектив на перемогу, двобій.
На служивих, серед яких чимало зрадників і перевертнів, розуміюче споглядає "залізний" Фелікс – у поліційних і ефесбешних кабінетах рясніють його портрети.
Бачене мимоволі налаштовує на роздуми. Похмурі.
Але ми не про це. Ми наразі лише про сіренький детектив "Отдєльноє поручєніє" – типовий російський "вестерн", закроєний за стандартами Голівуду, який нещодавно демонструвався на ТРК "Україна".
Попри невибагливий сценарій, ця кінострічка містить і повчальний елемент: українські глядачі мимоволі дістали змогу побачити, як насправді ведеться в російській "глибинці". Чи не найбільше мене вразив фрагмент діалогу між героями детективу:
– Ти гдє жівьош? – запитує спецпризначенця мешканець провінційного російського містечка, і сам відповідає:
– Ти – в Пєтєрбургє, а я – в Росії.
У цій фразі концентровано ВСЕ: істинний статус-кво нинішніх російських громадян, констатація "бєзнадьогі", "бєспрєдєла" і безвиході.
Ще один, більш ніж промовистий епізод: наприкінці фільму, як це прийнято в класичному американському вестерні, один із героїв, працівник державної силової структури, розраховується із спецпризначенцем за виконану роботу не рублями, а зеленими доларами…
Подумалось, що якби Віктор Федорович переглянув цю кінострічку перед перемовинами в Сочі, то висліди п’ятигодинних діалогів були б уже відомі загалові.
Наразі перемовники воліють мовчати. Утім відсутність інформації – також інформація.
Здоровий глузд підказує, що погодившись на привабливі пропозиції Росії, Україна остаточно перетвориться на східноєвропейську квазідержаву, нинішній її очільник виконуватиме роль кремлівського васала, а його наступник уже перебуватиме на посаді губернатора Малоросії.
Цього не може не розуміти Віктор Янукович, якого на державному телеканалі "Росія" проголосили… новим Мазепою.
Пригадалося застереження, зроблене Ларисою Скорик в інтерв’ю, яке вона дала мені далекого 1994 року: "Я тричі була на переговорах з росіянами. Це стосувалося Чорноморського флоту. І я хочу сказати, що за третім разом заприсяглася собі: більше на жодні переговори з росіянами немає ніякого сенсу їхати.
Вони говорять тільки з позиції сили, абсолютно ігноруючи міжнародне право, будь-які закони, все, на чому стоїть цивілізований світ. Єдине, чого вони бояться, – це щоб їх хтось не обдурив. Що їм забракне спритності розгадати чийсь хід, бо відверто з ними говорити на рівні міжнародного права – пуста розмова.
Вони постійно демонструють боярський менталітет: "Вот ми так, а ви как сєбє хатітє". Хоч вмирайте. Я пам’ятаю, як наш юрист-міжнародник Буткевич виходив на терасу будинку в Одесі, де ми проводили ці нічні переговори з не зовсім тверезими (очевидно, це в них традиційно) представниками делегації Росії, хапався за голову і казав: "Ні, цього не може бути! Що вони говорять?".
А говорили вони, наприклад, таку нісенітницю, що СНГ, мовляв, є суб’єктом міжнародного права. Логіки росіяни не сприймають, логіка на цих переговорах не проходить.
Відверті, цивілізовані розмови теж не проходять. Особливо, коли посланці "бєлокамєнной" говорять зі своїми вчорашніми васалами...
Тому, коли йдеться про конкретний договір з Росією, слід пам’ятати про існування усних домовленостей між учасниками його підписання, про заховані від стороннього ока, добре змащені важелі".
Щось змінилось відтоді? Помовчимо.
Свого часу і Захід, і Росія дещо пообіцяли Україні. З "Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї":
"Пункт 3. Росія, Великобританія і США підтверджують Україні їх зобов’язання... утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги".
І що ж? Дотримується Росія своїх обіцянок, які дала в Будапешті 5 грудня 1994 року? Так отож. Україні тільки й залишається уповати на Захід, апелювати до ЄС і прагнути потрапити під парасольку НАТО.
Тим паче, що останнім часом Кремль систематично демонструє ірраціональність не лише висловлювань, але й вчинків.
Міністр торгівлі Євразійської економічної комісії Андрій Слєпнєв щиро зізнається, що всередині союзу Росії, Білорусі та Казахстану "інтеграційний процес іде складно, постійно виникають конфлікти з національними бюрократіями".
Зрозуміло, що це провокує нервові й непрогнозовані дії Кремля, який традиційно звик керуватися принципами "єдіноначалія" та "єдінообразія".
Так, Сєргєй Глазьєв, радник Владіміра Путіна, у коментарі британській "The Guardian" поінформував англійців, що в разі підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС, Росія не гарантує українського суверенітету і "втрутиться, якщо цього попросять мешканці проросійських регіонів".
Не хочеться вірити, що у Сочі Янукович наразився на такий нездоланний тиск, що буде змушений увімкнути "задній хід".
Від якої пропозиції не зміг би відмовитись Віктор Федорович? Ще одного Межигір’я? Сумнівно.
Державницьких амбіцій Януковичу не бракує. Українському президентові притаманна неабияка інтуїція й здоровий глузд, тож вони не мали б дрімати у найвідповідальніший момент.
Зрозуміло, що Росія веде велику геополітичну гру. Власну. Гарячково шукає своє місце на новій геополітичні мапі. Все ще прагне вибудувати новітній, знову ж таки ірраціональний міф про власне велике призначення.
Зрозуміло, що двом геополітичним гравцям на території площею 603 628 км² – 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу, йдеться ж бо про Україну, – некомфортно.
Майже за О’Генрі: "Болівар не витримає двох". Чи, можливо, у Віктора Федоровича є план Б?
Глава МЗС Польщі Радослав Сікорскі заявив, що якщо Київ не виконає умови ЄС до саміту Східного партнерства у Вільнюсі, то Угоду можуть підписати і наступного року.
Він порадив президенту Януковичу "не плутатись, комбінувати, а лише у співпраці з місією Кокса-Кваснєвського виконати, що слід".
Перенесення дати укладання Угоди про асоціацію на 2014 рік для України не вихід. Чекати, доки "або осел здохне, або емір помре" – нонсенс.
Україна має встигнути виконати усі умови Євросоюзу. І на те нема ради. Не можна допустити, щоб для більшості українців 28 листопада стало Юрієвим днем – "Ось тобі, бабусю, читай: Україно, і Юріїв день!".
Це неправильно. Це протиприродно, щоб європейська доля 46-мільйонного народу вирішувалась під час утаємничених перемовин двох очільників. І дарма, що один із них визнаний найвпливовішою людиною 2013 року за версією американського журналу "Forbes".
Не можна допустити, щоб справдились давні спостереження Еріха-Марії Ремарка: "Все руйнувалося, фальсифікувалося й забувалося… Пройшли часи великих людських і мужніх марень-дій. Торжествували ділки. Продажність. Жебрацтво".
2006 року письменник Юрко Покальчук у розмові з автором з гіркотою кинув: "З державою не все гаразд. Держава ще недоросла".
Саміт у Вільнюсі – тест на дорослість не стільки для Української держави, скільки для її очільників та лідерів опозиції. Вони спільно мають правильно розв'язати всі поставлені завдання.
Ставки надто високі. Україна все ще має реальний шанс увійти в історію як справжній суб’єкт міжнародної політики, а Янукович як справжній президент-державник, що зумів повернути Україну в цивілізаційну сім'ю європейських народів.
Аргументів "pro" і "contra" щодо переваг і недоліків європейських або ж азійських орієнтирів наведено достатньо. Тож настав час зробити рішучий крок й розірвати московську пуповину. Історія не пробачить українським політикам хитання й нерішучості.
Олег Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП
