Європейське забуття регіоналів: симптоми, діагноз, методи лікування
Ще нещодавно лідери Партії регіонів майже в один голос, за виключенням деяких "мастодонтів" євразійського вибору, почали говорити про європейський вибір України. Прапор "євроінтеграції" професійно був вихоплений із рук опозиції.
Однак, як показали події останнього місяця, щирість перевиборчої обіцянки ПР, що сформульована як "здобуття асоційованого членства в Євросоюзі, створення зони вільної торгівлі, зняття візових бар’єрів між Україною та ЄС" є під питанням.
І, вочевидь, проблема тут не лише в сумах коштів, які отримає Україна від євроінтеграції, а у розбіжності цінностей.
Гроші, які мала б отримати Україна під євроінтеграційні зобов’язання, мають конкретні цілі та індикатори оцінки ефективності та результативності їх використання. Це кошти, за допомогою яких можна якісно змінити країну, а не продовжувати утримання хворої держави у стані "стабільно важко".
Європейська допомога – це гроші, які мають нести певний світогляд, тоді ж як євразійська – надається за лояльність та можливість продовження використання ресурсів країни на свою користь за ширмою глянцевих передвиборчих програм.
І не дивно, що саме на ціннісних законопроектах дала збій злагоджена партійна машина ПР. йдеться про закон про вибори, закон про прокуратуру та питання Юлії Тимошенко.
Чи насправді ПР сповідує європейські цінності?
У передвиборчій програмі регіоналів є чітко сформульована теза щодо євроінтеграції. Більше того, що як стверджували спікери ПР, подібна обіцянка була записана у документах політичної сили ще із 1998 року.
Метаморфози за останні півроку були просто разючими. На одному із ток-шоу у Савіка Шустера в кінці вересня цього року одіозний нардеп від Партії регіонів Микола Левченко сказав те, що ще півроку назад можна було б лише прочитати у книзі жанру альтернативної історії.
Регіонал заявив, що він виступає на "100% за євроінтеграційний пакет законів" і "за те, щоб 28 листопада президент Янукович підписав у Вільнюсі відповідні документ …оскільки це європейські цінності, а нам потрібно в Росії дешевий газ і ринок збуту наших товарів, а в Європі нам треба європейські цінності, верховенство права, рівність всіх перед законом, свобода слова, повага до приватної власності… все це нам треба в Європі отримати…і з Росією домовимося, нікуди вона не дінеться…".
Більш дипломатичним від свого однопартійця та земляка, але від того не менш переконливим, був 29 серпня 2013 року президент Віктор Янукович, який запевнив, що Україна виконає умови, що необхідні для підписання Угоди про асоціацію.
Про це він заявив під час інтерв’ю українським телеканалам, цитує прес-служба глави держави: "На сьогодні я не бачу ніяких перешкод для підписання цього документу. Ті умови, які були нам надані з боку Європейської Комісії, вони будуть виконані. У мене тут ніяких немає сумнівів", – зазначив Янукович.
Він також нагадав, що європейський вибір України закріплений у законі "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики" і не підлягає сумніву.
Тим не менш, за кілька місяців ситуація разюче змінилася.
Що ж треба зробити для ПР, щоб відновити пам'ять про їх таку активну агітацію щодо європейського вибору України ще півроку назад?
На жаль, брак політичної відповідальності за написане і сказане українськими політиками – проблема яка стоїть на порядку денному.
Дослідження виконання політичних обіцянок у передвиборчих програмах політичних партій, які здійснює Фундація "Відкрите суспільство" вже 11 років поспіль дає підстави стверджувати, що виконуються лише 25% обіцянок http://osf.kiev.ua/upload/tmp/VRU_2013.pdf.
Основною проблемою є домінування політехнологічного підходу, який фокусується на обтічні фрази, красиві правильні положення про майбутнє України, які повинні дати потрібний відсоток підтримки на виборах.
Партійні ідеологи та технологи здатні продукувати логічні та привабливі ідеї, однак їм бракує сутнісного наповнення та конкретних схем виконання. Враховуючи низький рівень реалізації цих тез, виникають сумніви відносно щирості партійних та урядових діячів або ж щодо їхнього професіоналізму.
"Пропалі грамоти" власних політичних зобов’язань нівелюють значення слів парламентарів та їхньої діяльності, а змальовані в них райдужні перспективи майбутнього держави стають черговими розтраченими мільярдами, лобістськими законами, залаштунковими інтригами та привілеями "для своїх".
Українське суспільство, хоч яким би терплячим та спокійним вчителем воно не було, все ж має покарати недоброчесних політиків за невивчені уроки демократії або ж знову отримати безвідповідальних народних обранців.
Амнезія Азарова або чому голова уряду відмовляється від того, що він обіцяв виборцям
ПР в своїй передвиборчій програмі переконувала виборців, що у міжнародній політиці партія виступає "за здобуття асоційованого членства в Євросоюзі, створення зони вільної торгівлі, зняття візових бар’єрів між Україною та ЄС".
Символічно, що передвиборча програма ПР "Від стабільності до добробуту" підписана була ніким іншим як головою ПР Миколою Азаровим.
Фактично своїм рішенням від 21 листопада Азаров порушив те, що обіцяла його партія виборцям і під чим він, як голова уряду, підписався власноруч.
В цивілізованих країнах після подібного кроку голова уряду та партії мав би піти у відставку, оскільки він ошукав своїх же виборців.
У цьому знову постає питання цінностей.
Не змигнувши оком, Азаров зробив "фінт вухами" і продовжує політичну гру найвищого рівня та свою кар’єру, обіймаючи 2-гу за значенням посаду в державі.
Безперечно, європейське майбутнє України декларували у своїх передвиборчих програмах опозиційні політичні партії, які після рішення Януковича виконати вимоги "списку Фюле", опинилися у досить непростій ситуації.
Прапор "євроінтеграції" перехопили їх політичні опоненти. Але, як показують рішення і заяви влади останніх днів, прапор "євроінтеграції" ПР був потрібен для політичних торгів на міжнародному рівні.
Побудова Європи в України залишилася привабливою ілюзією, що ховала напрочуд прагматичні позиції можновладців. Європейські цінності відігравали в цій грі другорядну роль.
Що будуть казати очільники ПР своїм виборцям на наступних виборах – можна лише здогадуватися. Але чи зробить суспільство висновки, що слово, а тим більш написане як передвиборча програма партій треба тримати, залежить передовсім від самих виборців.
"Якщо людина хоче бути обдурена, то вона буде обдурена".
Виборцеві варто зважати не стільки на риторику політичних сил, а на цінності, що стоять за ними.
У випадку ПР різкий спалах євроінтеграційного пафосу у 2013 році занадто контрастував із попередніми позиціями цієї сили.
Більше того, варто зважати на те, що зміни у політичному пишномовстві регіоналів також зумовлені внутрішньопартійною боротьбою.
У самій ПР є як прихильники, так і жорсткі опоненти західного вектору. На чий важіль встане "козир" цієї гри – президент – залежить від його інтересів, ключовий серед яких – вийти переможцем у баталії 2015 року.
Так чи інакше, активістам, громадянам та політикам не варто забувати, що Європа починає будуватися не з законів чи модернізації промисловості – вона стартує у головах людей.
Вона виростає із здатності відкинути зашкарублий консерватизм радянського штибу і здатності переоцінити світ з нових позицій, позицій динамічного 21 сторіччя.
Іван Сікора, Фундація "Відкрите суспільство", для УП
