Партофобія. А чи нема за нею режисера?
Події останніх днів – надихають! Однак, починає з’являтися і дещо неприємний осад. Чудово, що суспільство, народ самоорганізувався.
Виняткову роль зіграли соцмережі. Завдяки цьому відбувається те, що не вдавалося вже дев’ять років – причиною був синдром розчарування у лідерах, які "зрадили Майдан".
Тож нині маємо чітке демонстрування позиції "повсталого народу": "ми піднялися не із-за вас, не на ваші заклики", бо "ви нас використаєте", а піднялися "за власну долю".
Ці тези мають абсолютно об’єктивні підстави.
Однак почало і зашкалювати. Включно з намаганням заборонити на акціях партійні прапори, а то і абсолютно скандально-примітивним намаганням не надавати на масових акціях слово партійним лідерам чи депутатам.
Цензура? Чи, можливо, із-за недовіри до всіх попередніх лідерів нині народжуються нові?
Дай Боже! Ми дійсно маємо нове покоління! Повинні бути і лідери нового покоління.
Однак, що викликає осад, що починає започатковувати тривогу – чи не "випліскуємо із водою і дитину"?
У будь-якому цивілізованому, зокрема і європейському суспільстві, політика, воля народу реалізуються за посередництвом політичних партій. На те вони і існують, на те і створюються.
Якщо суспільство відкидає це – є небезпека "охлократії". Вибачте, але тоді суспільством керують, у найкращому разі, дилетанти від політики, а частіше всього – популісти, демагоги, провокатори, за якими можуть стояти тіньові маніпулятори – режисери від влади, інших реакційних сил.
А що воно таке, і чим закінчується, історія добре знає. Останні приклади – підсумки "Арабської весни".
Тож у мене все більше починає тривожити гадка: а чи не стоїть за партофобією, яка мусується на масових заходах і тінь "режисера". Мета якого:
1.Ще більше підірвати довіру до опозиційних партій, партійних лідерів, опозиційних народних депутатів.
2.Маніпулюючи екстазом нових "лідерів", вчиняти провокації.
Ціль: не лише підірвати довіру до опозиційних партій, але і до партійної системи загалом.
На цій основі, опираючись на "нову громадську думку" – відразу, чи недовіру до партій, здійснити департизацію суспільства. Тобто того, що у 90-тих роках минулого століття ми так тяжко домагалися – багатопартійності.
У такому разі, політична діяльність знову буде віддана, як це вже було, на відкуп тіньовим кланам.
Якщо суспільство розчарується у партіях – хіба що Партією регіонів можна пожертвувати, як уже вщент використаним та дискредитованим "проектом" – можна буде "виконуючи волю народу" відмінити навіть змішану систему виборів, не кажучи вже про пропорційну.
Вибори знову будуть мажоритарними, у яких роль партій буде зведена нанівець – висувати кандидатів у депутати буде "громадськість" – всілякі її об’єднання від "Українського вибору" починаючи, аж до трудових колективів, профспілок, зборів мешканців тощо.
Вам цей варіант подобається? Мені – ні!
Володимир Піпаш, кандидат історичних наук, голова Закарпатського облоб’єднання ВУТ "Просвіта" ім. Тараса Шевченка, для УП
