Причини "криміналізації" новин у вітчизняних ЗМІ
Тема криміналу захопила інформаційний простір нашої держави. Переважна більшість випусків новин сповіщають про жахливі вбивства, ДТП за участю мажорів, покинутих напризволяще дітей, тяжку долю злочинців тощо.
Вітчизняний інтернет переповнений кримінальними розслідуваннями, історіями про жахливі злочини з подробицями та фото. Численні правозахисники, правозахисні організації та журналісти висвітлюють страшні історії катувань, вибивання показів у міліції, нелюдські умови утримання в’язнів.
І, зрештою, кримінал і проблеми фабрикації справ проникли у життя кожного громадянина, витіснивши все інше. Навіть, якщо не дивитись ТВ, складно до такої межі затулити очі та вуха, аби того не помітити.
Що це? Скерована акція чи запитуване суспільством видовище?
Причин насправді декілька, і вони є комплексними.
Перша – політична. Закритість влади.
Теле- та радіо новини зазвичай починаються з новин внутрішньої та зовнішньої політики, економіки. Діюча влада сповідує політику абсолютної закритості та дозованого "зливу" штучно створеної інформації, та й це відбувається так рідко, що випуск новин щодня на тому не побудуєш.
В результаті з’являється чимало пліток, фейкових новин, відвертих дурниць і гідних Люка Бессона сюжетів.
Крім того, утворюються інформаційні порожнини, які необхідно чимось заповнювати. Чим? Тим, що викликає найбільше емоцій, цікавості, захоплює глядача/слухача.
Друга причина – економічна. Чим більше глядачів, тим вищий рейтинг, тим дорожча реклама на ТВ-каналі. Відповідно у "прайм-тайм" доцільніше за все показувати найпривабливішу тематику.
Третя причина – психологічна. За результатами багатьох досліджень, та частина вітчизняного населення, яка дивиться телевізор, дійсно хоче дивитись кримінал.
Чому? Як пояснюють психологи, після тяжкого робочого дня емоційно виснажена людина шукає джерело підживлення.
Найпростіший і найшвидший шлях – подивитись "чорнуху" по телевізору, яка чіпляє базові примітивні почуття людини. Це схоже на емоційний фастфуд.
Звісно, є й інші шляхи відновити емоційний стан – через мистецтво, літературу, творчість, спілкування, духовні практики. Але люди, що йдуть альтернативним, більш складним шляхом, просто перебувають у меншості, вони не є цільовою аудиторією медійного масмаркету.
Для них створюється інший контент – платні ТВ-канали. І це вже економічний чинник – те що не доплачує рекламодавець чи замовник, доплачує глядач.
Як на мене, є ще одна психологічна складова. Медіа, яке "підгодовує" глядача кримінальними новинами рятує владу від соціального бунту.
Адже після сюжетів про зниклих дітей, скалічених жертв ДТП, допитів із застосуванням електричного струму та міліцейських палиць, власне жебракування вже й не видається проблемою.
Страх, який кожен відчуває за себе і близьких під час перегляду сюжету, поглинає невдоволення життям. Ви запитаєте: "а як же Врадіївка"? А ніяк. Вийшли люди, які особисто знали жертв та винуватців. Їх виганяв на протест не лише розпач, але й страх стати наступним "підозрюваним".
Решта ще сильніше позакривали свої домівки і ще уважніше стали стежити за кримінальними новинами.
Людина не може постійно перебувати у стресі від свого життя, вона знімає цей стрес через споглядання за чужими, ще більшими, проблемами.
Четверта причина – організаційно-технічна. Створення контенту кримінального змісту є суцільним інтерактивом, тобто постійним зв’язком зі споживачем інформації.
Адже потерпілі, обвинувачені, засуджені, їх родичі, адвокати дуже часто самі повідомляють журналістам про вчинений злочин. Самі беруть активну участь у створенні сюжетів та текстів, роздають інтерв’ю, приходять на ток-шоу, що, безумовно, робить програму цікавою, насиченою справжніми людськими емоціями.
Тобто, така тематика є зручною та вдячною для роботи ЗМІ.
Чи лише Україну спіткало явище "криміналізації" інформаційного простору?
Звичайно, що ні. Відомий норвезький сучасний кримінолог Нільс Крісті намагається відповісти на те саме питання. Чому європейські, американські політики та ЗМІ приділяють таку увагу проблемі злочинності?
Чому всі передвиборчі програми політиків чи не найпершим пунктом ставлять боротьбу із злочинністю, у новинах дедалі частіше повідомляють про зухвалі злочини? Адже це не така вже й кричуща проблема західного суспільства.
Його відповідь досить цікава та переконлива. Більшість капіталістичних національних держав сьогодні стикаються з проблемою ослаблення влади. Якщо влада не виконує вимоги "Великого Капіталу", капітал виводиться за межі держави – в місця без високих податків та дорогих соціальних програм.
Тож західні держави не можуть продовжувати проводити політику соціального захисту, коли люди з грошима їх вивозять, або погрожують це зробити.
В такій економічній ситуації світовий ринок стає сильнішим за національну державу, а сильна держава просто не потрібна.
Тож, контроль над злочинністю чи не єдиний привід зберегти реноме держави як інституції, продемонструвати силу і міць у прагненні захистити своїх громадян.
Боротьба зі злочинністю стає опорою слабкої держави та виправдовує її існування.
Всі західні політики прагнуть довести, що саме вони в авангарді "війни" зі злочинністю. Адже злочинність стає важливою ареною для політики, чи того, що від неї залишилось, на чому можна назбирати голоси виборців, демонструючи конкретні цілі та цінності.
Чи такі ж процеси характерні для України, складно сказати. Бо в нас перманентно слабка держава і посилювати ніхто її не збирається, навіть за рахунок пропагандистських кроків.
А те, що політики також експлуатують тему боротьби зі злочинністю – таке є, але, думаю, це не впливає на формування кримінального контенту в роботі ЗМІ.
На останок хочу поділитись ще деякими спостереженнями за процесом криміналізації інформаційного простору. Іноді такі сюжети дійсно допомагають розкривати злочини та убезпечити потенційних жертв, особливо, коли йдеться про шахрайські схеми та значну кількість потерпілих.
Крім того, увага ЗМІ ускладнює можливість уникнути кримінальної відповідальності "мажорам" та іншим небідним і непростим злочинцям.
І ще є група людей, яким з усіх боків добре від такої "криміналізації" – адвокати. Вони, звісно, не формують контент, але часто саме вони наштовхують клієнта на публічність.
Чи допоможе це клієнту – хтозна, а от адвокат, в будь-якому випадку, отримує іміджевий бонус.
